До ювілею митця в Чернівецькому художньому музеї 19 вересня відкриється виставка репродукцій творів Альфреда Оффнера, яку підготувала Тетяна Дугаєва. Ця інформаційно-наукова виставка є результатом опрацювання відомостей з різних джерел про здобутки Оффнера-художника майже за півстоліття. Переважна більшість творів Альфреда Оффнера не відома широкому загалу. Тому репродукції творів майстра є унікальним матеріалом для дослідження його творчості. Знайомство з новими даними, а також з новоствореним електронним архівом уславленого чернівецького митця поповнять знання про нього.
Кілька слів Тетяни Дугаєвої про її роботу, які допоможуть відчути смак пошуку:
«…Пожвавилася моя давня робота: останні півроку досліджую цікавого й відомого на поч. ХХ ст. художника – Альфреда Оффнера. Про нього мало що відомо. Дуже мало. І от по крапельці, по крапельці пішла робота. Трапилися мені такі відомості з різних джерел, що аж дух перехоплює. Журнали й газети німецькомовні, як водиться. Каталоги виставок – також. На все це потрібен час.
Працювала. Маю результат: абсолютно нові твори, назбиралося багатенько репродукцій і дуже цікавих фактів і про його портрети, і останні роки життя, і про роботу як винахідника нового складу фарби…
Утворився у мене архів репродукцій його творів, більшість яких ніхто в нас не бачив. Матеріал такий важливий, що я запропонувала музею виставку репродукцій. Виставку наукового, інформаційного характеру. Я почала готувати файли, розкладати їх групами, щоби в невеликих рамочках показати цю красу людям. Бо жодного твору в Чернівцях не залишилося. Порожньо.
… Він виїхав з Чернівців із початком Першої Світової війни. І не повернувся. Життя було дуже складне йзаплутане… Помер у Чехії 1947 р., де був родинним художником у замку графа… Ой, усього не перекажеш… Готую матеріал…
Альфред Оффнер. Граф Гансі з дружиною Лілі Штайншнайдер.
Кін. 1930-х – поч. 1940-х років
Міста й роки
Художник-авангардист Альфред Оффнер належав до об’єднання «Сецесіон», члени якого прагнули відійти від панівного консерватизму австрійського мистецтва кінця XIX століття.
Рідним містом Альфреда Оффнера були Чернівці, де він народився 22 вересня 1879-го в родині службовця податкового управління Йогана Оффнера, який мешкав на Schulgasse, 15 (Шкільній), належав до румуно-католицької конфесії, згідно з записом в метричній книзі Мюнхенської Академії мистецтв). Як нині установлено, помер художник 20 березня 1947 року в чеському місті Побєжовіце (у деяких джерелах – інші дати смерті). Дитинство Оффнера прйшло в Радауцах, шкільні роки – в Чернівцях. Його брат Оскар теж мав талант до малювання, але обрав фах юриста. Альфред навчався в Академіях мистецтв Відня й Мюнхена, ще студентом брав участь у виставці 1905 року в Чернівцях.
Полювання на кабана. Темпера. Міжнародна мисливська виставка. Відень. 1910
Здобувши академічну освіту, після кількарічного перебування в орбіті віденського художнього життя, повний сил та ентузіазму молодий художник повернувся до Чернівців. Уже невдовзі він подав на виставку твори, про які схвально відгукнувся чернівецький часопис «Bukowinaer Post». Втім, його перші художні успіхи й наміри були затьмарені проблемами: зокрема, газета зауважує, що майстерня митця була надто скромною. Про початок творчого шляху Альфреда Оффнера більше дізнаємося з публікаціі відомого віденського журналіста Германа Менке «Лист до Чернівців» («Czernowitzer Allgemeine Zeitung», 15.03.1908). Автор розповідає, що уперше зустрів «відомого сина Буковини Альфреда Оффнера в резиденції архієпископа в майстерні художника Євгена Максимовича, де він напружено працював (Є. Максимович люб’язно надав молодому художникові місце для творчості. – Т.Д.)». Непокоячись через проблеми, Оффнер сподівався на місцеву владу, підтримки якої йому не вистачало. Відтак «буковинець почувався чужинцем у власній країні і був змушений долати труднощі…».
