Щороку на початку літа наше місто стає особливим. Вулиці наповнюються розмовами про мистецтво, обіймами та спонтанними зустрічами. Саме з цим передчуттям ішла на п’ятий «Миколайчук OPEN». Усе стартувало 13 червня, і попереду були десятки показів, де кожен обирав свій власний маршрут.

Наступного дня фестивальна дорога привела нас до Чорториї, на батьківщину Івана Миколайчука. У тиші його хати-музею, серед рідних для нього краєвидів, гостро відчуваєш: Миколайчук — це не просто параграф у підручнику історії кіно. Він живий, його дух досі з нами. Навколо садиби буяє висока червнева трава з тендітними польовими дзвониками — та сама, яку колись косив сам Іван…

Пам’ять повернула мене на десять років назад, коли ми так само збиралися тут, і дорогою до хати звучали живі музичні інструменти.

Цього року традиція продовжилася, але музиканти грали вже на подвір’ї, наповнюючи повітря особливим настроєм.

Головним оберегом цього місця залишається пан Михайло Грицюк — справжній хранитель правдивих спогадів та історій із життя свого великого родича. На різних локаціях цьогорічного фестивалю помічала племінника Івана Миколайчука, а в розмовах та інтерв’ю люди раз у раз переповідали ті самі історії, які колись почув від пана Михайла. І це неймовірно добре — значить, слово живе, передається далі й не згасає.

Цей живий зв’язок поколінь  підкреслив і режисер Олесь Санін під час зустрічі в обласній бібліотеці імені Михайла Івасюка. Іван Миколайчук був не просто музою чи постаттю, він був справжньою всесвітньою стихією, яка й досі живить наше кіно. Пізніше, під час спеціального показу його історичного екшена «Довбуш» у кіноконцертній залі «Чернівці», ця стихія ожила на екрані. Стрічка вже стала явищем, але щоразу відкриває нові деталі — у характерах героїв, у силі Карпат і в нашому одвічному прагненні волі.

Особливою була й розмова з кінознавцем Володимиром Войтенком 15 червня про творчість і відповідальність митця. А потім ми дивилися фільм про композитора Миколу Лисенка. На вулиці Ольги Кобилянської було ще трохи cвітло для вечірнього екрана, тому фільм я подивилася ще раз  вже вдома.

Вже вчетверте за п’ятирічну історію фестивалю бренд мистецьких аксесуарів [не] хустка створив хустку-мерч, присвячену стрічці за участі Івана Миколайчука. Хустки-мерчі попередніх едицій фестивалю були присвячені фільмам «Легенда про княгиню Ольгу», «Тіні забутих предків», «І в звуках пам’ять відгукнеться».  Цьогорічний мерч – ним стала хустка, присвячена фільму «Вавилон ХХ» — першій режисерській роботі Івана Миколайчука.

Але, мабуть, найважчим і водночас найважливішим моментом фестивалю став «День військового кіно». Документальна стрічка «Готові до спротиву. 107-ма бригада ТрО ЗСУ» та спілкування з її творцем, чернівецьким режисером Олександром Ткачуком. Цей фільм — не просто хроніка. Війна триває, вона щодня безжально переписує людські долі, але ми зобов’язані фіксувати цю новітню історію. На екрані постали  звичайні люди Буковини,  України, які стали на захист своєї держави.

Особливим  став показ фільму закриття — чеської спортивної драми «Непереможні», заснованої на реальних подіях про збірну з парахокею. Це неймовірно сильна історія про силу духу та другий шанс після важких травм. Перед початком до глядачів звернувся консул Чеської Республіки Їржі Борчел. Його слова глибоко закарбувалися в пам’яті: він присвятив цей фільм ветеранам та захисникам України, наголосивши, що вони воюють сьогодні за свободу всієї Європи.

Журі та глядачі обрали найкращих, і ось як розподілилися нагороди V «Миколайчук OPEN».

