Як триває реформа децентралізації влади в області, яких успіхів і коли слід очікувати, які існують міфи навколо цього питання і наскільки відповідають вони реальності – «Версії» з’ясовували в керівника робочої групи офісу реформ у Чернівецькій області, експерта Ігоря Бабюка.
– Реформи треба здійснювати аргументовано, спокійно і на холодну голову. І будь-яке обговорення цього процесу або будь-який протест має бути тільки з застосуванням розуму, а не емоцій. Погоджуюся з позицією співачки й громадської діячки Руслани Лижичко, яка каже, що у процесах прийняття рішень і впровадження змін наша влада бездарна і недолуга, – зазначає Ігор Бабюк. – Голосування за зміни до Конституції у напрямку децентралізації перетворилося на ситуативну «ширку»: ніхто не хоче слухати і розмовляти з людьми.
У Чернівецькій області щодо децентралізації та об’єднання громад з людьми розмовляють, але тих, хто розмовляють, дуже мало. Не було інформаційних груп, які б доносили інформацію до людей, ця робота не була проведена. Хто мав би це робити? Депутати, державні адміністрації, чиновники. Натомість деякі з службовців доводять до відома людей те, що їм вигідно, а повну інформацію навіть приховують. Хоча не складно дати зацікавленим громадянам сайт облдержадміністрації, де все розписано до дрібниць. Але чиновники самі хочуть володіти усією інформацією.
У результаті «маємо те, що маємо». При тому, що реформи децентралізації (або добровільне об’єднання територіальних громад) ще більш туманні, аніж зміни до Конституції. Ніхто не знає майбутнього результату, очікувань. І дуже багатьох заплутало словосполучення «добровільне об’єднання».
– Що означає формулювання «добровільне об’єднання громад»?
– Часом виглядало, що можуть об’єднатися дві маленькі громади – і це вже буде добровільне об’єднання, згідно з реформою. Насправді ж це не так. Головним результатом об’єднання має стати спроможність цих громад. І громада повинна розуміти, що отримає від цього об’єднання, як визначається спроможність, що повинно бути в кінцевому результаті – хоча б на зразку. «Покажіть нам на прикладі», – ось бажання громади.
Але «показати приклади» ми не маємо часу. Щоби сьогодні продемонструвати успішний приклад, треба було створити якусь показову, модельну громаду ще торік, хоча б у серпні 2014-го. Це не було зроблене – не було законів (змін до Бюджетного кодексу, закону про добровільне об’єднання громад), методики визначення спроможності (її ми отримали лише у квітні року нинішнього). Попри те минулого року тривали процеси зміни влади: ми вже обрали президента, думали про вибори народних депутатів України…
– Як тривав процес об’єднання громад в області і на якому він зараз етапі?
– Спочатку створювали перспективний план об’єднання. Це – бачення, яким буде об’єднання, які спроможні громади можуть утворитися в області. Створювали його спільно. Спочатку райони подавали свої пропозиції, потім ці пропозиції проходили через сито експертних висновків, паралельно офіс реформ запропонував власну концепцію – яка також не була погоджена. В результаті компромісів вийшли на формулу з 25 громад. На сесії облради 18 червня цей компроміс не був затверджений, хоча проект був прийнятий за основу.
Загалом із усіх наявних 286 громад області висловила своє ставлення до перспективного плану 181 громада. З них 51 категорично відмовлялася об’єднуватися будь з ким. 27 – продовжують консультації, а 100 вже мали намір десь з кимсь об’єднатися. За результатами вийшли на 35 громад, з них приблизно 15 – на рівні об’єднання 2-3-4 сіл – але неспроможних. Зате принцип добровільності тут дотриманий повною мірою. Водночас Кабмін не готовий такий план затверджувати. Та й наш план відсотків на 40 не відповідає критеріям спроможності громад згідно з методикою, затвердженою Кабміном – хоча відсотків на 80 відповідає принципам добровільності.