Портрет графа Йогана в залі замку Побєжовіце з портретами членів родини Куденгофе-Калерґі.
З каталогів виставок у Відні та Мюнхені дізнаємося, що Оффнер за 4 роки змінив у Чернівцях 4 адреси: Dreifaltigkeitsgasse, 23 (нинішня Б.Хмельницького) – 1909; Bahnhofstraße, 3 (вул. Юрія Гагаріна) – 1910; Franzosgasse, 12 (вул. Івана Богуна) – 1912; Josefsgasse, 16 (вул. Українська, 44) – 1913. Мабуть, це пояснює натяк Г. Менке на прикрощі, із якими стикався тоді Оффнер. Хоча автор статті сподівався, що «попри проблеми, молодий майстер все ж подолає шлях подальшого розвитку». Ці сподівання успішно підтверджені високою репутацією митця в Чернівцях і в мистецьких колах австрійської столиці – як непересічного живописця, графіка, художника-монументаліста й педагога.
Оффнер мешкав у Чернівцях до Першої світової війни. Та покинувши 1914 року в Чернівцях всі свої роботи, він до рідного міста більше не повернувся. Тривалий час мешкав у різних містах Австрії та Німеччини. У воєнні роки художник яскраво проявив себе як графік-дизайнер, створюючи ескізи цінних паперів для банків, марки, плакати, поштівки для Червоного хреста, екслібриси та численні Vivat-стрічки, яких лише в музейних колекціях Німеччини та Британії нині налічується 42. Про цей період життя Оффнера інформації є найбільше.
Зауважимо не надто відомий момент його творчості: А. Оффнер стояв біля витоків дизайну валюти єдиної Європи. 1922-го за пропозицією вихідця з Чернівців, торговця мистецькими творами Йозефа Драча художник розробив графічне рішення європейського грошового знаку (банкноти 2 EFD). Були навіть виготовлені друкарські форми, але реалізація не відбулася («Австрія сьогодні», 2/1989). Це повідомлення із зображенням банкноти розмістив у своєму блозі дослідник і знавець єврейського життя Буковини Едгар Гаустер (Edgar Hauster).
Портрет відставного міністра доктора Теодора Інніцера. 1931
1917-1922: Альфред Оффнер мешкав у Пльзені й у виставці об’єднання «Сецесіон» зафіксований як художник із Пльзеня. Згодом дружина митця з синами залишилася в цьому місті, а Оффнер вирушив до Відня, де у 1923-1931-му експонувалися його твори. Є згадки про те, що 1937-го або 1938-го він виїхав зі столиці. Бував у Таборі й Кракові, у Берліні (1942). Рятуючись від переслідувань нацистів через єврейське походження батька, художник знайшов прихисток у Богемії в замку Побєжовіце, проживши там до смерті в 1947-му. То був останній, напрочуд активний, період творчості митця.
Творчість Альфреда Оффнера привертала до себе значну увагу сучасників. У перші десятиліття 1900-х він був відомим у мистецькому світі як блискучий професіонал і новатор. Відгуки про його роботи регулярно з’являлися в чернівецьких і віденських газетах, у журналах і каталогах. Та далі про художника призабули. Нині з’явилися перші розвідки про А. Оффнера, про пошук, у якому він жив і творив усе своє життя. Наші знання доповнюють нові факти, пов’язані, наприклад із його ранньою творчістю, зокрема творами прикладної графіки, виконаними у стилістиці віденської сецесії: друком вийшли публікації: 2006 р. – Heidelinde Pollerus. Der Maler Wladimir Zagorodnikow…»/ 6.2.2 Alfred Offner; 2008 р. – «Таланти Чернівців» /Альфред Оффнер», 2013 р. – «Два твори, дві долі, дві держави», 2014 р. – «Мистецтво шовкової стрічки. Історія сторічної давнини: військово-патріотичні мотиви у творчості Альфреда Оффнера» (Т. Дугаєва); 2015 р. – «Альфред Оффнер – призабуте ім’я в історії українського мистецтва першої третини ХХ століття» (І. Міщенко).