Національний короткий метр:

• Переможець за результатами глядацького голосування: «Природний баланс» (реж. Олександр Миронюк)
• Приз журі: «Коротка інструкція з розставання» (реж. Варвара Зарицька)
• Спеціальна відзнака журі: «Недоступні» (реж. Кирило Земляний)
• Особлива відзнака від Amo Pictures: «Розкажи мені казочку» (реж. Діана Анікєєва)

Міжнародний повний метр:

• Головний переможець, Приз журі та Вибір глядачів (Приз глядацьких симпатій): «Про людей і мʼясо» (реж. Ян Джонхьон, Південна Корея) — абсолютний тріумфатор, який підкорив і серця глядачів, і професійне око суддів.
• Друге місце (Спеціальний приз за глядацьким голосуванням): «Рок, трава й тачки» (реж. Х. М. Кравіото)
• Спеціальна відзнака журі: «Королева на морі» (реж. Ланс Гаммер)

Конкурс музичних відео:

• Вибір глядачів: кліп «Лімб» від Small Depo та Третьої штурмової (реж. Софіко)
• Приз журі: «Скажена собака» від Oi FUSK (реж. Ілля Дуцик)

Генеральна директорка фестивалю Тетяна Д’яченко поділилася, що команді вдалося втілити в життя все, про що мріялося на початку. Вона не приховує: цьогорічна програма стала серйозним іспитом на міцність, адже вмістити понад сотню подій у кілька червневих днів — це неймовірна праця.

Після оголошення нагороджень на сцену піднялася вся велика команда організаторів та учасників фестивалю, і зала вибухнула оплесками. Цей момент спільного тріумфу на тлі великого екрана зафіксував головне — ми разом, попри все.

І вже після завершення вечірні Чернівці проводжали фестиваль неймовірною тишею. Підняла очі й побачила  чистий серпик місяця, що завис прямо над вечірнім костелом Воздвиження Чесного Хреста. У цьому кадрі, у світлі ліхтарів і старої бруківки було стільки миру й затишку, що раптом подумалося: нагороди та статуетки — це прекрасна й заслужена відзнака для митців, але справжнє серце «Миколайчук OPEN» б’ється саме тут, у глядацькому залі та на затишних вулицях міста…

Розповіла лише про кілька найзнаковіших для мене миттєвостей, які залишилися в душі  особистим враженням. Але краса цього фестивалю в тому, що кожен із тисяч глядачів знаходив тут щось своє, дуже особливе й близьке. І це справді здорово.  Та й очевидно, що справа і  рідне українське кіно Івана Миколайчука не просто живуть — вони мають силу надихати, тримати нас разом і давати сили боротися далі.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Вісім днів кіно, пам’яті й зустрічей: враження від фестивалю «Миколайчук OPEN» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Якщо 18 червня під час творчої зустрічі з режисером Олесем Саніним у бібліотеці імені М. Івасюка чернівчани більше говорили про залаштункові таємниці кіновиробництва, то цей вечір у кінозалі перетворився на справжній маніфест сучасної боротьби.

Напевно головною та найчутливішою подією вечора став вихід на сцену українського захисника. Воїн, який носить гордий бойовий позивний «Довбуш», звернувся до творців картини. Він щиро розповів, що з моменту виходу фільму на екрани у 2023 році, ця історія стала для нього та його побратимів потужним джерелом сили на передовій.

Під оплески залу військовий піднявся на сцену та особисто вручив Олесю Саніну та Олексію Гнатковському свій бойовий шеврон. Цей жест став символічним мостом між карпатськими лицарями XVIII століття та тими, хто захищає Україну прямо зараз.

Цей показ у Чернівцях довів: фільм «Довбуш» давно перестав бути просто художнім кінематографом. Це дзеркало нашої реальності. Коли екранний опришок та реальний військовий тиснуть один одному руки, стає очевидно — українська сила непереможна, а сміливі — завжди мають щастя.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Символ, що єднає епохи: як у Чернівцях опришок «Довбуш» зустрівся із захисником у пікселі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Під час спілкування режисер поділився унікальними історіями зі знімального майданчика та продемонстрував ексклюзивні кадри з бекстейджу. Проте розмова швидко вийшла далеко за межі кіновиробництва й торкнулася значно ширших тем — пам’яті, свободи, історії та культурної спадщини.

