Для багатьох чернівецьких художників цілком звичайним є звернення до портретного жанру. Видається, що майже кожний з них писав, малював чи різьбив автопортрет.
Деякі з них розглядають автопортрет як необхідну практику руки й ока і як натуру, яка завжди поруч. Інші реалізують в автопортретах прагнення художнього висловлювання – чи то осмислення себе як особистості, чи пластичного втілення певної ідеї й почуттів або філософських категорій та роздумів про життя і світ…
Прикметно, що водночас автопортрет зажив собі слави особливого, подекуди втаємниченого виду мистецтва. Адже розкриття власного «Я» – радше не діалог, а монолог-освідчення, яке потребує значного пристрасного, психологічного і творчого напруження митця. Такі твори вирізняє гострота образної виразності, підсилена символікою та алегоричністю висловлювання. Тож недарма автопортрет називають галуззю, в якій не все відоме всім…
Художник у міському середовищі
Справді дивовижним є розмаїття видів автопортрета.
Одним з мотивів жанру, що має характерне емоційне забарвлення, є автопортрети художників у міському середовищі. Для прикладу пригадаймо трьох чернівецьких митців
другої половини XIX століття і 30-х та 80-х років XX-го, в яких вони відчували себе у калейдоскопі подій великого міста, де вирує життя: А. Борковського, О. Ласке та О. Літвінова.
Антон фон Борковський. Чернівці. Ringplatz. 1875. Літографія
Ймовірно, це автопортрет художника, картографа й музиканта Антона Ріттера фон Борковського серед велелюддя на головній чернівецькій площі.
Через понад 70 років на цій же чернівецькій площі зобразив себе Оскар Ласке (1874-1951).
Ратушна площа в Чернівцях. 1934
Зафіксував власну персону Оскар Ласке і в графічних аркушах «Буковина».
Титульний аркуш набору літографій «Буковина» (1934) з автопортретом митця
Із сердечним теплом і симпатією вдалося йому передати буковинську своєрідність.
А твір Олександра Літвінова 1988 року залишив нам пам’ять про художників нової генерації та незгасимий інтерес до міських мотивів рідних Чернівців у композиції «Зустріч».
Олександр Літвінов. Зустріч. 1988 р. Пороуч – фрагмент «Художник за роботою»
Особливості автопортрета ХІХ століття
Відтак продовжимо розповідь про автопортрети, які залишили історії інші художники-чернівчани, чиї життя й творчість пов’язані з Чернівцями ХІХ століття.
Серед тих митців, які зверталися до власної особистості був і Іван Петро Лучинський, а також перший учитель Августи Кохановської Тадеуш Попєль (1863-1913). Їхні автопортрети належать до типових представницьких зображень.
Йдеться про цікавий автопортрет Івана Петра Лучинського (1816, Чернівці-1855, Львів), у творчості якого простежуються риси мистецтва голландських художників.
Іван Петро Лучинський. Автопортрет. Близько 1836-1841. Полотно, олія
Тадеуш Попєль Суліма. Автопортрет у парадному одязі польського шляхтича герба Суліма 10.
Автопортрети Тадеуша Попєля (ймовірно, в Чернівцях, 1897 р.) і Миколи Івасюка в роки навчання в Академії мистецтв у Відні (1887 р.) в урочистому вирішенні репрезентують професію. 11,12
Перехід до ХХ ст.
А на відміну від згаданих представницьких портретів, учениця Тадеуша Попєля Августа Кохановська (1868-1927) створювала автопортрети настроєві.
У цьому та інших автопортретних зображеннях Августа Кохановська виглядає сповненою гідності, високих помислів і усвідомлення творчих звершень.
Як що в автопортреті важлива роль належить поглядові, саме в погляді концентрується правда про Кохановську-людину і Кохановську-мисткиню. Вона дослухається до свого внутрішнього голосу, власних думок, суттєвих для її натури.
В емоційно промовистих автопортретах Августи Кохановської вона постає у стані глибоких роздумів і вся правда про неї концентрується як у погляді очей, так і в поставі.
Августа Кохановська. Автопортрет. Друга половина 1890-х
В одному із залів Чернівецького художнього музею представлена серія неповторно виразних експресіоністичних автопортретів чернівчанина Леона Копельмана (1904-1982), створених у флорентійський період навчання й творчості протягом 1920-х років.
