Буковина – край, де у 70-х роках минулого століття народився не тільки новий естрадний стиль, засновниками якого стали Левко Дутковський, Володимир Івасюк, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, а й новий підхід до моделювання сценічних строїв у стилі «фольк». Автором цього бренду, що почав переможну ходу територією колишнього Союзу, була художник-модельєр, сценограф, педагог, митець-новатор Алла ДУТКОВСЬКА. Нинішнього року їй виповнилося б 65 років…
Дорога добра і любові
До цієї дати світлої пам’яті Алли Дутковської, якої вже десять років немає серед нас, Чернівецький краєзнавчий музей приурочив виставку «Її дорога добра і любові». На презентації можна було оглянути експонати з Чернівецького краєзнавчого та Музею історії села Маршинці, а також приватних колекцій і, насамперед, її чоловіка, Левка Дутковського. Він надав можливість познайомитися з авторськими роботами Алли Дутковської в ескізах, афішах і фотографіях відомих артистів у її творіннях. Не міг не зацікавити і графічний портрет мисткині роботи відомої художниці Одарки Киселиці.
…Майбутній художник-модельєр, сценограф, педагог, митець-новатор у створенні сучасного естрадного вбрання ще дівчинкою приїхала з Вінниці на Буковину, аби навчатися у Вижницькому училищі прикладного мистецтва (тепер Вижницький коледж прикладного мистецтва ім. В. Ю. Шкрібляка) тонкощів моделювання та конструювання одягу. Здібна подолянка закохалася в Буковину, її народне мистецтво, а відтак на основі народного одягу стала розробляти стилізовані естрадні костюми. Першими в таких виступили на сцені артисти вокально-інструментального ансамблю «Смерічка». Далі Алла Борисівна проектувала для Софії Ротару колекції під назвами «Червона рута», «Черешневий гай» тощо.
Люди, які працювали і творили поруч з Дутковською, підкреслюючи унікальність її художнього дару, згадували з теплотою і шанобливістю цю «вродливу, граціозну, бентежну, душевну, скромну, дивовижну, милу, загадкову, простодушну, розкішну, щиру, прекрасну, турботливу, тендітну, добру жінку». Слова, взяті в лапки, «позичила» з творчої роботи учениці Сторожинецької гімназії Ірини Бонтуш (2012 рік).
Костюм для «Червоної рути» з’явився раніше пісні
Разом із засновником ансамблю «Смерічка» Левком Дутковським, солістами «Смерічки» Василем Зінкевичем, Назарієм Яремчуком і композитором Володимиром Івасюком Алла Дутковська стала тією силою, яка в 70-ті роки зламала усталені стереотипи української естради. І якщо Левко Дутковський став новатором у музичному стилі, то його кохана дружина – у художньому моделюванні сценічного одягу.
Левко Тарасович ДУТКОВСЬКИЙ згадує:
–…Пісні Володимира Івасюка «Червона рута» ще не було, коли Алла створила для неї одяг – дипломну роботу «Сценічний костюм співачки». Саме його й вдягнула Софія Ротару, коли 1971 року знімалася в однойменному музичному фільмі. Річ у тім, що в Соні не було сценічного одягу для зйомок. І раптом я згадав про дипломний костюм Алли, який на той час, об’їздивши неформальні столиці колишнього Союзу, зберігався в музеї училища. Це була довга червона сукня з білими вставками, розширеними рукавами та вишитим кептариком. Вона була ніби спеціально пошита для Ротару: не довелося навіть нічого переробляти. Пізніше вже для відомої співачки Софії Ротару Алла спроектувала ескізи комплектів костюмів – «Червона рута» (1970), «Черешневий гай» (1977), «Концертні сукні» (1980).
У 1981 році Софія Ротару та ансамбль «Червона рута» презентували комплекти вбрання «Писанка» у США та Канаді. 1992 року з нагоди 20-річчя творчої діяльності Софії Ротару в Москві були представлені два комплекти костюмів для ансамблю, балету та співачки. Костюми зберігаються в Ротару, вона навіть має на меті відкрити музей.
На нинішній виставці в музеї представили сценічну сукню Лідії Ротару – вона віддала її для експозиції лише з великої поваги до пам’яті Алли Дутковської та організатора виставки Євдокії Антонюк-Грищук, – продовжує розповідь Л. Дутковський.
– А ще мені пригадується Новий 1967-й рік. Ми влаштовували бал-маскарад. Тоді це було в моді. Грали до восьмої години ранку. Мали саморобні електрогітари, що на той час було дивиною, тож молодь танцювала всю ніч. Спочатку ми співали англійською мовою пісні з репертуару «Біттлз» та інших популярних виконавців. А потім виконали пісню «Сніжинки падають», яку я написав до свята, бо дуже хотілося зробити вижничанам подарунок. І присутні дуже добре її сприйняли. Тоді мене ніби осінило: я зрозумів, що писати треба українські пісні, треба створювати українську естраду.
Працюючи у Чернівецькій філармонії, Алла Дутковська спроектувала естрадні костюми для ансамблів «Смерічка», «Жива вода», «Черемош», популярних співаків Назарія Яремчука, Павла Дворського, Лідії та Ауріки Ротару, а також стилізовані народні костюми для балетної групи Заслуженого Академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю. Не обійшла своєю увагою й самодіяльні та дитячі колективи.
Робота Алли Дутковської над костюмами для «Смерічки» – це окремий пласт її творчості. Шалена популярність ансамблю у 70-х роках зобов’язувала музикантів виглядати на сцені бездоганно і неповторно. Завдяки власному стилю – музиці, манері виконання, яскравим сценічним строям – «Смерічку» безпомилково вирізняли серед безлічі тодішніх ВІА – вокально-інструментальних ансамблів. Згодом не у звичайних костюмах, а у стилізованих в національному дусі почали виступати і «Самоцвєти», і білоруські «Пісняри», й Івано-Франківський «Беркут». ВІА з інших республік теж почали вносити національний колорит у концертне вбрання.
– Я дуже хочу, щоби люди пам’ятали те, що робила Алла, – каже її вірний друг і коханий чоловік Левко Дутковський. – А точніше – ми робили. Адже Бог дав так, що я створив «Смерічку» в новому для того часу музичному стилі, зустрівся у січні 1967-го з художником-модельєром і своєю музою Аллою Дутковською, у березні 1968-го – з талановитим композитором Володимиром Івасюком, у жовтні того ж року – із Василем Зінкевичем, а у листопаді 1969-го – з Назарієм Яремчуком. Ми всі зустрілися в одному місці і майже в один час. Це було, мабуть, Боже провидіння…
Галина МАТВІЇШИН, фото авторки та з домашнього архіву Левка Дутковського.