Що приховано за кожним кадром «Довбуша»? Чому режисер звертається до творчості Леонардо да Вінчі, Яна Матейка й карпатських легенд? Як кіномова фільму перегукується зі світовими художніми шедеврами — від композиційних алюзій на «Таємну вечерю» до витончених класичних натюрмортів? Чому для творців було важливо відтворити автентичність навіть у найменших деталях — аж до косметики, виготовленої за старовинними рецептами?

Окремою темою зустрічі стала тяглість української культури та духовний зв’язок із постаттю Івана Миколайчука. «Іван Миколайчук був не просто музою, він був камертоном високого українського стилю», — сказав Олесь Санін.

Режисер переконаний: саме Миколайчук був тією творчою силою, яка задавала тон цілій епосі українського поетичного кіно. За словами Саніна, без Івана Миколайчука неможливо уявити не лише його власний творчий шлях, а й кінематографічний світ Юрія Іллєнка, Сергія Параджанова, Леоніда Осики… Він був не просто талановитим актором чи сценаристом — він формував художню мову українського кіно, його внутрішній ритм і стиль. Режисер  наголосив: українська культура живе тоді, коли існує спадкоємність поколінь, коли сучасні митці не втрачають духовного зв’язку зі своїми попередниками.

Символічно, що між стрічками «Поводир» і «Довбуш» існує не лише авторський зв’язок. У новому фільмі також знявся один із акторів «Поводиря». Для Олеся Саніна це не випадковість, а ще один прояв тяглості українського кіно, у якому важливими залишаються не лише сюжети, а й люди, що творять його стиль. На кадрі з фільму «Довбуш» зображений незрячий музикант, котрий грає на унікальному старовинному інструменті — торбані.  Його роль у стрічці виконав  львівський лірник та бандурист Тарас Дороцький.

Не менш захопливо звучали історії про локальні карпатські міфи й реальні історичні постаті, зокрема легенда про засновника хасидизму Баал Шем Това та його зв’язок із постаттю Олекси Довбуша. Саме такі сюжети, за словами режисера, допомагають побачити Карпати як місце зустрічі різних культур, а не їхнього протистояння.

Головним лейтмотивом зустрічі стали слова Олеся Саніна про те, що лише вільна людина здатна бути по-справжньому щасливою. А сьогодні, наголосив режисер, українські захисники воюють не лише за територію. Вони виборюють чесну, справедливу Україну майбутнього — країну, у якій житимуть їхні діти.

Зустріч не раз переривалася щирими оплесками, а після її завершення слухачі ще довго не розходилися. На згадку про цей особливий вечір присутні зробили спільне фото.

А вже завтра, 19 червня,  ми збираємося йти на «Довбуш» у кіноконцетну залу «Чернівці» , щоб побачити цю історію на великому екрані. «Довбуш» — спеціальний показ за участі Олеся Саніна та Олексія Гнатковського | кінофестиваль Миколайчук OPEN.

Напевно головною та найчутливішою подією вечора 19 червня  став вихід на сцену українського захисника. Про те, як саме відбувся цей момент, можна переглянути  у матеріалі: як боєць із позивним “Довбуш” передав свій шеврон творцям фільму…

“Знакова особистість в Україні!

Хотілось би і мені на таких зустрічах бувати.

Поки що, маю зустрічі з іншими знаковими людьми, у котрих душа розлетілася на друзки, а в голові постійний шум і гул дронів. ,, Лікарю, зберіть мене докупи. Я бачив таке… (часом розповідають…). Я маю повернутись, я відомщу за все ,, .

Дякую, що розповідаєте і сигналізуєте, життя продовжується і такі українці, як Санін, що пробуджують пам’ять і гідність, найперше, у молоді та у всіх, хто хоче знати, звідки ми, якого роду, що маємо робити, щоб рости в міру свого зросту”, – ось що під моїм невеликим постом про зустріч з режисером Олесем Саніним на фб написала мій друг Мирослава Соколова, лікар з шпиталю…

.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Олесь Санін: «Іван Миколайчук був не просто музою, він був камертоном високого українського стилю» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як зазначає куратор виставки, завідувач відділу маркетингу, розвитку та комунікацій ЧХМ Лариса Курущак, ця експозиція продовжує красиву музейну традицію, започатковану ще у 2021 році виставкою студентів Вижницького коледжу мистецтв і дизайну ім. В. Шкрібляка «Із Божою ознакою». Наступного року її підхопило «Іванове житіє…». Цьогорічна ж подія — вже третя тематична музейна експозиція, і вона має широку географію, об’єднуючи митців із різних куточків України.

