Зовні вона схожа на добру фею з дитячих казок. Та й ім’я в цієї дівчини по-справжньому казкове: Аліса. Ви не здивуєтеся, коли дізнаєтеся про її покликання: Аліса – художниця. Талановита, незвичайна, дивакувата…
Її легко помітити на вулиці через яскравий одяг та пишну зачіcку. Аліса постійно замріяна, вся в роздумах, «на своїй хвилі»…
«Я абсолютно не пристосована до життя», – каже художниця. «Повільна, не пунктуальна, неуважна… Часом не знаю, що й коли треба говорити. Це виходить ненавмисно. Наприклад, одного разу своїй дуже гарній приятельці сказала, що в неї очі, як у корови. Та образилася, хоча у корів настільки прекрасні очі: великі, сумні, глибокі, з довгими-довгими віями… Шкода, що так часто люди мислять штампами і не сприймають того, чого не очікують почути…»
Картини Аліси Бернацької абстрактні, чудернацькі і часто незрозумілі. Але не плутайте її творчість із «шедеврами» модних нині постмодерністів. Вона пише сильно, виразно й цікаво. Нагадує чимсь молоде вино: ігристе, із не зовсім визначеним присмаком, яке, коли настоїться, буде дорогим вишуканим напоєм.
«Мені зараз 23 роки. Я не знаю, як діяти далі. Маючи диплом психолога – закінчила університет – я все одно хочу писати картини. Зараз маю ідею проілюструвати дуже цікаву дитячу книжечку. Вона буде проривом в Україні, але подробиць не скажу. Це поки що секрет…»
Часто Аліса переносить на полотно… свої сни. «Час від часу мені сняться чудернацькі сюжети, істоти, явища. Я прокидаюсь – і починаю їх малювати, а потім друзі кепкують, кажуть, що з головою в мене не все добре» (сміється).
Вона не бере участі в жодних виставках. Каже, що поки що не потребує жодних імпрез на свою честь. Кілька разів показувала свої роботи іменитим місцевим художникам. Ті, шоковані, казали: «Далеко підеш, Бернацька…»
Емма АНТОНЮК, «Версії»