Можливо, ситуація виглядає плачевно, але ми в цьому далеко не єдині – так само виглядає більшість областей: Вінницька, Одеська, Львівська… А Тернопільська навіть не проголосувала за перспективний план узагалі і не оголосила перших виборів.
– Коли стануть очевидними результати цієї реформи?
– Насправді для втілення реформи потрібно внести ще близько п’яти десятків змін у різні закони: податковий кодекс, земельний кодекс, закони, які стосуються фінансування, зборів місцевих податків, роботи казначейства, роботи невідкладних служб (міліція-пожежна-швидка)… Тож перші результати реформи можна буде побачити тільки наприкінці наступного року. У Чернівецькій області тільки одна з 10-ти об’єднаних громад буде показовою, модельною – Великокучурівська. Вовн відповідає перспективному плану і вважається спроможною, може виходити на прямі міжбюджетні відносини. Решта ще лише проходять процедуру об’єднання.
У Великому Кучурові – близько 200 суб’єктів господарювання. Більшість із них зареєстровані або в Чернівцях, або в Сторожинці. Туди і сплачують податки. А діяльність проводять на базі Великокучурівської сільради. Якби платили за місцем роботи, а не реєстрації – це був би великий плюс для діяльності місцевої громади. Об’єднана громада також отримає ще додаткових 60% податків з доходів фізичних осіб, податки на нерухоме майно, земельний, екологічний податок, туристичні збори тощо, і 5% акцизу, який вони могли би брати.
Могла би бути успішною і спроможною ще одна громада – навколо Мамализької, але потрібно, щоби приєдналася Костичанська громада відповідно до схваленого перспективного плану. Податки з транспортування у прикордонній зоні – це також гарний шанс для громади.
– Податки – це головне для успіху та спроможності громади?
– Це не єдина умова успіху. Ці громади отримають достатньо місцевих податків, але їх буде недостатньо, щоби надавати основні соціальні послуги, які зараз надаються в районі. Немає ще відповідної інфраструктури. В ідеалі, скажімо, буде чудово, коли мешканці Тисівців і Снячева не їздитимуть у райцентр Сторожинець через Чернівці (як відбувається зараз – прямої дороги до райцентру там немає), а оформлятимуть пенсії, субсидії, допомоги на дітей у Великому Кучурові. Та це стане можливим лише коли районні служби передадуть повноваження громаді. У громади повинні бути власні спеціалісти – їх треба виховати або знайти. Ну а запровадження електронного врядування вирішить взагалі більшість проблем. Та це буде колись…
– Доволі поширеними є кілька стереотипів щодо децентралізації, які викликають певні застороги щодо неї. Допоможіть їх спростувати – ну або підтвердіть, що побоювання мають під собою підстави. Приміром, кажуть, що зміни до Конституції – це централізація влади замість децентралізації.
– Цю думку поширюють політики. Хоча насправді йдеться про децентралізацію. Інше питання: як владу на місцях поставити під контроль громади. Як село, яке втратило раду, може вплинути на село, яке буде центром громади? Яким чином заблокувати рішення ради об’єднаної громади? Питання є, але насправді за концепцією і законами, які діють чи передбачаються до прийняття, централізації влади не видно.
– Також кажуть, що повноваження (бюджети) громад залишаються такими як були, і не збільшуються…
– Давайте розглянемо це на прикладах. В об’єднаній громаді влада буде зацікавлена в тому, щоби доходи людей не приховувати, щоби вони були публічними, щоби не було «зарплат у конвертах». Адже 60% ПДФО (податків з доходів фізичних осіб) залишатимуться в громаді. Це стимулюватиме створення робочих місць у громаді, в селі. Окрім цього, в бюджеті громади залишатиметься 5% акцизу. Наприклад, село Магала в Новоселицькому районі має 10 заправок, і тільки за їх рахунок громада може мати фактично річний (якщо не дворічний!) бюджет села! Також у місцевий бюджет ітимуть податки саме з суб’єктів господарської діяльності. Наприклад, у Великому Кучурові є три підприємства, які обслуговують цілу Україну. Підприємство «Вікна-стиль» має колосальні обороти. Але воно не зареєстроване в цьому селі. Децентралізація змінить цю ситуацію. Так само передбачається децентралізація управління дорогами. Тобто субвенції на дороги надходитимуть не на облавтодор чи іншу структуру, а на сільську, селищну раду, які й будуть відповідати за всі місцеві дороги. Тож бюджетне наповнення буде більшим у будь-якому разі.