Цей масштаб став можливим завдяки унікальній міжмузейній колаборації: тут представлено твори живопису, графіки, скульптури, текстилю та кераміки з фондів ЧХМ, Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка та Мистецько-меморіального музею-садиби Івана Миколайчука в Чорториї.

Витончена скульптура Заслуженого художника України Івана Салевича зображує людську постать на високих сходах, яка тягнеться до сонця і птаха, що вінчає композицію. Поруч застиг міфічний карпатський цапок, а сам постамент задрапіровано автентичною буковинською веретою.

Ця символічна  робота  –  як  філософський роздум про тернистий шлях генія від земних витоків до сакральних вершин.

І найдивовижніше, як експозиційний простір починає перегукуватися із самими глядачами. Біля монументального графічного портрета режисера Сергія Параджанова  мені вдалося відчути справжній «діалог крізь час». Мій власний лук цього дня — хустка із принтами кінокадрів та облич із «Тіней забутих предків» — став такою незапланованою  особисто для мене частиною виставки.

Звернула увагу  на рельєфний портрет Миколайчука авторства Володимира Гамаля. Обличчя актора майстерно вписане у традиційну восьмикутну зірку-оберіг на тлі мерехтливого золота та рельєфних смуг-кінострічок. Цей твір сприймається  дуже символічно і велично.

Після офіційного відкриття виставки відвідувачі ще дуже довго не розходилися. Глядачі тепло спілкувалися, фотографувалися біля експонатів та разом згадували культові фільми, ділилися живими спогадами земляків про Івана Миколайчука — про його неймовірну харизму, щирість та любов до рідного краю.

Велика вдячність організаторам виставки та її куратору Ларисі Курущак за те, що подарували Чернівцям це свято пам’яті. Спадок Івана Миколайчука — його унікальне поетичне кіно, що прославило Україну на весь світ — не залишився на полицях архівів. Він живе в нашому побуті, в наших образах і в нашому повсякденному буковинському етнокоді.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Етнокод Івана Миколайчука: українські митці створили «багатоголосся» пам’яті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кожен відвідувач отримав справжній Cinema Ticket — із зазначеним місцем за столиком, прикрашеним маленькою новорічною ялинкою, та зі святковими смаколиками. Такі деталі з перших хвилин створили  атмосферу затишку й очікування дива…

У своїй презентації Катерина Теленько розповіла про те, як і чому кіно стає важливою складовою зимових свят, як змінювалося відображення тем Різдва й Нового року на екрані з плином часу, та які асоціації викликають ті чи ті стрічки. Лекція була побудована так, щоб не лише занурити слухачів у історію кіномистецтва, а й спонукати до особистих роздумів про світло, сенси й внутрішнє тепло, які ми шукаємо у святкові дні.

Учасники заходу активно ділилися власними враженнями та культурними асоціаціями, і це стало важливою частиною живого діалогу. Адже навіть добре знані сюжети можуть звучати по-різному для кожного — і саме в цьому полягає багатство мистецького сприйняття.

Особливу різдвяну атмосферу зустрічі творила також і Леся Щербанюк, директорка Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського. Завдяки таким подіям бібліотека постає не лише місцем для читання, а справжнім культурним осередком, де народжуються нові знайомства, думки й святкові враження.

Ця кінолекція стала ще одним прикладом того, як мистецтво кіно здатне зігрівати серце й надихати у передсвяткові дні, створюючи атмосферу очікування тепла, добра й людяності.

З прийдешніми святами!
Нехай світ наповнюється тишею Різдва, теплом зустрічей і щасливими дивами…
Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Різдвяно-новорічне кіно: тепло думки й святковий настрій у бібліотеці ім. Анатолія Добрянського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зйомки Бліц-конкурсу (фото, відео)

• Перегляд конкурсних фільмів
• Презентація фотовиставки
• Творчі зустрічі
• Майстер-класи
• Відвідування музеїв у Верховині і Криворівні
• Робота творчих студій

10.10.2025.  Результати Бліц-конкурсу. Фотографія. Кіно. Підведення підсумків і нагородження переможців!