Леон Копельман. Моє мистецтво.
Леон Копельман. Автопортрет з квіткою на тлі краєвиду
Ці дереворити вирізняє напрочуд динамічна думка й оригінальне трактування теми. Автор образно подає усвідомлення своєї особистості й професії. Для художника автопортрет – це заглиблений погляд в себе. Значну роль у них відіграє вираз очей, за яким красномовно прочитується творче натхнення й мистецьке майбутнє художника.
Творчий почерк іншого чернівецького художника, Артура Кольніка (1890-1972), також вирізняло вміння передавати глибину думок і яскравих рис характеру, акцентуючи на очах портретованих.
Пригадується зокрема його автопортрет 1927 року, (папір, пастель. Ізраїль, аукціон Kedem, 2013).
Виразність погляду Кольніка переконує в тому, що перед нами людина сильного характеру, свідома своїх художніх методів, засобів художнього узагальнення і побудови образів.
Його пензлю належить музейний твір «Дівчинка з ведмедиками».
А поруч експонується твір одного з відомих малярів австрійського модернізму Антона Файстауера (1887-1930), який народився і все життя провів у Австрії. Цей експонат Чернівецького художнього музею є автопортретом під назвою «Портрет офіцера».
Під час Першої світової війни А. Файстауер був військовим художником і займався організацією виставок у цісарсько-королівській військовій пресслужбі (KPQ).
Разом з цим музейним твором автопортрети різних років, за виразом самого художника, дозволяють «простежити й лінію долі, адже кожний день малює на моєму обличчі свою досаду й радість».
В його доробку пізніше привертає до себе увагу автопортретне зображення, яке Антон Файстауер залишив на фресці у фоє Зальцбурзького фестивального залу (1926 р.) 20 – творі австрійського експресіонізму, який вражає.
Гідність, стримане відчуття власного високого покликання і занурення у творчий процес прочитуються в автопортретній постаті маляра непересічного таланту.
Антон Файстауер. Портрет офіцера (автопортрет). 1915. Чернівецький художній музей
Військовим художником був і чернівчанин Оскар Ласке (1874-1951). Цей період біографії митець зафіксував у автопортреті, створеному в роки Першої Світової війни.
Подальший життєвий шлях художника і далі був пов’язаний з мистецтвом. Усвідомлення своєї творчої особистості та професії Ласке талановито передав у представницькому автопортреті 1933 року.
Євзебій Ліпецький (1889-1970) 1915 року служив у Імператорському королівському піхотного полку № 41, коли створив цей автопортрет. У ньому яскраво відчутні як досконалий академічний малюнок, так і колористична виразність.
Відомий чернівецький митець, чиє ім’я належить до плеяди видатних постатей Буковини, передав нащадкам цінну історичну інформацію, бо це поодиноке автопортретне зображення дає нам уявлення про зовнішність митця.
Людина глибокої й тонкої творчої натури Августа Кохановська, яка створила чимало автопортретів, під час війни також прагнула малювати з натури у фронтовій зоні. Відомо, що вона зверталася з клопотанням про дозвіл увійти до групи військових художників.
У цій групі служив її знайомий, військовий художник Людвіг Хессхаймер (1872-1956), який документував фронтові події неподалік Чернівців і бував у Чернівцях.
Принагідно можна навести й автопортрет іншого учасника мистецької групи художників, чия воєнна доля, як і доля Л. Хессхаймера, пов’язана з Чернівцями. Йдеться про автора зображення зруйнованого чернівецького моста угорського художника Б. Крона.
У роки Першої Світової війни живописець і графік Бела Крон (1884-1965) служив у «Військовій пресслужбі (KPQ)» австрійських військ у групі художників інженерних військ австрійської залізниці. Він мав обов’язки замальовувати мости на території Австро-Угорщини.
У комплекті поштівок, до якого увійшли 10 карток з репродукціями літографій Б. Крона, було й зображення залізничного моста в Чернівцях (1914), який уже лежав у руїнах.
Бела Крон. Автопортрет.
Автопортрет Б. Крона хвилює станом внутрішнього напруження, тривоги й небезпеки, у якому перебуває автор. Його граничну зосередженість і внутрішню зібраність видає глибокий погляд людини вразливої душі.
