Член Національної спілки художників України Володимир Миколайович Краснов у Чернівецькому художньому музеї керує науково-реставраційним відділом. Має високу кваліфікацію реставратора живопису І категорії. Удостоєний звання Заслуженого працівника культури України, відзначений державною нагородою України – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, лауреат Чернівецької обласної літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича. Автор багатьох живописних творів та учасник численних мистецьких виставок. Його картини можна зустріти в різних музеях та приватних колекціях.
Реставратор і чудовий живописець
У залах Чернівецького художнього музею експонуються два твори Володимира Краснова. Пейзаж «Музей-садиба Юрія Федьковича» (2000 р.), окрім естетичної цінності, має глибокий історико-краєзнавчий зміст. Композиція полотна побудована так, що глядач має можливість побачити три споруди, пов’язані з життям Юрія Федьковича. Це – родинна дерев’яна хата письменника, зведений його коштом буковинський триверхий храм і нова споруда, де розміщений літературний розділ музейної експозиції.
В. Краснов. Музей-садиба Юрія Федьковича у Путилі. 2000 р. Полотно, олія. З колекції Чернівецького художнього музею. Подаровано автором.
В образному та естетичному сприйнятті полотна важлива роль відведена його колористиці. Зображення історичних будівель у гармонійних сполученнях сріблясто-сірого та чорно-брунатного кольорів змістовно й символічно сприймаються поруч із звучно-охристою сучасною будівлею. Історія та сьогодення, творчість славного буковинця й незгасима пам’ять про нього – такою є провідна ідея твору.
Роль художника-реставратора Володимира Краснова в Художньому музеї відчувається повсякчас і скрізь. У залах і фондосховищах практично немає жодного живописного твору, якого не торкнулись би його руки. Адже саме музейний реставратор готує кожну роботу для експонування та регулярно оглядає музейні предмети у запасниках. Така профілактична робота є лише необхідним тлом його професійного обов’язку і особистого прагнення рятувати твори від шкоди, якої завдають їм час та люди. З цих творів утворилася чимала черга на реставрацію.
Під час реставрації. Святий Великомученик Харлампій та Іоанн-воїн. Полотно, олія. Чернівецька обл., Хотинський р-н. Реставратор В. Краснов. З колекції Чернівецького художнього музею. Експедиція 1992 р.
Буковинська хатня ікона – надбання експедицій
Зібрання нашого музею значною мірою поповнювалося в експедиціях Буковиною у 1990-роках. Це було перше десятиліття діяльності новоствореного музею. Саме тоді активно розгорнулася та необхідна робота, яка виявилася особливо вчасною. За радянської доби руйнівна хвиля закриття храмів брутально знищила величезну кількість ікон та інших предметів релігійного мистецтва. Деяким з них удалося вижити на церковних горищах та дзвіницях. І вже священики та старости, з якими спромоглися знайти порозуміння, передавали музею ікони, непридатні для богослужіння.
Невдовзі почався зворотній процес: настали часи відновлення храмів. Тоді ж музейники так само з готовністю приймали під свою опіку ті ікони й хорогви, що у відроджених та відбудованих церквах поступилися місцем новоствореним іконостасам із новими образами. Відтак, завдяки експедиціям та постійному здійсненню реставрації творів, що збагатили фонди, Чернівецький художній музей має цінну колекцію буковинської хатньої ікони, яка є яскравим явищем в українському мистецтві. Гордістю музею є також раритетні іконописні твори XVII – початку XX століть з різних районів Буковини.
Після реставрації. Христос Пантократор. ХVІІІ ст. Чернівецька обл., Путильський район. Дошка, левкас, олія, сріблення. Реставратор В. Краснов. З колекції Чернівецького художнього музею. Експедиції 1993 та 2003 р.р.
Невдовзі на музейному подіумі з’явиться«Страшний суд» 1770 року
Сьогодні Володимир Краснов працює над реставрацією ікони «Страшний суд», яку 1993 року ми привезли з експедиції до Путильського району. Невблаганний час і обставини значно пошкодили цю пам’ятку. За словами церковного старости, вона вже протягом багатьох років доживала віку на дзвіниці. У музеї рідкісну ікону довжиною майже 4,5 метри відразу ж піддали консервації: нанесли захисне покриття й поставили у чергу на реставрацію. Минав час. Після зняття профілактичної заклейки та розчистки поверхні від забруднень стало можливим більш детально роздивитися надзвичайно цікаву композицію. Нещодавно я повернулася до уточнення тексту в її правому нижньому куті. Вивчаючи фотографічний відбиток, розшифрувала дату створення ікони: числа записані церковно-слов’янськими буквами. Так ось, твір датується 1770 роком. Щодо авторського підпису, то через втрату фарбового шару вдалося прочитати лише його початок: «В.(?…)». Невдовзі ще один раритетний експонат після реставрації займе своє місце в музейному залі.
На стадії реставрації. Іконописець В.(Р?…). Страшний суд. 1770 р. Фрагмент «Христос-суддя на веселці». Полотно, олія. Чернівецька обл., Путильський р-н. Реставратор В. Краснов. З колекції Чернівецького художнього музею. Експедиція 1993 р.
Фрагмент пошкоджень (деформація, края обтріпані, втрати основи та живопису). Іконописець В.(Р?…). Страшний суд. 1770 р. Фрагмент «Пекельні сцени»
Фрагмент пошкоджень (забруднення, потертя, заломи, осипання шару фарби до основи). Іконописець В.(Р?..). Страшний суд. 1770 р. Фрагмент «Вигнання з раю»
Класична реставрація уникає довільного тлумачення авторського тексту
Зазначимо, що Володимир Миколайович за 12 років роботи у Художньому музеї здійснив консервацію та реставрацію 150 творів живопису. При цьому важливо підкреслити, що повернення пошкодженому музейному твору його первинного вигляду не є пріоритетним методом академічної реставрації, на відміну від комерційної або від поновлення ікони для храму.
На значних за розміром ділянках втрат шару фарби Краснов обмежується консервацією та мінімальним втручанням лише у вигляді тонування по грунту в умовній манері. Саме цим пояснюється вигляд деяких музейних експонатів із непрописаними фрагментами, де відсутнє зображення. Це означає, що реставратор професійно уникає довільного тлумачення авторського письма і не може дозволити собі бути «співавтором» пам’ятки. Він дбайливо зберігає оригінальну художню структуру твору.
Володимир Краснов, як і належить музейному реставратору, сповідує головний принцип реставраційної справи: «Не нашкодь і збережи!». І в результаті його кропіткої роботи безцінні витвори мистецтва відроджуються з небуття.
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець,член Національної спілки художників України