– Чи правда, що після внесених змін до Конституції Президент матиме право розпускати органи місцевого самоврядування?
– Не президент, а суд, але за умови, що орган місцевого самоврядування діятимуть всупереч закону. Це було і раніше, просто це робила прокуратура, а тепер – представник президента, префект, чи як його назвуть. З прокуратури зняли нагляд за діями органів державної влади і поклали їх на префектів. Обов’язково хтось мусить здійснювати контрольні функції.
– Але ж кажуть, що держава отримає право втручатися в діяльність органів місцевого самоврядування – такого немає ніде в Європі.
– Держава втручатиметься тільки якщо порушуватимуться закони і Конституція, і це є в усіх державах. Якщо порушуються «правила гри» – закони – то є підстави втручатися. Як інакше?
– А хіба не вийде так, що префект матиме ті ж повноваження, що й голова державної адміністрації, плюс прокурорські повноваження?
– Префект матиме контрольні функції, які мала прокуратура, але не впливатиме на діяльність управлінь і підрозділів, які будуть підпорядковуватися виконкомам рад. На структурні підрозділи будуть впливати представницькі органи місцевого самоврядування, а після реформи – органи місцевого самоврядування об’єднаної громади. Тож повноважень голови держадміністрації у префекта не буде.
– Чи не знищаться дрібні населені пункти в результаті реформи?
– Населені пункти залишаться такими, як є – просто входитимуть до територій більших сільських рад. А от дрібні сільради будуть ліквідовані. Наприклад, у Заставнівському районі є близько 10 сільрад, які керують селами з населенням менше 500 чоловік. І депутатський склад у кожній сільраді – 12 чоловік. Для чого? Не зникнуть ні малі села, ні ФАПи в них, адже медичну допомогу все одно надавати треба. А от про доцільність функціонування школи, де вчиться 15 учнів, а їх обслуговує 12 учителів, варто задуматися. В середньому на утримання одного учня в школі витрачається 2,5-4 тис. грн. на рік (утримання приміщень школи, їдальні, зарплати вчителям тощо). Але є малі школи, де учень «обходиться» в понад 20 тис. грн. Чи не краще на ці гроші купити автобус, який би возив цих учнів до іншої, більшої школи, і вони отримували б там навіть якісніші знання? Звісно, якщо це школа на 100 учнів, автобуса буде мало. Тоді варто облаштувати там або початкову, або 8-річну школу. І це має вирішувати місцева об’єднана громада.
– Головне побоювання щодо змін до Конституції: Донбас отримає «особливий статус», вбивць пробачать, Україна фінансуватиме окуповані території.
– Моє глибоке переконання: жодних особливих статусів ні в Луганської, ні в Донецької, ні в жодної іншої області в Україні не може бути – коли в країні йде війна і якщо ми говоримо про унітарну державу Україна. Хоча послідовники саме цих змін переконують, що йдеться не про статус регіону, а лише про переваги в місцевому самоврядуванні. Жодних переваг не може бути. Якщо хтось один їх отримає – інші також захочуть. Єдиний статус, який у нинішній ситуації може бути там запроваджений – це воєнний стан. Доти, доки там не припиняться воєнні дії і не буде наведений лад. Так, при воєнному стані обмежуються права громадян. До того часу там має діяти військово-цивільна адміністрація і не може бути жодних місцевих виборів.
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