В іншому ключі створений у передвоєнний період автопортрет уродженця Чернівців, художника Одо Добровольського (1883, Чернівці – 1917, Київ). Митець зобразив себе у віці 24 років, коли він вже почувався представником богеми з упевненим і презирливим поглядом, який, здається, приховує глибокий внутрішній світ художника.
Відомими є його роботи, які сприймаються як алегоричне зображенням плинності життя. Він подає себе з експресивно загостреними рисами обличчя і тримає людський череп як атрибут-символ. Важливим смисловим акцентом композиції є руки з артистично-чуттєвими пальцями.
Одо Добровольський. Автопортрети. 1907 і 1908 років.
Руки, пальці й долоні становили важливу частину образу й в автопортретах інших митців. Адже руки, як і постава, потужно відбивають психологію образу й сутність творчого напруження.
Наведемо тут композиції Рувена Рубіна (1893-1974), який замолоду кілька років працював у Чернівцях, і серії ранніх автопортретів чернівчанина Леона Копельмана.
Рувен Рубін. Автопортрет. Молитва. 1919-1921 роки Автопортрет. З виставки 1927 року.
Руки та постава в автопортретах Рувена Рубіна – це важливі складові образної виразності, духовності, емоційності та усвідомлення власної індивідуальності. Зокрема сильним образним звучанням вирізняється його твір «Молитва», в якому художник є і автором, і моделлю.
Особливого значення зображенню рук як потужному виражальному засобу і як усвідомленню своєї особистості та професії надавав і Леон Копельман.
Л. Копельман. Фрагменти ксилографій флорентійського періоду творчості.1920-ті роки. 34,35,36
Інший емоційний стан спостерігаємо в автопортретах ізраїльського художника Авігдора Арікхи (Аріхи) (1929-2010), в яких митець розглядав зображення рук як потужний засіб передачі темпераментно окресленої творчої дії.
Він почав малювати портрети в Чернівцях, де минало його дитинство. І саме малюнки, які хлопчик робив у концтаборі в Трансністрії, куди родину депортували з Чернівців, врятували йому та його сестрі життя…
У творчості Авігдора Арікхи численні серії автопортретів посідають значне місце. У цих творах спостерігається свідома нещадність до своєї зовнішності заради правдивості емоційного стану та психологічного напруження у процесі творення. Водночас зображення рук і виразу обличчя поєднують силу напруги й тривоги в автопортреті. А сам він говорив: «Якщо ви не зображуєте життя, то навіщо взагалі це потрібно?».
. 
За спогадами дочки Авігдора Арікхи, вона запам’ятала батька біля мольберта з «вогненним поглядом і палкістю рухів руки».
Чернівці дали життя й двом автопортретам мрійника і мислителя Моріса Фішера (1912-1996), які вирізняє незвичайна сила експресії. Вони оприлюднені 1940 року в Чернівцях, де минули дитинство і молодість художника, у теці з графічними творами «Dämmerung» («Сутінки»).
Автопортрети Моріса Фішера вражають промовистою технікою виконання. Світлотіньове моделювання виразно передає характер і психологічний стан людини.
Моріс Фішер. Обличчя. 1937. Моріс Фішер. Автопортрет. 1940.
Риси автопортретного зображення 1937 року проявлені неймовірно промовистою грою чорно-білих площин: оксамитно-смолистого тонування вугільним олівцем і яскраво-білого сяйва паперу. Артистизм виконання вразив своїм «геніально-шокуючим ефектом» і «біло-сіро-чорною магією» Володимира Залозецького. Історик мистецтва суттєво наблизив нас до розуміння сенсу містичності у творчості Моріса Фішера, наголошуючи, що ніби створений струменистою плазмою «напівчереп мовчки посміхається і дивиться з темряви в темряву», зберігаючи лише йому відому таємницю.
Ці автопортрети характеризує яскрава стилістична окресленість і експресивна сила виразу. Один з них промальований олівцем точною тонкою лінією. Об’єми обличчя виразно виявлені ледь позначеним, майже прозорим розтушуванням. Пильний погляд вивчає і досліджує, а уста мерехтять посмішкою. За оцінкою В. Залозецького, автопортрет Моріса Фішера 1940 року «відрізняється від інших аркушів. Це коротка автобіографія. …Погляд занурюється, досліджує, зважує. Хто народжений лише для того, щоби бачити, призначений бачити. Виразно позначені кутики рота, готові презирливо посміхнутися» – (яка гірка його посмішка, ми знаємо з іншого автопортрета)… Вічний художник прагне містики. …
Автопортрети Моріса Фішера є справжнім поєднанням творчості та майстерності.
