Його знають як тренера та шоумена. Він виховав багатьох майстрів спорту вищого класу з легкої атлетики. Рекорд його учениці в потрійному стрибку ніхто юніорів не може побити вже 11 років. Крім того, він лауреат всеукраїнських пісенних конкурсів «Пісенний вернісаж-2000» і «Шлягер року 2002» та обласного конкурсу ім. Назарія Яремчука.
Зацікавити спортом через вірші
– Ваші тренерські досягнення?
– Серед моїх вихованців багато чемпіонів України, СССР, Європи та світу. Готував чемпіонку Олімпійських ігор, чемпіонку Європи. Зі своєю групою 5 разів займав командну першість в Україні.
– Як поєднуєте в собі такі дві протилежні грані, як поезія і спорт?
– Моя мати була сентиментальною і ліричною, тому поетичність у мене від неї. А, завдяки жорсткості і дисципліні батька-військового, став тренером.
Почалося все з того, що, коли я починав працювати у спорті, намагався відірвати дітей від вулиці. Тому, крім занять, ще й організував спортивні вечори. Тоді саме відкрився «Автограф» – клуб творчої молоді.
Одна з секцій клубу називалася «Зірки спорту». Тут влаштовували спортивні вечори, приймали гостей. А щоби дітям було цікавіше, писав їм різні віршовані побажання.
Відомим тренером і шоуменом став майже водночас. Вже 15 років веду змагання зі стрибків у висоту в Бердичеві. Маю близько 550 варіантів флеш-інтерв’ю та сценаріїв проведення таких заходів. Відтоді, як почав вести заходи, сам писав сценарії. Тоді й перші вірші з’явилися.
10 хвилин – і пісня готова
– Ваша поезія виливається у пісню…
– Одного разу на змаганнях познайомився з учасником білоруського ансамблю «Сябри» – Олесем Колядою. Він написав пісню на мої слова. Тож перша моя пісня була записана в Білорусі.
А після виконання її «Сябрами» до мене зателефонував Левко Дутківський, керівник ансамблю «Смерічка». Запропонував написати слова на готову музику. Він мені по телефону «надиктував» ритм запланованої пісні. Але що таке українська пісня? Вона тримається на трьох китах: родина, природа, кохання. Я «покрутив, повертів» цим і за 10 хвилин написав вірш на запропоновану музику:
…Щоб завжди плескало золоте джерело,
Джерело кохання і любові,
Треба щоб струмочок кожне серце знайшло,
Свій струмок закоханої долі…
Через три дні пісню записали на студії «Дзвони», тоді дуже відомій. Згодом на всеукраїнських конкурсах потрапляли до номінацій «кращий текст» і «краще аранжування».
«Червона рута» пробуджує почуття
– Що Вас надихає?
– Рядки можуть зринати будь-коли і будь-де. Різні переживання, спостереження – усе впливає. Якось стояв на Соборній площі, спостерігав різні речі: голуб гуляв по бруківці, тиша, краса міста, – одразу ж у голові зринули рядки:
Как-то очень давно один мудрый изрек:
«Он почти как Париж, милый наш городок».
Поддержали тогда его все праотцы,
И с тех пор так зовут город наш – Черновцы…
Коли пишу про жінку, шукаю в ній щось особливе, щось зворушливе. Скажімо, тремтлива війка, яка говорить про симпатію жінки до чоловіка, теж може надихнути…
Я виріс з поколінням «Червоної рути». Це були 70-ті…Ми сиділи вечорами у дворі і під гітару співали «Червону руту», «Живу воду», «Я піду в далекі гори», «Водограй»… Тоді я полюбив українську пісню. І не я один. З Буковини вийшло багато талановитих людей. Фабрика зірок тут, а не в Москві чи Києві.
Душевна гармонія є навіть у спорті
– Хто ще співає Ваші пісні і про що ще пишете?
– Загалом їх у мене близько 50. На 600-річчі Чернівців найулюбленішу мою пісню «Маленький Париж» виконував Богдан Ластівка.
Є багато пісень та віршів, присвячених друзям. Ольга Добрянська співає пісню «Буковина», пишу пісні для Михайла Грицкана.
Дуже багато поезій написав про тренерську діяльність, спорт та легку атлетику зокрема. Пишу весільні пісні.
– Ви знаходите гармонію в усьому…
– Гармонія є скрізь – в живописі, музиці, коханні, навіть у спорті є своя гармонія. Якщо в людині не все гармонічне, вона не досягне високих результатів.
Якось ішов вулицею, до мене підійшла циганка, хотіла погадати. Я їй відповів, що знаю своє щастя. І в цій розмові відчув своєрідну гармонію. Після цього одразу ж написав вірш:
…Я не вірю ворожбі-гаданням,
Чорноока, не сумуй про майбуття,
Моя доля – то моє кохання,
Моє щастя – дівчина моя.
Нас зірки на небі обирали,
Зорі вишивали рушники,
Янголи нам душі поєднали
І просив дівочої руки…
Любов ПЛАХІНА, «Версії»
