Після успішних гастролей десятьма містами України до 150-ї річниці від дня народження Лесі Українки з виставою «Оргія» за її п’єсою, Дніпровський театр «Віримо!» знову приїде до Чернівців.
У грудні буковинці зможуть разом з акторами знову поринути у пошуки відповідей на питання «смертельного диспуту» (саме так означений жанр цієї п’єси у постановці режисера і засновника театру Володимира Петренка). А ще – випробувати свої нерви напругою трилера за п’єсою сучасного іспанського драматурга Жорді Гальсерана «Метод Грьонхольма» і посміятися крізь сльози над старою, але нестаріючою трагікомедією Григорія Горіна «Забути Герострата».
«Забути Герострата», Дніпровський драматичний молодіжний театр «Віримо» на фестивалі «Золоті оплески Буковини»-2018. Фото – Євгенія Калюжка
Молодіжний театр, який народився з драмгуртка при Палаці піонерів, а цього року вже відзначив свої перші 30 творчих років, у Чернівцях вперше побував на фестивалі «Золоті оплески Буковини» в 2018-му. Також він став улюбленцем регіонального театрального фесту Дніпропетровщини «Січеславна», а загалом в Україні зібрав звання лауреатів і переможців міжнародних фестивалів «Добрий театр» (м. Енергодар), HOMO LUDENS (м. Миколаїв), МОЛОКО (м. Одеса). За межами України колектив отримав Гран-прі міжнародного фестивалю «Золотой витязь» у Москві та став лауреатом фестивалю «Балтийские встречи» у Санкт-Петербурзі. Звісно, після 2014 року до Росії, незважаючи на запрошення, не їздять.
Чому театр «Віримо!» до Чернівців привезе саме ці названі вистави, чим завойовує любов глядача і чи вважає свою роботу гідною Шевченківської премії – дізнаємося у його засновника і художнього керівника, Заслуженого діяча мистецтв України Володимира Петренка.
Фото 056.ua
Театр «Віримо», як і гурток, з якого він зародився, досі розташовується у приміщенні Палацу дітей та юнацтва у Дніпрі. Але тепер він перебуває у комунальній власності, хоча спочатку 12 років був аматорським і вільним. Чому було прийняте таке рішення і чим воно позитивне?
– Перейшовши у комунальну власність, театр нічого не втратив, а тільки надбав. Нас почали фінансувати, наша праця стала більш професійна і ефективна, а відсутність будь-якої цензури ніяк не обмежила нашу свободу. А головна проблема роботи театру в чужому приміщенні полягає в тому, що доводиться ділити з господарями велику сцену. В Палаці, згідно з домовленостями, ми граємо на великій сцені лише пʼять разів на місяць. А останні півтора року взагалі не граємо у звʼязку з карантинними обмеженнями… Нас рятує мала сцена, яка повністю належить театру, де і відбуваються останнім часом більшість наших вистав. Пошуки придатного для роботи театру приміщення тривають.
«Авторський театр, який виріс з театральної студії режисера і педагога Володимира Петренка. У трупі театру – його учні, в репертуарі – вистави самого Петренка та молодих режисерів, які виросли в театрі» – цитата з сайту театру «Віримо». Чому досвід залучення інших режисерів не був успішним?
– Театр «Віримо!» ставиться до своїх вистав дуже вибагливо, цей максималізм ускладнює роботу режисерів-початківців. Друга причина полягає в тому, що актори, виховані в певній методиці і звиклі до неї, можуть досягти якісного результату саме в подібній методиці. Зустріти близького по духу режисера ззовні – це велика рідкість. Ми намагалися зробити це чотири рази, всі рази — без результату.
Театр сам себе називає молодіжним, а йому вже виповнилося 30 років. Чи є у вас плинність акторських кадрів, як часто берете на роботу нових-молодих-юних акторів? Чи є з кого вибирати? Це дніпровські «кадри» чи приїжджі? Хто готує сьогодні гарних акторів, які навчальні заклади?
– Будь-який театр у географічній провінції має серйозні проблеми з кадрами. Вже стало нормою, що випускники київських мистецьких вузів залишаються в Києві, тому за межами Київа театри самостійно готують для себе поповнення. Але для театру «Віримо!» це природний шлях, оскільки він виник саме таким способом. Щодо віку акторів, середній вік трупи сьогодні близько 30-ти років, а присутність в назві театру означення «молодіжний» стосується віку цільової аудиторії, на яку розраховує театр.
