Час на Центральній площі Чернівців зупинився майже на десять років. Це сталося у кінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття. Годинник стояв, допоки чернівчанин В’ячеслав Стасін не знайшов бронзову заготовку і не замінив зламаний зуб у центральній шестерні, запустивши годинника…
– У чернівецькій мерії зберігаються оригінали описів від 1848 року. Там зазначено, що будівництво ратуші розпочалося у березні 1843, а 1 грудня 1846 року туди «в’їхали». Експлуатувати будівлю ж офіційно почали 1848 року, – розповідає Олександр ІВАНІН, головний спеціаліст загального відділу Чернівецької міської ради. – Щодо годинника – точних даних його встановлення немає. Але на дзвоні вказано, що його виготовила празька фірма у 1852 році. Якщо дзвін був відлитий у вказані роки, це дає підстави вважати, що десь у ті ж роки і був встановлений сам годинник. Цікавим є те, що механізм годинника й дотепер має всі деталі в оригіналі. Тобто, від дня встановлення й досі, крім зламаного зубця шестерні, нічого не замінювалося.
– У чому ж секрет?
– У ті часи все робилося якісно, на совість – ось і весь секрет.
Крім того, тодішні годинникарі враховували такі речі, як центробіжна сила, явище гравітації тощо.
Щоранку годинник треба накручувати. Тож у Ратуші є відповідальна за це людина, яка виконує цю механічну роботу. Тобто щоранку вона піднімається туди і підтягує три гирі та накручує три барабани. Але це важливо зробити до полудня. Щодо технічного обслуговування – нині цим займається син покійного В’ячеслава Стасіна – Андрій. За годинником він доглядає на голому ентузіазмі, за покликанням серця…
Хоча годинник достатньо ізольований. Деякі вузли треба все частіше розбирати і прочищати від пилюки. Адже у часи, коли встановлювався годинник, у кращому разі проїжджала фіра. Тепер же дуже багато транспорту й пилюка постійно потрапляє у механізм.
– Багато хто помітив, що годинник відхиляється на 1,5 – 2 хвилини…
– Тут пояснення досить просте: справа в тім, що механізм, який є в середині, ми можемо розібрати, прочисти, – говорить Олександр Іванович. – А є ще зовнішній механізм – циферблат, на якому знаходяться стрілки. І за ці 160 років спрацювалися квадратні осі й стрілки, які важать досить багато. А щоби відремонтувати ці стрілки та вісі, треба наймати альпіністів, знімати зовнішній механізм. Ремонт може зайняти кілька тижнів, крім того, це не малі гроші.
Годинник розміщений у трьох рівнях: у центрі – центральний механізм, поверхом вище – дзвін, а нижче – редуктор на чотири боки. Вага кожної свинцевої гирьки – 50 кг. Маятник довжиною близько 2,5 м.
Бій годинника чути з прилеглих вуличок
Кожні 15 хвилин можна почути бій: один раз – на 15 хвилин, – два рази – за 30, в три четверті – три рази і в чотири четверті – чотири рази. А потім важелі переключаються і годинник відбиває кількість годин.
На Центральній площі бій майже не чути. А наприклад, на вул. Кобилянської та вул. Емінеску – добре. Як б’є годинник, чути навіть на вул. Шептицього. А коли хороша погода – аж на вул. Шевченка.
– Годинник працює вже 160 років. Чого ж він боїться?
– Годинник боїться дурних рук. Ні помірна вологість, ні сухість йому не страшні завдяки продуманій та якісній роботі австрійських майстрів. До того ж, механізми не можна ні чим змащувати, адже шестерні будуть замерзати в холодну пору.
Впав з Ратуші і залишився живим
У 1848 році була посада – «сторож башти». Він сповіщав міських жителів про пожежі. Бо усе місто, а воно на той час було дерев’яне, розташовувалося внизу, біля Прута, а Ратуша була останньою будівлею. Тож з неї було все добре видно. Ходять чутки, ніби сторож башти напився і випав з балкону ратуші. Але, на щастя, було багато снігу, тож він упав на м’яке і залишився живим…