Комунальний заклад позашкільної освіти “Центр позашкільної освіти “Зміна” Криворізької міської ради опублікував на сторінці у ФБ: “Юні кіномитці творчого об’єднання «Телерадіостудія «Зміна» на чолі з керівником Наталією Володимирівною Охрімчук знову заявили про себе гучно й яскраво! У час, коли війна забирає спокій, діти продовжують знімати, творити, мріяти… Працюємо, продовжуємо творити і рухатися далі! Ми, українці – талановита нація!“

Запис Дякуємо, Барви – 2025… До зустрічі, «Осінні барви Буковини» – 2026! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Осінні барви Буковини-2025»: 7 жовтня 2025-го у Чернівцях у Палаці «Академічний» стартував XXII Всеукраїнський фото- та кінофестиваль!

«Осінні барви Буковини-2025» об’єднав майбутніх акторів, режисерів, фотожурналістів, відеооператорів та звукорежисерів – вихованців дитячих фото- та кіностудій з різних куточків України.
Уже вдруге фестиваль проходить у межах Плану заходів Міністерства освіти і науки України та підтверджує свій статус єдиного дитячого кінофестивалю, що відбувається в Україні під час війни!

Цьогоріч на розгляд професійного журі було подано 900 фоторобіт у 9 жанрах і 179 кіноробіт у 4 жанрах за трьома віковими категоріями.
За результатами оцінювання до участі в ІІ етапі відібрано 59 кіноробіт і 170 фоторобіт учасників із Черкаської, Дніпропетровської, Волинської, Сумської, Закарпатської, Львівської, Харківської, Хмельницької, Івано-Франківської, Київської, міста Києва та Чернівецької областей.

Привітали учасників Фестивалю:
Роман Греба – заступник начальника Чернівецької обласної військової адміністарції;
Оксана Гринюк – заступниця директора Департаменту освіти і науки ЧОВА;
Сергій Борденюк – завідувач кафедри операторської майстерності та фотомистецтва Інституту кіно і телебачення КНУКіМ, доцент, заслужений діяч мистецтв України, голова Національної спілки кінематографістів України;
Володимир Дягілев – голова Громадської організації «Харківська Асоціація дитячої екранної творчості «Дитятко», член Міжнародного центру фільмів для дітей та молоді, член Європейської асоціації кіно для дітей та молоді;
Юрій Ріпенко – заслужений працівник культури України, член Національної спілки кінематографістів України;

Володимир Войтенко – кінознавець, головний редактор часопису «Кіно-коло»;
Олександр Чернобай – режисер, фотограф, оператор, магістр аудіовізуального мистецтва та виробництва, номінант Національної премії «Золота дзиґа», володар призу CIFEJ (від ЮНЕСКО);
Андрій Чекановський – член Президії Національної спілки фотохудожників України;

Геда Тетяна, голова Чернівецького осередку Національної Спілки фотохудожників України.

Упродовж трьох наступних днів професійне журі оцінюватиме роботи, а для учасників триватимуть майстер-класи від фахівців фото- та кіноіндустрії.
Окрім цього, конкурсанти матимуть змогу поринути в культурні особливості, традиції та звичаї Буковини.
Під час проведення фестивалю також будуть відібрані фільми, які представлять Україну на щорічному Міжнародному фестивалі незалежного кіно UNICA.
Організатори фестивалю «Осінні барви Буковини»: Міністерство освіти і науки України, Мала академія наук України, Український Державний Центр Позашкільної Освіти – УДЦПО, Департамент освіти і науки ЧОВА, Чернівецький обласний центр науково-технічної творчості та Громадська організація «Медіастудія «АІДА» за підтримки Міжнародного фестивалю незалежного кіно UNICA.

Фестиваль – це цікаве спілкування! Фестиваль – це нові друзі! Фестиваль – це стимул працювати і підтримувати і розвивати нашу українську медіапродукцію! Дякуємо організаторам і учасникам за урочисте відкриття Фестивалю. Дякуємо ЗСУ за можливість вчитися, вчити, творити. Бажаємо всім учасникам фестивалю натхнення, плідної роботи, творчих відкриттів і яскравих перемог! Фестиваль продовжиться у Вижниці…

p.s. 10.10.2025.  Результати Бліц-конкурсу. Фотографія. Кіно. Підведення підсумків і нагородження переможців! Завершення Фестивалю – Дякуємо, Барви – 2025… До зустрічі, «Осінні барви Буковини» – 2026!