Повоєнна доба: нові імена у мистецтві Чернівців і початок історії сучасного мистецтва
Порівняння творів цього жанру, які з’явилися в образотворчості чернівецьких художників протягом ХІХ-ХХ століть, із роботами митців наших днів розгортає широку мистецьку панораму. Автопортрети художників, у життєвих біографіях яких звучать Чернівці, вражає як високою майстерністю, так і осмисленням авторів себе й свого місця в житті.
Створений 1953 року автопортрет Івана Холоменюка (1926-2008) в певному сенсі перегукується з ексцентричним автопортретом Одо Добровольського, створеним півстоліття тому. 27-річний Іван Холоменюк закарбував себе справжнього – з максимальною концентрацією на творчому задумі, сповненому професійної впевненості у власному мистецькому баченні. Це пророчий автопортрет, у якому прочитується яскрава творча вдача митця, який понад півстоліття збагачував українське образотворче мистецтво своїми талановитими творами. Створені Іваном Холоменюком численні портрети буковинців, зокрема чернівчан – це справжня історична та мистецька скарбниця українського портретного живопису.
Іван Холоменюк. Автопортрет. 1953.
Існує достатньо прикладів серед автопортретів чернівецьких митців, які сприймаються як акт самопізнання та оцінка художником своєї особистості.
Серед них промовисті твори Володимира Санжарова (1927-2017), Євгена Удіна (1937), Якова Гніздовського (1943-2019), Володимира Солдатова (1950-2009), Ірини Каленик (1964), Олександра Гармидера (1956), Жанни Башук-Кірнадз (1958), Віталія Шелегіна (1954).
Занурюючись в їхню смислову й емоційну ауру, з хвилюванням розумієш, що подібні роздуми авторів є нелегким психологічним напруженням, яке має, серед іншого, очищувальну дію.
Автопортрети – це доволі складний процес особистих переживань художників, якщо вони не є дзеркальними формальним зображенням самих себе.
Наочним якнайкращим прикладом можуть слугувати полотна Олександра Гармидера.
Олександр Гармидер. Ой, попід гай зелененький. 2012
Олександр Гармидер. Погляд в себе. 1996
Яків Гніздовський. Автопортрет. 1986 Володимир Санжаров. Автопортрет. Кінець 1950-х
Віталій Шелегін. Автопортрет. 49 Володимир Солдатов. Автопортрет. 50
Серед творів цього жанру знаходимо як значущі автопортрети-дослідження, так і цікаві нестандартні вирішення в автопортретах-експериментах.
До прикладу, творчий почерк Івана Онуфреїва (1946-2012), випускника Львівського інституту, в 1971 році мав площинно-декоративний характер. Саме цим вирізняється його ранній автопортрет. У пізнішому автопортреті роздум митця прочитується як оцінка своєї творчої особистості. Автопортрет Івана Онуфреїва експонувався на виставках СХ «Весняний вернісаж» 2011-го та «У вінок Кобзареві» 2014 року.
Іван Онуфреїв. Автопортрет. 1971 Автопортрет Івана Онуфреїва експонувався на виставках 2011 та 2014 р. 52
Автопортрети – декларації професії
Чимало автопортретів виглядають програмними творами. Саме як декларацію професії сприймаємо твори Якова Гніздовського, Юрія Гушкевича, Ігоря Юр’єва, Віталія Косовича.
Юрій Гушкевич. Автопортрет. 2004.
В автопортреті Юрія Гушкевича при зовнішньому спокої прочитується гранична внутрішня зосередженість і стан творчої концентрації, які відчуваємо у прояві настрою на обличчі. Виразну силу має колористичне вирішення композиції: напружено-хвилююче звучання образу яскраво утворене співвідношенням червоного й зеленого. Цей контраст кольорів увиразнює і підсилює складні за своєю напруженістю емоції.
Яків Гніздовський. Автопортрети.
Всупереч спокійно-гармонійному колориту автопортрет Якова Гніздовського сприймається стриманим і значною мірою увиразнює сповнений гостроти внутрішній діалог автора з долею митця. Цей стан глибоких філософських роздумів, які прочитуються і в інших автопортретах Якова Гніздовського, розкриває нам талановиту вдачу художника великого обдарування.
