Про це чернівчанам розповіла Марина ВРОДА, режисерка з Києва, яка зі своєю роботою «Крос» цього року здобула перемогу на Каннському фестивалі.
Чернівчани переглянули чотири її роботи, які, однак, викликали чимало емоцій. Враження, як і фільми, були різні. Студентські роботи Марини «Сімейний портрет», «Клятва» і «Дощ» були відзняті під час навчання в університеті, об’єднані вічною темою кохання. Саме тому вони хвилюють і зачіпають.
Серед короткометражок була й та, яка здобула золоту пальмову гілку на фестивалі у Каннах. У 15-хвилинній стрічці під назвою «Крос» хтось побачив не більше, ніж урок фізкультури. Крос як крос, який біжить групка школярів. І все, що відбувається довкола… Та у простій формі був прихований значно глибший зміст – циклічність життя, постійний рух… Фільм впливає не стільки емоційно, як спонукає до роздумів, розмов…
– Моїм задумом було створити щось таке просте, як два на два – чотири. Я прагнула знайти максимально просту форму, щоби навіть дитина зрозуміла те, що я хочу сказати, – розповіла Марина Врода після показу.
Цей примітивізм простежувався навіть у техніці. А, можливо, й був вимушеним. Режисерка розповіла, що намагалася «висловитися» без дорогого обладнання. Щоб естетична форма не заважала і не відволікала уваги. Тому фільм знімали за допомогою фотоапарату.
Усіх скептиків пані Марина переконувала, що зняти фільм «за три копійки» цілком реально. Головне – мати бажання і любити свою справу.
– Кошти – не головне, – запевняла дівчина. – Смішно, так? Але коли я щось придумую, то зовсім не думаю про гроші. У мене є компанія, друзі, сім’я, люди, яким я вірю і які вірять мені. І на цьому все тримається – на людських стосунках і довірі. Не такі великі гроші на це потрібно. Головне – цікавий план, авантюра.
Марині лише 29 років. Свою перемогу на Каннах не вважає чимось особливим, а лише підтвердженням добротності її роботи. Однак зізнається, що завдяки перемозі люди почали цікавитися творчістю режисерки.
До речі, фільмів Марини немає ні в інтернеті, ні на телеекранах. Головне для неї – живе спілкування з публікою.
– Мені дуже важливо передати зміст. За допомогою кіно чи тексту. Я не збираюся таким чином нікого міняти. Я змінююся сама. А глядач дивиться і вирішує, що йому з тим робити…