Портрет лікаря-спеціаліста. 1908
Нові розвідки та знахідки
Дослідження життя й творчості А. Оффнера тривають. Потребують подальших уточнень біографія художника і характер його творчості за період 1910-40-х років. Зокрема, про роботи останніх десятиліть життя, до останнього часу практично не відомі. Нещодавно виявлені нові цікаві факти. Пошук нових знань про творчість Оффнера ускладнений тим, що зі значної кількості станкових композицій митця, які експонувалися практично на кожній виставці в Чернівцях та багатьох інших містах, жодна не потрапила до буковинських музеїв. Відсутні відомості й про твори митця у приватних колекціях. На превеликий жаль, величезна спадщина митця розпорошена, місцезнаходження творів невідоме. Приміром, чернівецька збірка творів А. Оффнера зникла без сліду. Відтак наголосимо, що найцінніші факти про творчість митця містяться практично лише у первинних джерелах інформації –періодичних виданнях з дописами сучасників про виставки й творчість митця. Такої ж ваги набувають і тогочасні каталоги.
Екслібрис для австро-угорського Червоного Хреста
Отже, Чернівці були містом творчого становлення Альфреда Оффнера-художника. Монументальні композиції його прикрашали інтер’єри таких чернівецьких будівель, як Палата торгівлі та ремесел (нині Буковинський медуніверситет), Німецький дім і Буковинська крайова управа (нині – історичний факультет ЧНУ), де донині зберігся єдиний у Чернівцях твір Оффнера – вітраж «Полювання на ведмедя» (1908). А алегорична композиція з трьох частин (бл. 1910) з Палати торгівлі та ремесел відома нам лише з репродукції (віденський «Allgemeine Bauzeitung», 1911).
Замолоду Оффнер був плідним митцем, і його численні роботи високо оцінювалися пресою. У чернівецькому виданні «Czernowitzer Tagblatt» 16.11.1905 читаємо надзвичайно позитивний відгук про експоновані на виставці твори «народженого в Чернівцях молодого художника, ще студента Мюнхенської академії, який хоч і перебуває під впливом свого вчителя Гертеріха, але вже має технічну вишуканість і культурну чутливість». Інші видання також визначали твори Оффнера як твори зрілого митця. Наприклад, навесні 1908-го «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» і «Bukowinaer Post» називають чернівецького митця «майстром кольору», «поетом із пензлем» і «одним із найбільш справжніх талантів», розвитку якого належить усебічно сприяти. У періодиці знаходимо схвальні відгуки про низку його полотен, скажімо, портрет барона Василька, «Румунська селянка», «Молодий русин». Зауважується, що «перспективний митець сповнений подальших художніх намірів і задумів».
Суттєва обставина: перелік назв творів першого десятиліття ХХ століття є практично єдиною й дуже цінною інформацією. Скажімо, у «Czernowitzer Tagblatt» 12.06.1913 названі пастельні портрети доктора Розенберга та доктора Фрейндліха. У каталозі галереї Мітке 1908-го поданий список 32-х творів чернівецького майстра. Серед них – «Фехтувальник», «Червона парасолька», «Дама в рожевому», «Батько художника», «Кармен», кілька видів на Великий канал у Трієсті.
