Травневим днем на вулиці Південно-Кільцевій біля тролейбусної зупинки автомобіль марки «AUDI-100» збив 14-річного Юрка Василенка. Хлопчик отримав перелом руки. За фактом ДТП ведеться слідство.
У сильного завжди безсилий винен?
– Оце так новина, – скаже скептик. Тут щодня по радіо та телебаченню таке розповідають і показують, що волосся на голові стає дибки. А ви з банальним ДТП! Хлопчик живий і практично здоровий, слідство ведеться, чого ще треба, про що писати?
Так, справа дійсно певною мірою звичайна. Та послухайте далі і, можливо, тоді зрозумієте, чому взялася за неї. Прибігши на місце, де тільки-но збили сина, батьки побачили дещо дивну картину.
Оточивши винуватицю пригоди, «небайдужі, жалісливі» перехожі наввипередки співчували власниці автівки Ярині, заспокоювали її. Щоправда, дівчина плакала, повторюючи, що оплатить лікування потерпілої дитини. Нікому з тих, хто так самовіддано переконував майбутнього психолога (Ярина студіює психологію у ЧНУ ім. Ю. Федьковича), що нічого страшного не трапилося, навіть на думку не спало, що пораненій дитині потрібен лікар.
«Швидку» викликав мешканець сусіднього будинку, який побачив інцидент з вікна.
І знову скептично налаштований опонент скаже: – Нічого дивного, просто у декого змістився центр співчуття. – Зі скрипом, великою натяжкою приймаю й цей аргумент.
Нарешті приїхала «швидка допомога» і потерпілого Юрка забрали до відділення дитячої травматології з діагнозом «перелом верхньої третини правої плечової кістки зі зміщенням уламків».
А близько півночі до палати, де лежав травмований хлопець, увірвалася мати Ярини та у «праведному» гніві почала звинувачувати приголомшених Юркових батьків, що вони… невиховані і не можуть відповідно виховати свого сина! Як кажуть, жираф великий, йому видніше, позаяк Яринчина мамуся завідує дитячим садком! Тобто, для неї цілком природно не поцікавитися здоров’ям дитини, яку збила її донька, а шантажувати своїми кумами (певно, обіймають не другорядні посади!) та зв’язками чоловіка.
Наступними днями телефонували інші родичі «наїзниці», її адвокат. Усі торочили про збитки, які терплять, бо машину поставили на штрафмайданчик, про стрес, який перенесла Ярина, вимагали (не просили!) в потерпілої сторони, аби написали, що не мають до них претензій… І знову про скаліченого Юрка, його психологічну травму ні тобі пари з вуст, начебто не Ярина винувата (сама підтвердила, що бачила дітей на дорозі, то чому не загальмувала, не зупинилася?), а хлопець чи його «неблагородні та невиховані» батьки.
Наразі триває слідство. П’ятий місяць… Сподіватимемось, що воно покладе справедливі крапки над «і».
Продукована бездуховність
Але мені непокоїть інше. Бездуховність у нас не лікують, її продукують. Ми вже звикли до терміну «втрачене покоління». Хоча, якщо вдуматися у це словосполучення, стає моторошно. Це ж яка багата повинна бути нація, щоби втрачати поколіннями?
Вчинки, учасниками яких нерідко стають діти і молодь, вражають бездушністю, звірячою безглуздою жорстокістю, виключним цинізмом. Страшно сказати, але молоді люди сьогодні хизуються один перед одним не знаннями, інтелектом, освіченістю, а безпринципністю, невіглаством. Вони не просто ґвалтують, б’ють, убивають слабших, а ще й знімають це на відео своїх стільникових телефонів, виставляють в Інтернеті і ловлять від перегляду кайф.
Література, телебачення вкрай нашпиговані насильством, жахливими кривавими сценами. Вампіри з упирями, повсталі з могил мерці у фільмах жахів – дитячі пустощі у порівнянні з «пустощами» деяких «діток». Жах у найпотворнішій своїй іпостасі, наче величезна цистерна з нечистотами, виплеснувся назовні, у наше з вами повсякдення.
Що це, хворе суспільство, яке породжує моральних потвор, монстрів? А медики, вихователі, вчителі… ті, що за призначенням мають торкатися людських душ, забувають про все – зокрема, про те, що життя людини є найвищою цінністю у Всесвіті, – лише почують милий їхньому серцю шелест зелених папірців. Навіть непідкупна Феміда – і та, бідненька, не ладна встояти перед привабливістю зображення Бенджаміна Франкліна, щоправда не гребують її служителі й іншими портретами американських президентів.
До слова, молода «наїзниця» підробляє у дитячому садочку, яким завідує її матуся. А тепер, шановний читачу-скептик, уявіть собі якого «розумного, доброго, вічного» можуть дати дітям, зокрема, вашій дитині такі вихователі? А між тим, саме в дитячому садочку ми вперше отримуємо відповіді на головні питання життя – про добро й зло. Саме тут закладаються підвалини нашої духовності, тут скеровують вектор світосприйняття і чи не тут варто шукати паростки бездуховності, жорстокості, цинізму, які згодом дадуть буйний і приголомшливий врожай злочинності.
P.S. Мене зачепив моральний, етичний аспект цього інциденту. Щодо правового, то він не в моїй компетенції.
Олена РОСИНСЬКА