©Тетяна Спориніна, фото автора і з архіву Фестивалю

Запис Стартував XXII Всеукраїнський фото- та кінофестиваль «Осінні барви Буковини-2025» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Тарас Шевченко» — український радянський двосерійний німий фільм (1925-1926) про життя Тараса Шевченка. Одеська кінофабрика ВУФКУ. Режисер фільму – Петро Чардинін. Роль Тараса Шевченка зіграв Амвросій Бучма. У ролях: Василь Людвінський, Іван Худолеєв, Микола Панов, Матвій Ляров, Іван Замичковський, Юрій Шумський. Консультантом проєкту виступив колишній член уряду УНР професор Сергій Єфремов.

Ця екранізація біографії Кобзаря поклала початок формуванню легендарного образу. На момент створення картина була однією з найкоштовніших постановок: уперше для підготовки до зйомок фільму були залучені спеціалісти з історії, етнографії, літературознавства. Цікаво, що перша третина фільму, «Маленький Тарас», на створення якого значною мірою вплинула дружина Чардиніна, засновниця жанру радянського дитячого кіно Маргарита Чардиніна-Барська, існувала як окремий дитячий фільм.

18 жовтня 2013 року фільм показали на кіновечорі в Національному художньому музеї України в одній із зал виставки творів Василя Кричевського, що здійснив художнє оформлення фільму. Про роботу над фільмом можна прочитати за покликанням – Василь Кричевський «Тарас Шевченко».

У Чернівцях 17 червня показ відбувся під живий акомпанемент заслуженої артистки України, солістки Чернівецькоі філармонії імені Дмитра Гнатюка — Лілії Холоменюк.

Цей фільм перегукується з сьогоденням більше, ніж можна було уявити. Живий акомпанемент Лілії Холоменюк створював неймовірний ефект сприйняття драми життя художника і поета… Фільм викликає сильні емоції. Шевченко постає не лише як поет чи художник, а як символ незламності. І саме тому його образ на екрані – це не портрет минулого, а голос сьогодення.

Фрагмент фільму з мережі інтернет.

У стрічці є епізод, коли Тарас Шевченко читає свій «Кавказ» у колі друзів, у Нижньому Новгороді, серед яких — Михайло Щепкін. Пригадаємо слова, які сьогодні болять не менше, ніж у XIX столітті:

«Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Більше інформації про фільм за покликанням – «Кавказ» крізь століття: Шевченко на екрані фестивалю Миколайчук OPEN 2025

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Тарас Шевченко» режисера Петра Чардиніна на фестивалі Миколайчук OPEN 2025 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

13 червня, у п’ятницю, у день, що ніби сам промовляє про містичність цифр, в Гончаренко центрі Чернівців лунала розмова про Миколайчука — митця, що уособлює  українське кіно: актора, режисера і сценариста. Його життя і творчість тісно переплетені і з українською народною піснею. Валентина Чолкан,  доцент кафедри української літератури ЧНУ ім. Ю. Федьковича, лауреат міжнародної літературно-мистецької премії імені Ольги Кобилянської, автор і виконавиця  музичних творів, презентувала публічну лекцію про пісню як сутність, як голос, як силу, що формувала дух митця Івана Миколайчука.

Народна пісня була для Миколайчука  невід’ємною частиною внутрішнього світу його героїв. 

Іван Миколайчук планував екранізацію «Марусі Чурай» Ліни Костенко, як частину свого авторського кінопроєкту.

Вірш «Незнятий кадр незіграної ролі» – адресований Іванові Миколайчуку, з’явився у 1979–1980 роках, коли Ліна Костенко побачила його у селі під час зйомок «Вавилон XX» .

Його в обличчя знали вже мільйони.
Екран приносить славу світову.
Чекали зйомки, зали, павільйони,
чекало все! Іван косив траву.

О, як натхненно вміє він не грати!
Як мимоволі творить він красу!
Бур’ян глушив жоржини біля хати,
І в генах щось взялося за косу.