Тоді каталоги й часописи друкували матеріали без репродукцій, зрідка – лише з кількома чорно-білими відбитками. З одним із ранніх творів А. Оффнера знайомимося, наприклад, у журналі «Die Kunst: Monatshefte für freie und angewandte Kunst», 1909, 19-й т., стор. 412: тут відтворений «Дитячий портрет» 1908 року (інша назва «Портрет дівчини») з коментарем про «широкий стиль, якому автор надає перевагу». З інших ранніх творів відомі нам також напрочуд виразні і майстерно написані портрети «Дама в білому» (1907), «Лікар-спеціаліст» (1908) та «Портрет архітектора Г. Німана» (1909), для яких також є характерним енергійний широкий мазок. З творами художника знайомили каталоги об’єднання «Сецесіон», активним членом якого від 24-річного віку протягом 20 років був А.Оффнер.
1903-1923-го його роботи регулярно з’являлися в залах віденського об’єднання і у Берліні. У вернісажі 1903-го молодий художник брав участь твором «На водопій» (журнал «Ver Sacrum»), 1904-го – пастеллю «Свято збору винограду», 1906-го експонувалися полотна «Хлопчик-молочник», «Дванадцять місяців», а також «Портрет дівчини», про який 8.11.1906 «Wiener Zeitung» писала, що він «повною мірою передає талант автора». Наступних 2 роки виставлений для огляду, крім названих вище, «Дизайн театральної завіси в Чернівцях». Згадаємо також каталог виставки «Сецесіон» (квітень-липень 1911-го), де називаються три твори Оффнера без репродукцій. У каталозі віденської виставки Асоціації художників австрійського сецесіона 1913-го також подані лише назви 10 творів Оффнера на буковинські мотиви (портретні зображення румунських селян, пейзажі з видами річки Прут, гори Габсбург і Народного саду в Чернівцях тощо). На цій виставці Оффнер удостоєний спеціальної нагороди.
Зате ілюстрований каталог Першої міжнародної мисливської виставки 1910 року подає зображення трьох жанрових композицій Альфреда Оффнера. Йдеться про дві темперні композиції – сповнені експресії «Полювання на дикого кабана», «Полювання на лисицю» – а також ескіз відомого нам вітража «Полювання на ведмедя». Принагідно зазначимо, що Буковина була представлена й трьома творами Августи Кохановської.
Наступними роками кількість репродукцій у виданнях більшає. Для прикладу згадаємо віденський журнал «Сучасний світ», вип. 13, 1927, який знайомить із кількома творами А. Оффнера у статті Ернста Нойборна: пейзажем «Циганський табір» і портретами подружжя Orendi-Csanyi-Pauser. Автор занотував свої враження про творчість А. Оффнера як про «великого Майстра, твори якого віддзеркалюють його особистість». Він зупинився також на його «неймовірно майстерних портретах вродливих жінок та імпозантних чоловіків, які заслуговують на спеціальне слово» за їхню тонку передачу «глибини особистостей». Е. Нойборн зауважив, що вже в молоді літа митця поціновувачі його мистецтва «покладали великі сподівання на його талановитий і потужний пензель і милувалися олійними й чарівними пастельними портретами Оффнера». Низку портретів репродукував, наприклад, австрійський тижневик «Wiener Salonblatt» 1938 року.
Останніми роками виникла щаслива нагода послуговуватися оцифрованими матеріалами мистецького доробку А. Оффнера. Електронні ресурси (сайти архівів, бібліотек, аукціонів і торговельні онлайн-сервіси тощо), крім відомих його творів прикладної графіки й кольорових поштівок серії «Танцівниці», дитячих портретів, подають усе більше живописних робіт митця. На німецьких і чеських сайтах, у текстах сучасних наукових і популярних видань також з’являються раніше невідомі нам роботи художника. Репродукції здебільшого чорно-білі, але є й доволі багато кольорових – історичних портретів, зображень дітей тощо. Електронний архів численних творів А. Оффнера зростає новими матеріалами, що важливо для дослідження творчості художника.
Майстер кольору
Прикметно, що у публікаціях особлива увага надається важливій якості хисту митця: йдеться про Оффнера-колориста. У численних відгуках критиків про творчу манеру А. Оффнера наголошується на рідкісному багатстві його палітри – важливого для нього засобу втілення художнього задуму.
