Весілля чернівецької журналістки Галини Єреміци, яке відбулося в День закоханих у найгарячішій точці України – на столичному Майдані, спричинило приємний інформаційний ажіотаж. Щиру радість за Галинчине щастя розділила, завдяки ЗМІ, вся Україна. І, хоча медовий місяць молодята відклали на «після перемоги», Господь подарував їм три дні затишшя. А на четвертий день почалася війна.
«У повітрі пахло агресією…»
Нам пощастило «спіймати» Галю на телефонному зв’язку саме тоді, коли вона прибігла до намету, аби відправити Інтернетом журналістський матеріал і світлини. Захекана, надихавшись диму й газу, ледве врятувавшись з оточення «Беркута», вона згадувала власне весілля і зізнавалася, що досі не може повірити, що все це відбувалося із нею.
З Олександром вони познайомилися на Майдані. Він каже, що це було кохання з першого погляду, тому освідчився майже одразу. «Я такий, – каже. – Так – то так, а ні – то ні». Спершу Галя не сприйняла такого поспіху і відмовила. Тож Сашко відкинув своє «а ні – то ні» – і освідчився вдруге. З головної сцени Майдану. І зістрибнув з неї до коханої – з квітами і каблучкою, всипаною каменями… Це було 9 лютого, а весілля призначили вже на 14-те. «Бо хтозна, що буде далі», – пояснюють.
Підготовка до одруження несподівано отримала підтримку з усіх усюд. До весілля долучилися і друзі, і френди з Фейсбука, і герої Галіних публікацій… У день весілля вранці з Чернівців доставили шлюбну сукню – від активістки Марини Тимофійчук, яка знає Галю хіба що з інтернетівських соцмереж. Фату, діадему, мереживну білизну, і пару білих туфель привезла подруга Олена з Дніпропетровська. Другу пару весільних капців подарував буковинський підприємець Євген Цурик, який був під журналістським захистом, коли місцевий чи то рекет, чи то міліція наїхали на його бізнес задовго до Майдану… Тож спочатку наречена була на підборах, а коли втомилася і змерзла – перевзулася у трохи завеликі інші туфлі, вдягнувши ще й шкарпетки. Зачіску і макіяж у салоні краси подарував Галі друг з Коломиї… А такого весільного відео, як у Галини і Сашка, точно немає у найвідоміших селебрітіс країни: підготовку до церемонії, вінчання, флеш-моб на тлі і з озвучкою «Беркута» знімали всі центральні телеканали України. І не тільки України.
Було надзвичайно. Вихід нареченої в білій сукні до «Беркута» на Грушевського мав би пробудити в силовиків людські почуття, нагадати їм про коханих дружин і дівчат, про затишок домівок, міг стати поштовхом до примиренням сторін. Але не став. «Коли я підняла в руці пляшку з дитячим шампанським, яким ми збиралися пригостити силовиків, тільки тоді усвідомила, що здалеку це може виглядати як спроба кинути «коктейль молотова», – пригадує Галинка. – Стало реально страшно». «Беркутівців» не розчулила ні білизна сукні, ні пропозиція «шампанського лимонаду». Молода пара поверталася до своїх під ревіння гучномовця «Не провокуйте! Покиньте буферну зону!» Уже тоді в повітрі витала агресія.
«Звичайний день. Бувають і гірші…»
Все спалахнуло 18-го. Того дня, коли ми з Галею розмовляли. Перед цим вона в яких тільки перипетіях не була… Обходячи і Маріїнку, і Інститутську, і Грушевського, потрапила на ворожу сторону. Не могла вибратися до своїх, пролазила через автобус, яким «беркут» перекрив дорогу на розі Інституської та Шовковичної, мусила прослизнути усередину через вікно, поранила руку склом, ледь не задихнулася в диму, і була просто «за шкірку» витягнута «своїми». Рятувала киянина, якому осколки гранати пошматували ногу…
Бігцем побачилася з коханим. Олександр, звісно, хвилюється за дружину. «Звичайно, страшно за неї, – каже. – Знаю, що зараз вона знов піде в гущу подій. Але це її робота. Я не можу її зупиняти». Сам він теж із однодумцями з «Удару» робить вилазки до Грушевського, а ще виконує обов’язки коменданта: забезпечує людей касками, респіраторами, засобами захисту тощо. «Звичайний день, – констатує. – Бували дні і гірші».
Галина підтверджує, що дні безпосередньо перед весіллям були для неї гірші. Раптово виник гострий біль у спині. Медики діагностували ущемлення нерва – це й не дивно, коли живеш на морозі, на протягах, та ще й носиш на собі 4-кілограмовий бронежилет за власної ваги 40 кг… Але в день весілля, коли в салоні краси наречену зранку вже чекало телебачення, Галя просто не змогла встати – і уколи вже не допомагали. Та Господь послав їй ангела-охоронця – в образі Ольги, приятельки дніпропетровської подруги. Коли дві пані побачили в наметі, в якому стані молода, Ольга дістала з сумочки якусь чудодійну настоянку і пообіцяла, що за 5 хвилин поставить Галю на ноги. Розтерла, зробила компрес – і справді сталося диво! Галя стала здоровісінька й дужа. Тепер усім, хто жартує, що, побувавши на весіллі, сподіваються побувати і на хрестинах, молоді обіцяють, що обов’язково.
Тоді вони ще очікували перемир’я і сподівалися на день-два з’їздити на Буковину – до рідні, до редакції «Версій»… Тепер думають лише про перемогу. Після перемоги мріють провести справжній медовий місяць десь у Європі. Сашко наполягає на Португалії – там живе його брат, там певний час працював і сам він. Хоче показати дружині «свою» Португалію. Тим часом Галина розповідає про їхні обручки. У чоловіка це печатка з каменем, а в неї – потрійний перстень.
Гламурні подарунки на другому ярусі шлюбного ложа
Подарунки молодій парі були ще несподіваніші за гостей. Після повернення з Грушевського молодят біля намету зустрів лідер буковинських «батьківщинівців» Іван Мунтян з упакованими у цяткований сердечками подарунковий папір чашками із написами про кохання. Люди дарували квіти, цукерки, рушники, священик замість церковних вінців власноруч сплів для церемонії вінки з живих квітів… Уже після весілля, 18 лютого, перед походом до Верховної ради, о сьомій ранку до «сімейного намету» забігла громадська діячка з Чернівців Марія Філіпчук і подарувала рожеву подушечку – ексклюзивну, оскільки на ній відтворене зображення Галі і Сашка на їхньому неймовірному весіллі. Похід до ради, який перетворився на велике визвольне протистояння, також розпочали з дитячого шампанського…
Подарунки, як і почорніла від сажі сукня, зберігаються на «другому поверсі» двоярусного ліжка, де «на першому», встеленому ковдрами, шубами і дублянками – взимку в наметі якось неспекотно – молоді сплять. Вінчальний батько – Іван Рибак з Кіцманщини – подарував їм на весілля певну суму, аби вони романтично провели справжню шлюбну ніч у якомусь милому готелі. Вони так і збиралися зробити. Думали обрати готель десь поруч із Майданом. Щоб одразу прибігти, коли що. Але ні вчора, ні сьогодні, ні, вочевидь, завтра, буде ще не час…
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