В одному з інтерв’ю Ви зауважили, що у нас більшість театрів в країні «змагаються з «95-м кварталом». Ще одна Ваша цитата: .«Модних тенденцій ми скоріше уникаємо, у мене немає в кожному спектаклі відеопроєкторів, фізіології, крові, целофану та інших неодмінних атрибутів сучасної сцени». А «Віримо» цього уникає. Наскільки це вдається? Як знаходите ту тонку грань між естетичним і похабним?
Уникати змагання з “95-м кварталом” дуже просто. Треба памʼятати, що гроші пахнуть, треба мати професійну гідність і трохи смаку. Я хочу спілкуватися з душею і розумом глядача. В мене немає бажання розпалювати людські пристрасті та інстинкти. І в кожній виставі я створюю саме такі стосунки з глядачами.
У вас загалом близько двох десятків вистав, серед яких – і постановки за класиками, і за сучасними авторами. Зокрема, спектакль «Голодна кров» про події Голодомору в Україні, створений разом з драматургами Дніпропетровщини, був номінований на Шевченківську премію. Це висока оцінка. Чи сподіваєтеся, що і «Оргія» матиме таку ж високу оцінку?
– Номінування на Шевченківську премію – це відповідальний крок. Наша “Оргія” живе ще досить мало, щоб я встиг прийняти таке рішення. Якщо успіх вистави буде зростати і розвиватися, ми подумаємо про це.
“Оргія”, фото з сайту http://www.verim.dp.ua/
Набрав чинності мовний закон, і ви знайшли спосіб його дотримуватися – субтитри українською мовою для вистав, які йдуть російською, можна скачати за QR-кодом на квитках. Хто робить переклад? До речі, ваша вистава «Порцеляновий кролик», яку ви якось привозили у Чернівці, йшла пречудовою українською! Це був переклад спеціально до постановки, чи це був уже готовий матеріал українською?
Перекладом займаємося самі. В сучасних пʼєсах це взагалі дається без труднощів. Коли настане час перекладати класичні пʼєси, думаю, буде важче. «Порцеляновий кролик» також перекладався співробітниками театру.
Яка доля перших двох спектаклів театру «Віримо!» – «Дом Бернарди Альби» (Ф. Г. Лорка), який пройшов двічі, і «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша, який витримав десяток показів? Вони ще колись будуть на вашій сцені?
– Ці постановки відійшли у минуле і зайняли гідне місце в історії та фундаменті театру «Віримо!» Чи будуть вони ставитися в майбутньому, залежить тільки від співзвучності часу. Якщо ці сюжети і теми знову стануть актуальними, то чому б їх не воскресити.
У вас до кожної вистави після її назви в дужках іде означення жанру, якщо так можна сказати. Ну бо коли написано «трагікомедія», або «чорна комедія», або «філософська драма» – то більш-менш зрозуміло. Але іноді ви пишете «містичний атракціон» або «гра уяви». Це також спосіб зацікавлення глядача? Чи ви фактично засновуєте нові театральні жанри?
– Театральному мистецтву вже тисячі років, воно весь час ускладнюється, тому «чистих» жанрів сьогодні майже не існує. Багато вистав виникає на перетині, на сінергії, на симбіозі жанрів. Це не просто бажання здивувати, це моє відчуття часу. Тому чеховська «Чайка» стала для глядачів «спробою комедії», а сучасна мелодрама отримала жанр «казка, якщо хочете»))
Серед іншого, на вашому сайті зазначається: «Ми віримо, що наші автори – генії». Йдеться ж, мабуть, і про авторів текстів, а не лише про авторів постановок. Хто ваші сучасні автори? Чи відчуваєте брак авторів текстів?
-Автори — це перш за все саме драматурги. Тому що актори та режисер — це виконавці. У всі часи театр мав труднощі з сучасною драматургію. ЇЇ завжди мало і вона завжди здається неякісною, тому що не витримана в часі. Тому відкрити сучасного автора — завжди честь для театру.
Для Чернівців ви обрали на ці гастролі три вистави: «Оргія» («смертельний диспут»), за поетичною драмою Лесі Українки, «Метод Грьонхольма» (трилер), Жорді Гальсеран і «Забути Герострата» (трагікомедія) за Г.Горіним. Чому саме ці?
“Метод Грьонхольма”. Фото надане театром “Віримо!”
Це лише технічні особливості гастролей. З задоволенням привіз би всі чи будь-яку виставу нашого репертуару.
Маріанна Антонюк