Щомісячник Австрійського музею мистецтва та промисловості за листопад 1908-го, вип. 11 «Декоративно-прикладне мистецтво» («Kunst und kunsthandwerk») на стор. 175 у матеріалі «Малі виставки» повідомляв про віденську виставку «молодого буковинського художника Альфреда Оффнера». Автор зауважує, що «найважливішим у творах Оффнера є гармонізація синього та зеленого, а також жовтого». Згадує він «Портрет лікаря-спеціаліста», в якому митець «силою свого таланту домігся гармонії форми і кольору».
Писав про чернівецького майстра кольору й мюнхенський часопис «Мистецтво: щомісячний журнал вільного та ужиткового мистецтва» 1908 року, 17-й т., стор. 308. В огляді виставки об’єднання «Сецесіон» автор зупиняється на творчості Альфреда Оффнера й зазначає, що його «відчуття багатства кольору стрімко розвивається. А ретельність малюнка в Оффнера гармонійно узгоджується з досконалим умінням вирішувати колористичні завдання».
Сучасники зауважували неймовірне тональне багатство й виразність червоного кольору, яким Оффнер полюбляв працювати, використовуючи багату поліфонію відтінків. Саме червоному він часто надавав перевагу, особливо у портретах, перетворюючи живописне полотно на розкішне, сяюче яскравими барвами свято. Згадаємо ранній експресивний твір «Материнське щастя», а також пізніші портрети. Наведемо лише кілька з відтворених у кольорі: «Граф Йоганн із дружиною, однією з перших льотчиць Австрії Лілі Штайншнайдер», «Граф Йоганн (Ганс)» тощо.
Створив унікальну фарбу через нелюбов до олійної
Для втілення художнього задуму, надаючи великої уваги кольору, Оффнер замислювався над технологією олійного живопису й послідовно працював над власним варіантом складу фарби. Ця робота захопила його ще в другій половині 1920-х років. Жвавий інтерес збуджує цікава розповідь самого художника. Йдеться про унікальний матеріал однієї з найпоширеніших у Відні газет, «Die Stunde», від 14.06.1931: «Загадкова картина в Будинку художника (Künstlerhaus). Винахід віденського художника».
Автор, який підписався «tr.», розповідає про портрет «Відставний міністр доктор Інніцер», який експонувався на весняній виставці Будинку художника. Чорно-білу репродукцію цієї роботи опублікував журнал «Wiener Bilder» 21.06.1931. Портрет значною мірою зацікавив любителів мистецтва. Жвавою була й реакція професіоналів.
Теодор Інніцер (1875-1955) обіймав посаду міністра соціальних питань, після відставки прийняв сан архієпископа Відня, далі став кардиналом. Постать Теодора Інніцера є знаковою в історії України:у 1920-х роках він допомагав українцям емігрувати до Австрії. А під час голодомору 1933 року відкрито звернувся до світу з відозвою «Кардинал Інніцер закликає світ проти голоду в Росії». На підтримку протестів Андрея Шептицького проти знищення українців Інніцер створив «Міжконфесійний і міжнародний комітет допомоги територіям Радянського Союзу, що постраждали від голоду».
Оцінки, які «tr.» дає митцю та його творчості, заслуговують на те, щоби навести їх: «Гарний, досить стриманий за кольором портрет відставного міністра доктора Інніцера належить пензлю відомого художника з Відня Альфреда Оффнера. Щоправда, вже давно відомий як дещо ексцентрична людина, яка однак керується здоровою художньою чутливістю. Те, що ставить цю картину на перший план, є чимсь особливим. Твір заснований на власній техніці і створений спеціальними фарбами, які художник сам винайшов… Бо саме блиск і чистота кольору є характерними рисами портрета, експонованого в Будинку художника. Колір – не дуже точний вираз, імовірніше, це – таємниче сполучення кольорів на полотні. Це навіть для професіоналів є загадковим. Твір імовірніше можна порівняти з темперним живописом XV століття. Але це не зовсім так. Уже виникла легенда навколо цього портрета, що нібито художник Оффнер, який відомий тим, що багато років займався вивченням старої художньої техніки, розкрив таємницю художників Кватроченто і відродив їхній метод живопису».
