Час плине без зупинки.
Навіть якщо зламався годинник.
Навіть якщо осінній дощовий хмарний день.
Бо той, хто винайшов гномон, зробив це в сонячний день.
Може теж в осінній. Цього не знаю…
А в сонячний день переміщується тінь на циферблат з поділками від стрілки, що закріплена на поверхні.
На колишній площі Святого Хреста на бічній стіни римо-католицький костелу зберігся найстаріший на Західній Україні сонячний годинник. Переказують, що колись один з австрійських монастирів передав його на зберігання у костел Воздвиження Святого Христа. Він і досі показує свій віденський час.
Ми прямуємо далі…
І тіні супроводжують нас, дерева, фасади будинків, вікна, балкони, фронтони, карнизи, дахи …
І ці тіні скануються, проектуються на стіни, бруківку, тротуарну плитку, асфальт
у вигляді сірих плям, стрічок, ліній, перетворюючись іноді у якісь дивовижні форми.
Ми не дивуємось.
І навіть кіт не звертає уваги на свою тінь.
Яка ще досить правдива. Бо сонце тільки прямує до півдня.
Це потім ця тінь буде збільшуватись і збільшуватись… Доки не щезне зовсім.
А час продовжує йти…
23.10.2010
Тетяна СПОРИНІНА, фото автора
7 коментарів “Година тіні…”
Как поэтично!!
А Ви,Таня,зупинили цей час.Дякую))
А продовження?
Яке у нас красиве і незвичайне місто… Час справді на мить спинився.
Дійсно, де продовження?
Замечательно!!! Спасибо большое.
До сих пор так и не пойму. Что лучше: оставаться в тени или уйти из тени…