Але 44-го року отримала похоронку. Коли він приїхав додому з госпіталю, з головою у бинтах, сусіди, злякавшись, казали: «Він повернувся з того світу»…
Про це розповіла Світлана, дочка Петра Петровича Куцака, який 4 квітня відсвяткує свій 91 рік народження. Із 1941-го року на фронті був санінструктором, дійшов до Польщі, де його важко поранило під Віслою.
– Бої були важкі й затяжні… – згадує Петро Петрович. – Проте найбільше запам’яталася річка Вісла, де мене поранили… «Вісла, Вісла, щоб ти скисла, скільки ти нашого брата потопила…» Петро Куцак визволяв і наше місто.
У день 67-сьомої річниці визволення Чернівців від німецько-фашистських загарбників, яке відзначаємо 29 березня, безпосередні учасники тих бойових подій зустрілися з учнями Чернівецької обласної загальноосвітньої школи-інтернату.
Марія Іванівна Суботіна, фронтова медсестра, почала спогади з голодного дитинства 30-х років. Початок війни застав її в медучилищі, вона мріла чимшвидше завершити навчання і стати військовим лікарем. Зрештою, отримавши 1944-го року диплом фельдшера, сама розшукала медсанбат, працювала в польовому госпіталі. Ніколи не зітруться з її пам’яті сотні, тисячі поранених – безпорадних, безмежно втомлених, у кривавих пов’язках… Хто бодай раз побував у польовому госпіталі – ніколи не забуде отих кучугур ампутованих рук і ніг…
– Дуже шкода, що з шести ветеранів, які визволяли Чернівці, – саме сьогодні одного ховали, – Івана Митрофановича Джогу, – каже Тетяна ЗАВОЛІЧНА, яка допомагала організовувати цю зустріч. – Минуло року на основі спогадів ветеранів та архівних документів вдалося зняти документальний фільм про визволителів Чернівців. Щоб якомога більше молодих чернівчан дізнавалися про ті буремні події та їх учасників. Проте, завдяки таким зустрічам, школярі поки ще мають можливість поспілкувалися з живими людьми, а не з відеозаписами…
Нині у Чернівцях залишилося всього 5 ветеранів, які брали участь у боях за Чернівці у далекому 1944 році…
Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»