Опублікована ж розповідь Оффнера надає можливість почути «голос» самого майстра:
«Я не відкрив секрет кватрочентистів, бо їхній стиль малювання досить добре вивчений і є багато старих рецептів фарб та інформації про те, яку в’язку речовину вони мають у своєму складі. Проблема, яку я поставив перед собою, пов’язана з темперною технікою. Я з юності мав неприязнь до олійних фарб. Відтоді вона лише посилилася. У них є два головні недоліки. До їхнього складу входить вуглець, який повільно окислюється в повітрі. Усе написане олійними фарбами буде руйнуватися. Олійні картини темнішають. Як наслідок, вони втрачають первісний колорит, цілком знебарвлюючись протягом століть і стають чорними. Усі наші мистецькі скарби, якими ми милуємося, через тисячу років неможливо буде впізнати.
По-друге, художник надто залежний від олійної фарби через повільну роботу. Олія висихає дуже повільно, і художник витрачає більше часу у процесі роботи. Якщо не дати добре висохнути й писати далі, це зіпсує картину. Звичні засоби для висихання (сикативи) мають власні недоліки. Моїм устремлінням було знайти таку в’язку речовину, яка сохне швидко як темпера й при цьому зберігає блиск олійної фарби, яка світиться. Я почав свої спроби багато років тому.
Випадково п’ять років тому я зробив відкриття, яке планомірно опрацьовував і вдосконалював у невтомних експериментах. Відтак і отримав позитивний результат.
Цими фарбами я можу працювати в будь-якій техніці живопису. Мої фарби швидко сохнуть і дозволяють працювати мокрим по мокрому так само, як і в техніці багатошарового живопису з лесировками, а також пастозно (рельєфно).
Я можу досягти найніжнішого блиску фарби й за допомоги шпателя домогтися потрібного ефекту. Мої фарби мають більш матовий і стриманий блиск, ніж олійні, вони еластичні й навіть після висихання ніколи не стають крихкими.
Я не можу нічого сказати про склад моїх фарб, оскільки зараз триває процес патентування. Наразі я можу лише стверджувати, що моя фарба є сумішшю кількох речовин, і хоча в це навряд чи можна повірити, не містить олії взагалі. Для зрідження я використовую речовину, яка швидко випаровується й абсолютно не залишає залишків у фарбі. Моя фарба містить також трохи води, яка за один-два роки повністю випаровується, після чого колір отримує неймовірну, майже феєричну прозорість. Відомі мистецтвознавці та професіонали доволі позитивно оцінювали мою фарбу.
Я неодноразово надавав колегам можливість користуватися моїми фарбами, і я думаю, що сьогодні можу сказати, що мій винахід має важливе значення для історії живопису. Після того, як закінчиться процедура патентування, фабричне виробництво моїх фарб стане прибутковим».
Замок Побєжовіце – останній прихисток митця
Минуло кілька років після цієї публікації, й в творчості Альфреда Оффнера розпочався новий період, пов’язаний із роботою над великою серією портретів у Богемії в місті Побєжовіце. Це були знайомі для нього місця, адже ймовірно ще від 1917-го художник протягом п’яти років мешкав із родиною неподалік цих місць у Пльзені. Є відомості, що він уже тоді був знайомий із графською родиною Куденгове-Калерґі і створив кілька портретів. Серед них, наприклад, «Портрет Міцуко Куденгове-Калерґі» (бл. 1920 р.). А для Маріїнського костелу в м. Ронсперг А. Оффнер виконав стінописи у вівтарній частині. Фрески у вигляді двох медальонів не збереглися. З їхнім виглядом знайомить рідкісна давня світлина, яку опублікував фотограф з Побєжовіц Г. Бер.
