Апостоли Петро й Павло були найвірнішими продовжувачами справи Христа, їх називають ще Первоверховними апостолами. Спільне вшанування цих двох апостолів – символ об’єднання навколо Христа.
Ми різні, а Бог – один
На відомих зображеннях апостоли Петро й Павло дуже мало схожі між собою. Атлетичної статури, з буйною чуприною простий рибалка Петро – і сухорлявий, трохи лисуватий високоосвічений іудейський законник Павло. Петро пішов за Христом від початку, Павло спершу був гонителем Христа і став християнином набагато пізніше. Піст на їхню честь не надто суворий і закінчується великим святкуванням 12 липня.
Апостола Петра називають символом римо-католиків, тоді як Павло вважається уособленням протестантизму. При цьому засновником православ’я зазвичай виступає апостол Андрій. Але найголовніше, що святі апостоли не звали християн до поділу через відмінності мов, культури, способу життя і особливостей вірувань.
Петрове й Павлове в церкві доповнюють одне одного, недаремно ж наступного дня, 13 липня, Церква святкує Собор святих апостолів. Соборність існує там, де різні люди, залишаючись такими, єднаються в Любові.
Хто не працює, той не їсть
За народними віруваннями, до «обов’язків» цих святих входить догляд за своєчасним збором урожаю, можливо, тому, що день цих святих апостолів збігається з початком жнив у більшості регіонів України: «Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло воли водить…».
За старих часів до цього свята дуже ретельно готувалися: білили хати, прибирали в оселях і на подвір’ях. Висловом «Хто не працює, той не їсть» ми також зобов’язані апостолові Павлу: в одному зі своїх послань він промовляє: «Коли хто не хоче робити, нехай той і не їсть».
Мандрики для зозулі
Працьовиті українці вважають Петра й Павла захисниками свійських тварин. Це свято здавна вважається святом пастухів. Оскільки ж худобу часто випасали діти, це було ще й дитячим святом. Матері цього дня випікали для них мандрики – смачні пиріжки з сиру й сметани, походження яких теж приписується мандрівним апостолам Петру й Павлу. А зозуля перестає кувати цього дня, бо вкрала в апостолів пиріжка й подавилася ним.
Цього дня пастухи брали з собою тільки мандрики, обідали всі разом, частуючи один одного. Підлітки плели віночки й прилаштовували їх коровам на роги.
Юних пастухів з пасовиська зустрічали всім селом. Цей звичай зберігся й дотепер у багатьох селах Прикарпаття та Карпат.
Придивися до калюжі
Як і решту християнських свят, цей день супроводжують народні прикмети:
Коли на Петра дощ – врожай добрий, два дощі – ще кращий.
Липневий день два зимових зберігає.
Коли липень гарячий, грудень буде морозним.
Калюжа зелена – до сильної посухи.
Хмарки смужками – буде дощ.
Туман вранці –весь день гарна погода.
Суха трава вранці – до вечора бути дощу.
Ярмарок гуляє!
Звичай влаштовувати на Петра й Павла бучні ярмарки пов’язується з тим, що цього дня було прийнято під час святкування домовлятися про купівлю-продаж, торгуватися (рядитися), укладати різні угоди. Часто храмове свято в селі співпадало з проведенням там ярмарку.
Від 1457 року, ставши адміністративним центром усього регіону, Чернівці стали й ярмарковим містом. Петрівський ярмарок розпочинався на свято Петра і Павла, тривав 2 тижні.
У звіті про Петрівський ярмарок 1832 року відзначалося, що «поблизу міста виросло нове містечко з наметів і шатрів. Поряд з тисячами і тисячами овець, коней та великої рогатої худоби та незначними товарами, що задовільняли невибагливий смак, продавалися й предмети розкоші за великі гроші».
Відновлена традиція прижилася в Чернівцях і стала успішним заходом, який щорічно скликає до міста туристів, вітчизняних та іноземних виробників і бізнесменів, майстрів народного мистецтва, офіційних осіб.
Явдоха КАРМАЛІТОВА, «Версії»