Зворушливі думки про незабутню творчість Якова Гніздовського занотував Сергій Воронцов: «…художник мислить радістю, …живе навколишнім середовищем настільки природно, що зміна ландшафту цілковито змінює і стиль написання. …Живопис змінюється на плямисте різнобарвне мереживо тіней буковинських садів, теплих тіней, бриж, пульсації води. Улюблені портрети нині часто написані ніби пелюстками й відблисками. Люди як квіти».
Леон Копельман. Моя картина. 1920-ті
Антоні Стефановіч. Автопортрет. 1927.
Порівнюючи автопортретні твори чернівецьких художників різних періодів, пристаєш на думку, що творчість сучасних митців і далі захоплює своїм розмаїттям і виразністю.
Скажімо, автопортрет Ігоря Юр’єва 2001 року («Біля полотна») – це прояв сутності власної особистості та внутрішніх відчуттів, відтак – позиціювання себе в цьому світі: «Це чудовий період в житті, коли я був бітломаном, ходив у джинсі й у купленому в Косові гуцульському кептарику. Я міг це собі дозволити, бо… наступила свобода, свобода в самовираженні. От тоді я й став художником».
Ігор Юр’єв. Біля полотна. 2001
Автопортрети Віталія Косовича свідчать, що митець не скутий умовностями та промовляє власним голосом, щиро й вільно. Вони передають зібраність його духовного стану, занурення у творчий процес, в якому народжуються сильні мистецькі вирішення. Слід зазначити, що в його експресивних автопортретах присутні важливі деталі, які свідчать про обдарованість митця та його яскраві досягнення.
Віталій Косович. Автопортрет. 1984. Віталій Косович. Автопортрет. 1989 59
Автопортрети-маски, троні
Автопортрети з пензлями та палітрою – один з найбільш характерних та улюблених мотивів багатьох митців.
Як і більшість з них, Авігдор Арікха під час роботи перебував у стані максимального зосередження. Його автопортрети з пензлями вирізняла прикметна особливість поводження художника. Він часто зображував себе у непривабливому чи навіть кумедному вигляді, що могло бути свідомою грою з самим собою як моделлю, що забарвлювала твір напругою й тривогою.
Арікха гримасує, акторствує сам перед собою, ніби демонструє уявний образ. Вочевидь, це був прояв сарказму та самоіронії. «Мистецтво народжується з глибокої потреби зберегти пережите», – говорив Арікха.
За спогадами дочки художника, «його автопортрети часто показують людину, яка, здається, в агонії, часто напівгола, із кошлатим волоссям, насупленими бровами. Він спостерігав світ із зосередженою пристрастю».
Неможливо стверджувати, що почерк Авігдора Арікхи був неповторним. Пам’ятними в цьому сенсі є автопортрети Оскара Ласке й відомого американського карикатуриста чернівчанина Еда Арно (1916-2008).
Серед творів сучасних чернівецьких майстрів також зустрічаємо подібні звернення до художньої гри та самоіронії як можливості оцінити власні здібності й досягнення. Серед відомих імен пригадуються, наприклад, Ігор Юр’єв, Олександр Гармидер, Віталій Шелегін. чиї зображення й ставлення до власної персони почасти емоційно забарвлені дотепним гумором і легким настроєм. Їхні твори відроджують в пам’яті такі різновиди автопортретів, як портрети-маски, портрети авторів з незвичайним виразом обличчя або у дивному вбранні. Насправді йдеться про умовне портретне зображення особи.
Адже, приміром, і Рембрандт використовував власне зображення, щоби експериментувати з різними вигадливими виразами обличчя або подавати себе в дивному одязі чи оточенні. Такі портретні дослідження з увагою до експресії обличчя людини називають троні ( або троньє, tronie, у перекладі з нідердандської – голова або обличчя). Такі умовні портретні зображення стали різновидом портретного жанру в Голландії 16-17 ст. Були вони характерними (зокрема як портрети конкретних осіб) й для мистецтва інших західноєвропейських країн. Переконуємося, що зберігається інтерес до них і в сучасності.
Прикладами троні можуть слугувати автопортрети О. Ласке та Е. Арно.