У другій половині 1930-х років, ховаючись від нацистів, художник знайшов притулок у Побєжовіцькому замку графа Йоганна (Ганса) Куденгове-Калерґі, любителя мистецтва й колекціонера. Оффнер став його родинним художником. Граф заснував у замку велику галерею предків, для якої, крім Альфреда Оффнера, писав портрети і Йозеф Адольф Ланг (відомий нам як автор майолікової композиції на фасаді Буковинської ощадної каси (нині Художній музей у Чернівцях). На жаль, це цінне зібрання картин богемської аристократії зникло після 1945 року. Залишилися лише поодинокі твори, які в наші дні експонуються в замку Горшовські-Тин, неподалік Побєжовіце.
За час свого перебування в Побєжовіце Оффнер створив десятки портретів представників родової знаті. Ці твори останнього періоду митця є красномовним свідченням колористичного багатства його полотен. Серед них – кілька портретних зображень графа Йоганна Куденгове-Калерґі фон Ронспергейма (1893–1965), його батьків – дипломата Генріха та Міцуко Айома, з якою Гонріх одружився в Японії, портрети графа Генріха Куденгове (1810-1881) тощо. Йдеться також про кілька потретів дружини Йоганна, першої австрійської авіаторки Лілі Штайншнайдер (в шкіряному шоломі біля літака та на прогулянці на тлі замку), молодших братів – юриста Герольфа та відомого політика Ріхарда Ніколаса, який започаткував процес європейської інтеграції – Панєвропейський рух. Існують і портретні композиції представників графського роду Куденгове-Калерґі: дипломата Макса, фельдмаршала Карла, графині Альбертіни Софі («Сестра милосердя»), «Хрещення дочки Марієтти», тощо.
Після 1945 року життя власників замку драматично змінилося: родина графа вимушено покинула Побєжовіце, оздоблення замку було конфісковане, а будівля спустошена. Альфред Оффнер залишився в розореному замку, потерпав від хвороби й нестатків, але далі займався творчістю. Допомагали йому місцеві мешканці. А він на знак подяки писав їхні портрети, малював пейзажі, листівки, плакати й реставрував фрески в місцевому храмі.
Виставка 2015-2017
Частина творів збереглася й була 2015-го представлена на виставці в замку Побєжовіце, яка тривала два роки. Її ініціаторками були Бланка Коларґова та Ярослава Запрянова з Побєжовіц, які дітьми знали Оффнера. Участь брав також скульптор із Пльзеня Ярослав Сінделар та інші ентузіасти. Їм удалося зібрати твори художника, розшукавши їх у місцевих жителів, у приватних колекціях, у сховищах замку Горшовські-Тин та інших місцях. Активну участь у підготовці виставки брали фотограф Ганс Бер і племінник митця Герхард Сабатіл, нині дипломат Європейського союзу.
Виставка стала важливою подією у справі дослідження й популяризації життя і творчості Альфреда Оффнера. Збереглася афіша виставки з досі невідомим нам фотопортретом Оффнера (1946). До слова, це єдина його світлина, яку залишив нам час.
Герхард Сабатіл разом із дочкою готує книгу про народженого в Чернівцях митця. У своїй роботі має намір використати успадковані від свого батька листи та інші документи, що стосуються його дядька Альфреда Оффнера. Сподівається він також на участь і молодшого сина А. Оффнера 1944 року народження – Петера Кобера, який мешкає в Гамбурзі й доводиться Герхарду Сабатілу двоюрідним братом.
Тим часом світом поширюється книга Бернгарда Сетцвейна «Богемський самурай» (2017), суперобкладинку якої прикрашає кольорова репродукція чудового твору Альфреда Оффнера «Граф Гансі з дружиною Лілі Штайншнайдер».
Наразі нез’ясованих фактів у біографії художника поменшало. Є сподівання, що невдовзі наші знання про уславленого художника з Чернівців і його незмірну спадщину поповняться новими відомостями.
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член НСХУ
