Сталося це на знаменитій місцевості Метеори, що у Греції. Про те, як, чому і що саме відбулося, – у розмові з головою Асоціації адвокатів Буковини Аллою ЄЗЕРСЬКОЮ.
– Пані Алло, колись ви очолювали колегію адвокатів області, нині – Асоціацію. В чому різниця?
– Колегія адокатів існувала ще у минулому столітті, тобто за радянських часів, і була професійним об’єднанням. Тоді в нас від гонорару відраховували 30% і цих грошей вистачало на сплату всіх податків, утримання президії колегії та приміщень. Зі зміною держави прийшли нові закони. Сьогодні як приватні адвокати ми сплачуємо 15% прибуткового податку і 33% – пенсійного.
– І ви переформатувалися в Асоціацію?
– Так, Асоціація адвокатів – це громадська органзація (ГО), створена для того, щоби захищати права самих адвокатів. Як самі розумієте, соціальні права людей роз’єднаних відстоювати важко. Тому й об’єдналися.
А що об’єднує краще за спільні подорожі, та ще й з елементами навчання? Саме тому цю форму спілкування й зробили основною.
Щоправда, проводимо суто навчальні тури, направляємо на різні курси, школи, особливо молодих. Утім, самі адвокати вже готові платити гроші за навчання. А спільні поїздки ще й дарують відчуття єдності, корпоративності.
Так, приміром, у нас була дуже цікава зустріч з адвокатами Клягенфурта. Тоді сам губернатор землі Каринтія прийняв нас у відомому дзеркальному овальному залі. А заодно ще й Австрію та Угорщину подивилися.
– Куди поїхали потім?
– У нас є чудова порадниця, Аллочка Литвиненко, директор фірми «Ренесанс», де успішно діє туристичний відділ. Саме вона і підказала нам відвідати Академію Балтики в Любеку, яка займається безпосередньо правовими питаннями та ще й розташована на кордоні з Данією, Німеччиною, Нідерландами.
Іншими словами, там мешкають представники багатьох національностей, тож і ситуація подібна до нашої, буковинської. На базі Академії ми провели конференцію, дізналися, як в інших державах відбувається захист. Усім було цікаво.
Нинішнього року думали поїхати до Франції. Але криза… А добиратися автобусом – і далекувато, й важкувато. Вирішили зупинитися на Греції. Там і море, і багато наших заробітчан. Була й попередня домовленість про зустріч з тамтешніми адвокатами. Але, коли ми приїхали, то з’ясувалося, що вони з нами зустрічатися не хочуть. Мовляв, через те, що ми чернівецькі, а не київські…
– І чим це закінчилося? Ви не переламали ситуацію?
– У нас відбулася інша зустріч – з послом України в Греції, до речі, нашим земляком Валерієм Цибухом. Він і пояснив нам, чому грецькі адвокати уникали спілкування. Річ у тім, що у Греції були вибори. А в них за 2 тижні припиняється будь-яка агітація. Тож грецькі правозахисники чомусь боялися провокації. Напевне, тому що у них нині дуже серйозна ситуація, передреволюційна, якщо можна так висловитися.
Та ми не пошкодували, що завітали до амбасади. Нас цікавило, скільки людей до них звертається, з яких питань, як відбуваєтся захист наших громадян-заробітчан і чи забезпечується правовий захист людей, які потрапили у неприємну ситуцію. Та й чи вирішується взагалі питання з призначенням адвокатів.
Пан Цибух запевнив, що коли наші люди звертаються, то без допомоги не йдуть. Тих, у кого немає грошей, обслуговують навіть безкоштовно. Одне слово, спілкувалися з українськими дипломатами зо півтори години. Потім ще й фотографувалися у Греції, але на українській землі, біля пам’ятника Шевченку, який стоїть у дворі амбасади. Показали нам і кімнату зустрічей із заробітчанами, і невеличкий музей, куди люди приносять речі, пов’язані з Україною.
– А як щодо покровителя адвокатів св. Миколая? Де ви з ним зустрілися?
– На самому початку відвідин Греції відбулася подія, яка ознаменувала всю нашу поїздку. Ми потрапили до знаменитих Метеорів. Мало хто чув про це святе місце. Але воно дивовижне! Метеори – гори посеред рівнини. Точніше, величезнні кам’яні стовпи, які ніби виростають із-під землі. На їхніх вершечках, розташовані чоловічі монастирі.
Ми відвідали два – Святої Трійці та святого Миколая. Він, по-перше, вважається захисником усіх знедолених, тобто тих, кого захищаємо й ми, а, по-друге, закон про адвокатуру був прийнятий саме 19 грудня, на день св. Миколая.
…Боже, як важко туди було підніматися. Раніше відвідувачів транспортували нагору в сітках. Щось подібне на те, як продукти завантажують на судна. А тепер там зробили сходи. Найдивовижніше, коли піднімалися, був холод і дощ нещадно сік обличчя. Якщо відверто, то потерпали, чи дійдемо.
Зате, коли піднялися, були вражені тим, що нас зустріло і привітало… сонечко. Подібне сталося, і коли «взяли штурмом» другу гору.
Було відчуття, що на нас зійшло благословення: не сонечко торкнулося своїми промінчиками, а Божа Благодать пролилася. Коли ж почали спускатися вниз, погода знову зіпсувалася.
Ось така історія.
Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»
