День Перемоги на Буковині – це зовсім не те, що День Перемоги в Донецьку, Луганську чи навіть у Києві. Наше «визволення» частиною населення небезпідставно розцінювалося як окупація, а доля й історія так злісно жартували з людей, що не раз обертали перемоги на поразки…
Друга світова, яка не зачепила Буковину ні бомбами, ні канонадами, шматувала Шипинці на Кіцманщині інакше. Розділяла-розводила покоління майже однолітків по ворогуючих арміях, вчила одних захищати радянську дійсність і соціалістичну власність, а інших – завзято її підривати.
Шипинчанин Дмитро Костянтинович Скакун (на куті – просто Митрико Костунів) народився в Шипинському Лузі 1923-го, тож на фронт пішов до Радянської Армії – адже тоді Буковина була вже у складі СРСР. А його трохи старші товариші були забрані на війну раніше, з території Румунії, яка тоді поширювалася й на Шипинці – до армії Румунського королівства. Тож бувало, що односельчани воювали по різні боки барикад. Час усіх розсудив. І не засудив.
Дмитро Костянтинович із радянськими військами пройшов Європу, двічі був поранений, отримав контузію. Дійшов до Берліна. Був нагороджений орденом Вітчизняної війни та медаллю «За победу над Германией» з блискучим латунним зображенням погруддя Сталіна на лицьовій стороні.
Після війни Митрико повернувся додому і, попри все, що пережив, зумів зберегти доброту, щирість і гумор. 1948-го одружився з Калиною, яка стала його вірною подругою на все життя, за рік народили доньку. Двічі за життя будувалися: першу зведену Дмитром Костянтиновичем хату пошкодила велика вода 1969-го, тож місце для нового житла обирали вже вище, але у тому ж Шипинському Лузі. Тим часом одна сестра дружини втекла від радянського визволення до Румунії, там живе й досі. А другу Калинину сестру відправили до Магадану. Його ж рідна сестра була вислана як дружина бандерівця, тож відтоді про неї нічого не відомо.
Дмитро Костянтинович усе життя працював на ДОКу – спочатку в сусідніх Лужанах, потім – у Чернівцях. Неодноразово відзначений державними нагородами, відзнаками і медалями за доблесний труд, Ветеран праці. І протягом цілого життя співав. В юності вчив колядувати усіх хлопців у Лузі, у зрілі роки співав у сільському чоловічому хорі.
Зараз обоє вони – Митрико і Калинка – тішаться онуками й правнуками. Щоправда, чоловік ще бігає хіба що по подвір’ю, жінка вже не виходить з хати. Тож сьогоднішні заклики до ветеранів залишатися цього дня вдома, аби уникнути можливих провокацій у зв’язку з ситуацією в країні, можна не спрямовувати до Дмитра Костянтиновича. Бо ветеранам, які справді воювали, вже не до парадів…
А про минуле нагадують безліч нагород – бойових, трудових і ювілейних – бережно складених у скринечку. Та ще старі світлини. Час невблаганний.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
Як повідомив сільський голова Шипинців Василь Нявчук, наразі в селі залишилося шестеро ветеранів війни 1941-45 років. Сільська рада щороку до Дня Перемоги вшановує їх, а також солдатських удів і учасників інших бойових дій (загалом їх у селі 29). Їм виділяється грошова допомога, організовується дружній обід, невеличкий концерт, вручаються калачі від підприємців, відбувається панахида за загиблими.
Дмитро СКАКУН – один із 900 ще живих ветеранів ІІ світової війни, які мешкають на Буковині.
Символ Перемоги: замість «георгіївської стрічки» – червоний мак
Цього року на офіційних заходах вживатиметься європейський символ пам’яті полеглих у війні – червоний мак, повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.Символ розробив харківський дизайнер Сергій Мішакін. Його маки нагадують слід від кулі, від якого розходиться кров.Роботу харків’янин надав абсолютно безкоштовно.
«День пам’яті, день капітуляції фашистської Німеччини. І традиційний символ – «георгіївська стрічка» – за останні місяці скомпрометовані безповоротно. Потрібно було щось таке знакове, що символізувало би не свято, яким війна не може бути за визначенням, а пам’ять і скорботу», – розповів гендиректор НТКУ Зураб Аласанія історію створення символу. – Сергій (Мішакін, дизайнер) знайшов його. Швидко, і навіть не згадуючи про оплату. Він віддав його мені і Національному . Я віддаю його вам і всім, кому він може знадобитися», –додав гендиректор НТКУ.
Біля символу логотип містить гасло «Ніколи знову», адже саме в наших руках не допустити повторення жахіть війни, та дати воєнного лихоліття: 1939—1945.
Офіційні заходи з нагоди завершення Другої світової війни в Європі та перемоги над нацизмом цьогоріч пройдуть 8 і 9 травня. Зокрема, разом із Європою та світом Україна розпочне вшанування загиблих 8 травня – у день підписання капітуляції нацистською Німеччиною і продовжить традиційно 9 травня.
Зокрема на 8 травня запланована символічна подія – «Перша хвилина миру». Як відомо, капітуляція Німеччини була підписана саме 8 травня пізно ввечері. Формально саме цього дня завершилася війна в Європі.Таким чином, цього року Україна розширяє відзначення пам’яті про війну, яка ніколи не повинна повторитися знову.