18 січня 1862 року, тобто понад 160 років тому, в буковинському селі Карапчів над Черемошем у сім’ї управителя чужого маєтку народився майбутній генерал, відзначений найвищою військовою нагородою Австро-Угорської імперії – Лицарським Хрестом і орденом Марії Терезії. Оскільки ця подія пройшла не поміченою, виправити це взявся відомий еколог (а екологи доволі часто бувають і краєзнавцями-любителями) Віталій Коржик.
Півроку утримував російські війська на кордоні Буковини… без армії
Casual restaurant – Fon Fisher – саме такий інтригуючий рекламний анонс можна побачити біля під’їзду будинку №35 на вулиці Головній у центрі Чернівців. Опустимо цей казуальний (повсякденний) ресторан – він тут ні до чого, хоча і вартий гастрономічної уваги. Натомість звернімося безпосередньо до особи фон Фішера. Вас іст дас, герр Фішер?
Едуард Фішер, уродженець Буковини, – надзвичайно скромна у побуті і порядна людина, – відомий за австрійських часів як непересічний патріот-краєзнавець Буковини, почесний доктор філософського факультету Чернівецького імператорсько-королівського університету, а також, за останнім званням і посадою, водночас генерал-майор, начальник жандармерії Буковини й Галіції. А ще відомий як героїчний організатор оборони Буковини від східного – російського – агресора в 1914-1915 роках. Маючи під руками кількасот своїх жандармів, прикордонників, митників та добровольців, озброєних лише карабінами та гвинтівками, спромігся протягом перших півроку успішно боронити рідний край проти значно переважаючої регулярної армії супротивника, віртуозно використовуючи власну розвідувальну мережу, імпровізацію та навіть банальний блеф, створюючи у супротивника видимість потужного бойового угруповання. Ці успішні дії були несподіванкою для всіх і отримали назву «малої війни» – війни без армії!
Такого в австрійській імперії до цього не було, щоби полковник-жандарм отримав звання генерала і командував військовими операціями. Його організаторський талант і вправність високо цінували у Австро-Угорському генштабі, а сам цісар Франц-Йосип на особистій аудієнції пообіцяв найвищу військову нагороду держави – Лицарський Хрест і Орден Марії Терезії. Росіяни також високо оцінили талант Фішера – в 100 тисяч рублів золотом за живого або 50 тисяч – за мертвого. Проте навіть серед запеклих москвофілів не знайшлось іуд збагатитись таким чином.
Жив скромно, але похований з військовими почестями у присутності Президента
Про особистість героя Буковини свідчать деякі красномовні факти. Як впливова людина з великими можливостями, він так і не спромігся придбати власне житло, а тулився у службовій квартирі жандармерії (приміщення санепідемстанції на вул. Головній-Гоголя-Гакмана), а з 1917 по 1918 рік – орендував три кімнати у будинку (колишньої залізничної лікарні) на розі вулиць Головної та Шевченка. Після розпаду Австро-Угорщини у листопаді 1918 року як генерал міг би першим на службовому авто чкурнути до Австрії, але, не зважаючи на загрозу арешту, залишився у Чернівцях, що стало його фатальною помилкою. 15 листопада після окупації Буковини за наказом румунського Генштабу був заарештований і таємно відправлений до Яс, де без пред’явлення жодних звинувачень, два роки разом із хворою дружиною таємно утримувався під охороною в одній кімнаті отелю «Континенталь». Під натиском дипломатів та видатних осіб Австрійської республіки за наказом короля Румунії був звільнений і з помираючою дружиною на руках відправлений до Відня. Там відставний хворий генерал пережив ще 2 інфаркти.
21 червня 1935 у 73-річному віці стомлений перипетіями життя Едуард Фішер відійшов у вічність. Похований урочисто з усіма військовими почестями в присутності Президента Австрійської республіки Вільгельма Мікласа, канцлера Курта Шушніга, представників уряду, вищих чинів жандармерії, поліції та армії, живих ветеранів його штабу, колишніх найближчих підлеглих, друзів, шанувальників, трьох батальйонів піхоти та жандармерії. Військові схилили прапори і віддали честь героїчному захиснику Буковини. Прогримів салют. Австрія не забуває і шанує своїх героїв, де і ким би вони не були!
Автор біля надмогильного постаменту. Хетцингерське кладовище у Відні. Квартал визначних військових діячів.
Історію варто знати, щоби не припускатися помилок
А тепер повернімось до рекламного банеру. Якщо ініціатори хотіли б віддячити герою Буковини (це оптимістичний варіант), або просто використати його бренд для реклами (реальне життя), то варто було б не допускати у двох словах трьох грубезних помилок. Якщо у назві використовують латиницю, то «фон» пишеться не Fon, а Von. По-друге, не Fisher, a Fischer, бо носії цього прізвища зовсім різні люди. А по-третє, звідки там взявся цей Fon? Напевне, з інтернетівської Вікіпедії, де Фішер представлений саме таким чином.
Для непосвячених поясню. Нагороджений Лицарським хрестом і орденом Марії Терезії автоматично набував титул лицаря (Ritter), потрапляв у світ австрійської знаті, і міг перед своїм прізвищем застосовувати лицарську приставку «фон», якщо до цього її не було. Чи міг син управителя чужого маєтку у с.Карапчів над Черемошем претендувати на дворянство і підписуватись Eduard von Fischer? У німецькій мові коротке слівце «von» перекладається як «з», «звідки», тобто для представників з дворянським корінням це підкреслювало їх походження з приналежного їм чи давнім предкам володіння: міста або села, нехай і маленького, але свого власного «двору». Наприклад, у «залізного» німецького канцлера Бісмарка Отто фон Шонхаузен предки колись володіли невеличким містечком Шонхаузен.
І аж ніяк не могла бути графом чи якимось простим віконтом персона на ім’я Ганс з прізвищем фон Брот чи фон Герінг, тобто Ганс з Хліба чи з Оселедця. Так само і простий виходець із сім’ї управляючого маєтком із звучним ім’ям Едуард аж ніяк не міг бути «фоном», оскільки прізвище Фішер означає не назву родинного маєтку чи якогось населеного пункту, а цілком плебейську професію рибалки. Едуард з рибалок! Смішно і не солідно. Логічніше було б Едуард фон Карапчів, але ж Карапчів не наслідний маєток.
Не міг він бути «фоном» і з іншої причини. Теоретично цю приставку він мав би право використовувати лише з моменту присвоєння йому ордену Марії Терезії. Голова ж орденської ради генерал-полковник Віктор Данкль вручив відставному генералу Едуарду Фішеру обіцяну імператором вищу військову відзнаку за визначні бойові заслуги вже зниклої держави 25 жовтня1927 року. Таким чином, він став єдиним у складі жандармерії, хто отримав таку високу нагороду держави. Ця подія стала вершиною військової біографії славного буковинця. Але у Австрійській республіці з 1921 року всі привілеї і дворянські звання з різними «фон» чи «цу» були відмінені і втратили свою магічну силу. Фішер тонко розумів делікатність ситуації. Отже, wikipedia неправа.
Так що там із Fon Fisherом?..
Віталій Коржик