Продовжує тему автопортретів-троні Віталій Шелегін у символічному сюжеті автопортрета 2002 року. Митець виразно використовує елемент художньої гри в ролі неоднозначного театрального образу, що виник як символ у складні часи Середньовіччя і продовжує живити творчу мистецьку уяву.
Віталій Шелегін. Автопортрет.
Ігор Юр’єв. Автопортрет.
Красномовним прикладом слугує іронічний автопортрет Ігоря Юр’єва в панамі, у певному сенсі троні. Цінність цього різновиду полягає в точному вираженні почуттів та характеру, тож твір був особливо виразним. Гротескно забарвлений твір Юр’єва сповнений самоіронії та смутку, ймовірно, від складного розуміння себе в цьому світі. Здається, що надійде час, коли буде необхідно вирішити: чи залишатися в масці, яка гарантує захист і непроникність, чи ж зняти її назавжди.
Відомо, що маска нерідко буває виразнішою за обличчя персонажа. Олександр Гармидер, як художник, прагне надгострої виразності і невгамовності в персонажах буковинської Маланки.
Можна припустити, що гротескні перевтілення, які митець майстерно практикує, дозволяють йому з’єднатися із власним глибинним «Я», немов поєднуючи з ним реальне життя.
Автопортрети цієї серії є на диво експресивними, напрочуд темпераментними і яскраво-виразними алегоричними образами з почуттям ностальгічної спільності зі світом карнавальної свободи та святкової феєрії.
Олександр Гармидер. Автопортрет у творі «Музики». 2007.
Митці включають маски у портрети та інші твори символічного характеру. Так виглядає, наприклад, «Автопортрет з маскою» роботи Євгена Удіна в молодості, порі осмислення творчих задумів і важливих намірів щодо власної художньої творчості…. Зображення себе поруч з маскою і помітна фіксація тотожності настроєвого стану передає складні почуття і роздуми про життєві колізії та зміст життя.
Євген Удін. Автопортрет з литовською маскою. 1964
Твір-маска є мистецьким засобом творення власного міфу в сучасній творчості Ірини Каленик. Вона працює в нестандартний спосіб, дотепно приховуючи справжнє Я, хоча й без маски. Шлях Ірини Каленик до творів наших днів – це поступ від виразно харáктерних ранніх автопортретів. Це твори не лише про вікові зміни зовнішності, а й про зміни творчої особистості. Авторка експериментує зі стилем і технікою, демонструючи еволюцію власного почерку.
Ілюструють цю тезу автопортрети Ірини Каленик: від раннього академічного до постмодерністського (1981,1991, 2021).
На думку авторки, «автопортрет для художника – це сповідь, своєрідний меседж суспільству: «Оце я». А буває, навпаки – маніпуляція, приховування власного «Я». Інколи візуальний експеримент. І тоді автопортрет може стати відправною точкою у творчості… Вводячи автопортрет, власне зображення, в тло тієї чи іншої роботи, художник засвідчує своє ставлення до події, теми, що зображує… Адже художник – теж «герой» свого часу».
Серед нещодавно створених виокремлюються фотокомпозиції з автопортретами: проєкти «Dancing» (2005 і 2018) та «Дещо about Dance» (2010), виконаних у синтезованій техніці (фото, скульптура, живопис). Доречно підкреслити роль фотографії, яка нині стає перспективною технікою розвитку мистецтва автопортрета. Йдеться про твори, художня техніка створення яких визначається як скульптурний живопис, рухливий живопис або є інсталяцією. Вони поширилися в епоху постмодернізму після того, як у своїй творчості запровадив їх Олександр Архипенко. Принагідно пригадується виразний твір чернівецького скульптора Івана Салевича – інсталяція «Хохли», виконана 2021 року.
Ірина Каленик. Проєкт «Dancing». 2005
Репрезентуючи автопортрет, художниця немов розчиняється як доволі дивний персонаж у створеному нею ж дійстві. В ньому присутня певна неоднозначність, яка полягає в тому, що подібний синтезований прийом може спричинити уявлення про відстороненість авторки від події. В цьому випадку художниця виступає в ролі стороннього спостерігача. Навіть людини іншої епохи. Але художня гра припускає й зворотне: присутність художниці, яка створює, іншим разом спостерігає костюмоване танцювальне шоу, може сприйматися цілком органічно.
