Рятівник, що надає невідкладну медичну допомогу, сільський душпастир, вчитель, будівельнник чи «вибивайло»?
«Образки» з історій … хвороб
…Недужа на рак 38-річна сліпа Орися Дубей помирала на Великдень. Якась надприродня сила цього дня ніби повела Крушницького до неї, хоча мешкає він у сусідньому селі.
– Переступив поріг, а вона і каже: «Почитай, Валерію, мені молитви». За кроками впізнавала кожного. Хіба я міг відмовити? Ще й помирала вона в муках, зі страшними болями. У мене ж наркотичних препартів, які знімають такий стан в онкохворих, немає. Але молитва, безперечно, один із найпотужніших засобів допомоги, особливо ж, коли є віра. І все ж Орисина сестра побігла до сільського голови просити машину, щоби привезти сімейного лікаря з Костинців. Після того випадку отець Миколай промовив у церкві на проповіді риторичнну фразу: що то, мовляв за лікар, якого треба везти до хворого?
Нині у Валерія інший головний біль: сім’я з двох молодих сестер, які опікуються маленьким хворим хлопчиком. Старша його народила, але продовжує працювати, тому менша виховує. Але байдуже їм, що дитина не може зіпнутися на ноги. Ледве вдалося її госпіталізувати – бідним сестрам не по кишені зайві клопоти. Та й молоді вони ще, аби цим перейматися. Тому довелося Валерію чимало пооббивати їхній поріг, перш ніж достукатися до свідомості зайнятих собою дівчат.
А тепер ось виникла інша проблема – 17-річна дівчина з 8-місячною вагітністю має сифіліс… І так щодня: одне питання вирішується, друге – виникає.
…Сільский медик – найкращий історик. Бо знає він і людей, і всі життєві історії їхніх родин. Та й, зрештою, він не тільки перша медична допомога на селі, а й душпастир, рятівник, і соціальний працівник, а, крім того, завгосп, постачальник, виконроб і рядовий будівельник-виконавець. Навряд чи знайдеться ще десь професія, яка б увібрала в себе більше функціональних обов’язків, ніж їх має сільський фельдшер!
Спогади старої будівлі
Багато людських трагедій на пам’яті Ясенівського фельдшерсько-акушерського пункту (ФАПу). Та закарбували його стіни і щасливі дні. Майже 100 років тому, ще за Румунії, підняв цей будиночок директор місцевої школи. У часи воєнного лихоліття виїхав до Бухаресту. А в його будинку розмістився лазарет для поранених, де лежали й хворі на тиф. Пізніше там відкрили амбулаторію, згодом дитячий садок і нарешті ФАП, де з 1996 року господарює Крушницький.
І чого він тільки не зробив за цей час! Відремонтував будівлю, поміняв покрівлю, яку буревій скрутив у трубочку, зробив нові ринви. Щороку добивався настирливий чоловік якихось коштів на ремонт. А торік нарешті зробили капітальний: навіть ззовні стіни оббили пластиком. Поміняли електропроводку. Валерій домігся встановлення трифазного лічильника. Адже у нього на ФАПі є нове обладнання: апарат УВЧ, ультраззвук, бактерицидна лампа, інгалятор, термоконтейнер для зберігання вакцин тощо. Має тепер медпункт і гарячу воду. Але Крушницький на цьому не заспокоюється. Список того, що має зробити, не зменшується: постійно дописує нові пункти, ставлячи перед собою нові завдання. Серед них – газифікація, утеплення водоводу, бо труби закладені дуже близько до поверхні. А ще – мопед. Це – його рожева мрія. Бо доводиться щодня долати по 10-15 км. А для чорнобильця з хворими ногами це важко.
Подаруйте фельдшеру мопед!
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
