або Як із нас роблять дурнів, щоби владі було зручно нами керувати
У тому, що рідна влада просто використовує український народ, не рахуючись із ним, ніхто не сумнівається. Нас обібрали до нижньої сорочки, а тепер змушують ще й оплачувати подальше збагачення олігархів. Чи можна цьому протистояти? Безперечно, але для цього треба працювати над собою. Але ж не хочеться, нам ліньки. Бо значно легше послухати те, що тобі скажуть, не вмикаючи власні мозкові звивини і не напружуючись. Звісно, й раніше не багато було людей, які вміли осмислювати події. Та тепер їх катастрофічно поменшало. Давно вже не ведуться на кухні розмови про нову напівзаборонену книжку чи суперову виставку. Втім, коли людей заганяють у злидні, змушуючи щодня думати, як вижити, – не до інтелектуальних розмов. А тут ще сучасні ЗМІ, система освіти та пропаганда брендів стають у нагоді можновладцям, повністю позбавляючи особистість самостійності в оцінці навколишнього. Здоровий глузд і критичність просто зникають з нашого життя. Їх залишили виключно для елітних дитсадків, шкіл і вишів.
А починалося все з дрібничок: масово зникли безкоштовні гуртки, невдовзі й спортивні та музичні школи закриють – у бюджеті коштів на них немає. Люди перестали відвідувати театр, філармонію, а на виставках – самі професіонали та журналісти. До слова, там практично ніколи не побачиш керманичів міста й області. Зрозуміло, вони рулять, їм ніколи. Та, думаю, коли б у суспільстві поважали інтелігентність й елітарність у кращому сенсі, тобто професійність, талант і високі духові якості, а не мільйони в офшорах і швейцарських банках, то й жили б ми по-іншому. Але пропаганда доброго й високого давно не в моді. Серйозне мистецтво загнане на задвірки, позаяк культивується безмізкова мас-культура. Воно й не дивно, бо на кожному кроці – магазини з алкоголем і тютюном. Такої кількості їх ще ніколи не було. Націю елементарно споюють. У ЗМІ – реклама життя з бокалом і келихом, які уособлюють і геройство та мужність, і дружбу та інші риси нібито красивого і справжнього буття. І страшно і сумно.
А наприкінці минулого тижня світ відзначив 230 років від дня народження Баха. Це була грандіозна подія. Того ж 1785 року з’явився на світ й інший геніальний німецький композитор, який 50 років прожив у Англії, – Гендель. Неймовірно вишуканий концерт до цих дат підготував Чернівецький академічний камерний оркестр «CAPRICCIO» під орудою народного артиста Павла Чеботова: звучали скрипка і голос; клавесин, скрипка і віолончель; оркестр і дует скрипалів … Божественна музика проникала в серце, викликаючи сльози і душевний щем та відкриваючи розуміння того, що ми на цій Землі не випадково… Та аншлагу в залі не було. Людям не до музики? А, може, навпаки, у ній порятунок? І на сцені були саме рятівники? Та їх не почули, бо не було реклами про цю програму ні на вулицях міста, ні у ЗМІ. «Версії», приміром, безкоштовно друкують анонси концертів, вистав, вернісажів. Але ж не надіслали. Тільки одна з поважних газет дала інформацію в афіші про концерт, та чомусь вказала не філармонію, а органний зал. І люди бігли звідти сюди. Серед останніх була і наша читачка.
Та з камерним ще не так усе й погано. Хоча б доступ до зали був. А коли нещодавно приїхав до Чернівців із виступом Тарас Петриненко, приміщення театру взагалі виявилося зачиненим.
Це невеличкі, але яскраві приклади того, як негативно впливає відсутність інформації, а точніше – потрібної реклами. Та буває і навпаки. Блискучий приклад дебільності від присутності інформації описав у нещодавньому зверненні до колег російський знаковий журналіст Володимир Яковлєв, засновник першої незалежної газети «Коммерсантъ», чий дід і батько теж були відомими журналістами. Тож цитую: «Кілька днів тому, вийшов документальний фільм «Крим. Шлях на батьківщину», в якому серйозно розглядається можливість ядерної війни з російського боку. Це, звичайно, жах. Але не жах-таки жах! Бо який й…..тий генсек у нашій історії не розмахував ядерною палицею за відсутності інших аргументів? Реальний жах у тому, що величезний відсоток людей в аудиторії підтримали ідею початку ядерної війни! Підтримали, бо начиталися й надивилися. Та ще тому, що вірять у те, що читають і дивляться». Яковлєв закликав державні російські ЗМІ припинити пропаганду ненависті. Як бачимо, Росія теж створює власну дебіліаду, але значно крутішу за українську.
Людмила ЧЕРЕДАРИК
