Книга року… «Літературне місто Чернівці», його персонажі, творці, автори …

«Літературне місто Чернівці» – унікальна книга,  як за змістом творів її літературних авторів, так і мистецької ілюстративності і естетичної структури художньої частини.

Літературна концепція, вибір текстів, передмова, біографії письменників – Петро Рихло.

Петро Рихло, доктор філологічних наук, професор кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, літературознавець, перекладач, автор праць з німецької та австрійської літератури, німецько-українських літературних взаємин, німецької літератури Буковини, численних перекладів.

Художня концепція, композиція книги, ілюстративний матеріал , фотографії, верстка – Олег Любківський.

«…Люті урагани історії, які пронеслися над нашим краєм у ХХ столітті, змели і розвіяли буйне суцвіття цього поетичного саду».

Ернст Рудольф Нойбауер, Людвіг Адольф Сімігінович-Штауфе, Осип Юрій Федькович, Сидір Воробкевич, Йоганн Георг Обріст, Карл Еміль Францоз, Міхай Емінеску, Ольга Кобилянська,Осип Маковей, Елієзер Штейнбарг, Моше Альтман, Дмитро Загул, Альфред Маргул-Шпербер, Георг Дроздовський, Роза Ауслендер, Іцик Манер, Мозес Розенкранц, Клара Блум, Альфред Кіттнер, Йосиф Бург, Грегор фон Реццорі, Іммануель Вайсглас, Альфред Гонт, Пауль Целан, Манфред Вінклер, Зельма Меербаум-Айзінгер, Агарон Аппельфельд.

« Після цькувань і переслідувань тоталітарними режимами націонал-соціалістського та комуністичного взірця представники чернівецької поетичної школи виявилися розпорошеними по цілому світу – від Бухареста до Нью-Йорка і від Дюссельдорфа до Єрусалима. Там вони намагалися віднайти собі нову батьківщину, але по-справжньому удома кожен з них відчував себе тільки в лоні рідної мови.
Слово – субстанція незнищенна. Воно вібрує навіть тоді, коли уривається остання струна», –  пише Петро Рихло в  «Літературному феномені Чернівців».

І мала батьківщина, сконцентрована в рідному місті, якраз і починається з спільних естетичних символів, моральних  цінностей, історичної пам’яті, які  створюють  почуття культурної приналежності.  Натомість можна сказати, що саме полікультурність та поліконфесійність Чернівців сприяли формуванню та розвитку діалогу, толерантності, локалізували та інтегрували розмаїття творчого досвіду.

Олег Любківський поставив за мету відтворити в ілюстраціях на сторінках книги епоху літературних Чернівців кожного з 27 письменників, знайти  найбільш вдалі варіанти  їхніх портретів, фото, а також автографи, факсиміле, деталі та відповідні образні свідчення епохи.
Але я помиляюсь. У книзі не 27 авторів, треба додати двох: Петра Рихла і Олега Любківського.
І знову неточність. Адже тепер у книзі продовжують  жити нариси, вірші, маленькі історії, ілюстрації, фото, навіть триколірної польової фіалки, що затишно примостилась на сімдесят восьмій сторінці біля автографу Ольги Кобилянської. І обережно з вже  крихким польовим в’юнком, що несподівано залишився закладинкою  біля рукописного тексту Зельми Меербаум-Айзінгер. І цегла «BUKOWINA», що розкололась навпіл та присипана поодинокими осінніми листочками, тепер міцно вмонтована в дев’ятнадцятий кадр незвичайної книги…

Більше чотирьох місяців художник провів у фонді рукописів, стародруків, рідкісних видань Наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича, вивчав рукописи письменниці Ольги Кобилянської  у літературно-меморіальному музеї. Фонд рукописів бібліотеки університету безцінний: рукописи та книги на правах рукописів Ф.Кайндля, К.Райфенкугеля, В.Сімовича, Є.Козака та інші;  фонд стародруків: книги, видані друкарським способом до 1800 р. – інкунабули, палеотипи, видання Ельзевірів, Альтів, Етьєнів, Фробена, Паризької королівської друкарні, Плютара, друкарні Пардіні та інші.