Цей спосіб досягнення умовності споріднений з роллю маски в автопортреті. Адже авторка занурює себе в удавану атмосферу-міф, незвичну ситуацію, яку створює власноруч. В цьому є спільність з прийомами такого поширеного виду портретного жанру як троні.
Цікаво й те, що в її автопортретах-алегоріях, а також у творах із рисами символіки та неоднозначності (з можливістю різного тлумачення) відбиваються не лише подія, а й самооцінка.
До портретів троні можна віднести етюд з її нереалізованого проєкту «Крим. Грязь», 2006 р.
Пригадуючи цей твір, доречно навести слова самої Ірини Каленик про те, що автопортрет є артоб’єктом, «через який ти транслюєш свої думки назовні. Це можливість через себе відтворити… конкретний час. Іноді це єдина можливість творчого висловлювання».
До слова, таке творче висловлювання має особливе вирішення. Знаходяться підстави віднести автопортрет як до портретів з маскою, так і до портретів троні. Адже поданий він художницею в характерному для троні дивному вигляді. Це екзотичне портретне зображення з переконливою виразністю прочитується як алегоричний твір з явним підтекстом.
У лінориті «Мої 2 «Я» Ірина Каленик досягає ефекту дії маски без маски.
Подвійне «Я» розуміється як маска художниці й служить створенню її особистого міфу. Цей дотепний спосіб є наміром або приховати справжнє Я, або ж знайти спосіб розібратися у власних вадах, думках і настроях без традиційної маски. Маска тут є не конкретним предметом, а умовним (символічним) приймом.
Ірина Каленик. «Мої 2 «Я». 2021 74
Зображення маски в автопортретній композиції «Селфі. Алюзії» усім нам відоме за часів епідемії. За авторським висловом, проблема у творі прочитується ширше, з певного роду натяком: «Під час карантину COVID-19, під час навіть підсвідомих обмежень власної свободи, дехто може почуватися обтяженим, на межі депресії, перед адаптацією до нової реальності…».
Твір підтверджує роль автопортрета, як засобу відображення проблем часу.
Ірина Каленик. Селфі. Алюзії. 2020
Автопортрет, огорнутий ореолом гармонії
У своїй творчій практиці практично кожний митець звертається до автопортрета. Щоразу з різними задумами й різною формою образних висловлювань. 1989 року колекція автопортретів у Чернівецькому художньому музеї поповнилася твором чернівецької мисткині Жанни Башук-Кірнадз «Криниця». Художниця створила композицію в ранній період своєї творчості 1987 року. Автопортрет і дві жіночі постаті біля криниці вона зобразила під розлогими літніми кронами дерев. Ми бачимо авторку в білій сукні, яку разом з небесною блакиттю віддзеркалює вода. Художниця була тоді при надії, наступний рік став роком народження її сина.
Вона зображує себе у співучому пейзажі – на лоні природи, чиє багатство й краса живить наснагою. Автопортрет став для художниці засобом передачі стану спокою й умиротворення, освідченням у потаємних відчуттях, роздумах і можливістю усвідомити себе у цьому світі. Сьогодні, через 35 років, мисткиня розповідає, що працювала «з думкою про материнство, чистоту почуттів, розчинення у природі….». І додає: «Я завжди любила розчинятися у природі, як, зрештою, і зараз». У цих словах – ключ до розуміння обраної форми твору і його колористичного вирішення у сріблясто-сірих тонах.
Жанна Башук-Кірнадз. Криниця. 1987. 76
Вибір сірувато-димчастих і перлинних тонів є напрочуд органічним. Вишукана м’якість переходів і співвідношень буквально заливає цей твір мереживним сріблястим сяйвом. Пригадаймо, що серед характеристик сірого кольору – тяжіння до духовності, намір до роздумів, створення відчуття захищеності від негативного впливу метушливого оточення… Художність цього автопортретного твору та його гуманна наповненість живить нас і залишає відчуття гармонії із собою та світом.
Гортаючи чернівецькі сторінки історії мистецтва автопортрета, набуваємо зворушливого усвідомлення того, що в цьому жанрі є напрочуд змістовні, цікаві та яскраві мистецькі твори. Розмова ж про автопортретну творчість чернівецьких митців надає можливість проілюструвати багатогранність їхніх талантів.
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України