Справжніми знахідками стали автографи Дмитра Загула, Людвіга Адольфа Сімігіновича-Штауфе, оригінальна гравюра-портрет Сидіра Воробкевича. А ось портрет Міхая Емінеску художник відтворив за зовсім невиразною фотографією в газеті.  І дійсно «мандрівною» несподіванкою став автограф Агарона Аппельфельда,  написаний ним на  серветці для Петра Рихла в Ізраїлі.
Всі щасливі випадковості перерахувати неможливо. Але їх було багато і всі вони знайшли своє місце на сторінках книги.

Якщо вчитатись у назви шрифтів: перл, нонпарель, петіт, боргес, корпус, цицеро, мітель, терція – з’являється відчуття якогось уявного цілісного оркестру книги, де кожний елемент відіграє свою важливу партію, роль, значення, незалежно від того, чи це текст вірша, чи передмова Петра Рихла, фронтиспіс, золоте тиснення чи звичайна цифра сторінки.
Є і власні шрифти. Тримаючи книгу «Літературне місто Чернівці» у руках бачиш, що є шрифт і Олега Любківського. А може це і є новий авторський стиль художньо-поліграфічного оформлення книги?

Спочатку книга замислювалася у невеличкому форматоі, як записничок.  Чотирнадцять авторів. Потім формат книги змінився. Збільшився. Загалом до неї увійшли твори двадцяти семи чернівецьких письменників. Обкладинка книги спочатку планувалася з краєвидом Чернівців на світлому тлі по центру та фрагментом рукопису під ним. Художник намагався якимось чином окреслити небо над краєвидом і зробив випадкові, довільні накреслення олівцем. І одразу виник новий варіант обкладинки: краєвид Чернівців на тлі рукопису листування Ольги Кобилянської, в правому куті ще сяє ( не осліплює)  уламок зірки Маґрібінії,  а квіти, ніби з прозорої емалі,  нахилились від руху часу в нижній частині книги, всі інші кути оздоблені золотими трикутниками.
Для фронтиспіса художник повністю відтворив, відновив  невеличку гравюру «Перша Чернівецька читальня «Аеропаг».

Свого часу мене вразили високі старовині шафи  в приміщенні Конгрегаційної зали Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії. Вони стоять  попід стінами, заставлені  фоліантами в шкіряних оправах, великими книгами, журналами з обкладинками, куди іноді вмонтовані гравіровані елементи. Адже ще за часів Київської духовної академії на фронтоні будівлі була зображена розкрита книга.  Також завжди пам’ятаю стелажі у Наталі Байдак, моєї тети, племінниці Івана Тиктора, де на полицях вишикувались книжкові гравюри, рідкісні книги та бібліофільські видання, книжки відомого українського видавця Тиктора.  І коли я побачила нову книгу Петра Рихла і Олега Любківського «Літературне місто Чернівці», я відразу зрозуміла, який подарунок на Різдвяні свята я відправлю до Львова.

«Слово – субстанція незнищенна. Воно вібрує навіть тоді, коли уривається остання струна»
Ми, читачі,  існуємо в єдиному вимірі з авторами, цікаві та потрібні одне одному, тому бажаємо собі ще не раз буди свідками  інтелектуальних надбань цих талановитих  митців.
І ця струна, я впевнена, ніколи не урветься…

А тепер про те, що лишилося поза кадром. У понеділок я забігла в редакцію, щоби показати, а  скоріше похвалитися книгою з автографом художника Олега Любківського. Взяла з собою й папку, де зберігаються  унікальні рукописи: фрагменти макету деяких сторінок книги, обкладинки,  варіанти шрифтів для  написання прізвищ письменників, версії розташування деталей на форзаці, титулах…Свого роду документальні свідоцтва маленьких розшарованих істин. Цю безцінну папку я отримала від Олега Івановича в неділю, бо редакція планувала у першому числі нового року опублікувати статтю про «Літературне місто Чернівці». Я збиралася разом зі святкуванням Нового року ще й насолоджуватись читанням авторів книги, повільно вивчати деталі архіву художника… Але, як виявилось, саме цей час газети є першим. З редакції я бігла додому засніженими вечірніми вулицями і подумки вже писала ці рядкі…

Матеріали з архіву Олега Любківського

Тетяна СПОРИНІНА, фото автора