Чорніли вікна долями чужими.
Іван косив аж ген десь по корчі.
Хрести, лелеки, мальви і жоржини
Були його єдині глядачі.

І не було на вербах телефону.
Русалки виглядали із річок.
Щоденні старти кіномарафону
Несли на грудях фініші стрічок.

Десь блискавки – як бліци репортера,
Проекція на хмару грозову.
На плечі стрибне слава, як пантера, –
Він не помітив, бо косив траву.

Іваночку! Чекає кіноплівка.
Лишай косу в сусіда на тину.
Іди у кадр, екран – твоя домівка,
Два виміри, і третій – в глибину.

Тебе чекають різні дивовижі.
Кореспонденти прагнуть інтерв’ю.
Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!..
Іван косив у Халеп’ї траву.

Фільм «Пропала грамота». Виробництво фільму завершили ще 1972 року, але вперше його показали глядачам лише на початку 1980-х. І через українську народну пісню «А вже років триста»…

– Ой, вийди, вийди, із води,
Визволь мене, серденько, із біди.
Визволь мене, серденько, із біди.

– Не вийду, козаче,
Не вийду, сокóлю.
Хоть рада, неможу,
Бо й сама в неволі.
Ой, у неволі, у ярмі,
За московським калауром у тюрмі.
За московським калауром у тюрмі…

Пісня «Лелеченьки»

З далекого краю
Лелеки летіли,
Та в одного лелеченьки
Крилонька зомліли.

Висушила силу
Чужина проклята,
Візьміть мене, лелеченьки,
На свої крилята.

Ніч накрила очі
Мені молодому,
Несіть мене, лелеченьки,
Мертвого додому.

Слова: Дмитро Павличко. Музика: Олександр Білаш.

У лекції Валентини Чолкан була розповідь не лише про фільми, а про живе коло однодумців, які не просто творили кіно, але й були співавторами. Юрій Іллєнко, Сергій Параджанов, Костянтин Степанков, Богдан Ступка, Іван Гаврилюк, Борислав Брондуков, Лариса Кадочникова, Лесь Сердюк, Ліна Костенко, Марічка Миколайчук… Це була не просто лекція –  це була стрімка і пульсуюча розповідь про людину, яка відчувала пісню навіть у тиші кадру. Валентина Чолкан, землячка Миколайчука з Вижниччини, з Волоки, філолог і поціновувач пісенної душі українського кіно, поділилася не лише фактами – вона співала  й промовляла цю лекцію серцем. Щиро вдячні!

Я не ставила за мету переказати всю лекцію Валентини Чолкан – це й неможливо, і, мабуть, не має сенсу. Але поділилася тим, що зачепило мене особисто, що захотілося зберегти в пам’яті. Кожен у такій лекції чує щось своє – я почула своє.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

p.s.

15 червня – день народження Івана Миколайчука. І сьогодні дуже багато людей зустрінуться на  родинному обійсті Миколайчуків. Кожного року теж відвідую Чорторию. А це була моя перша поїздка до Чорториї. 1998 рік. Юні і не зовсім юні туристи разом із знаними краєзнавцями Чернівців: Максом Шиклером (крайній зліва) і Михайлом Котляром (справа), а Герман Молоткін робив це фото. І подорож до Чортириї була такою:  спочатку примісьтим потягом до Вашківців, а далі колією назад, вже пішки, до Чорториї.

Пригадується й Михайло Михалатюк — щира, натхненна людина, чия фотовиставка у дворику Ратуші залишила по собі глибокий слід.

«Україна, на жаль, досі не є вільною, тому що вільна людина Іван Миколайчук в ній не є героєм. Він не став для неї героєм», – казав Сергій Тримда, кінознавець /Суспільне. Медіатека/… Люди — шанують. Люди — пам’ятають. Вільність у нас — ще й досі не проголошена цінність. Не всі і зараз  розуміють масштаб його вільної особистості. Бо вільних бояться. Бо вільного не можна зігнути чи використати.

Щиро дякую Валентині Чолкан за цю пристрасну, глибоку, живу розмову. За вміння не просто розповідати про великого митця, а говорити так, ніби Миколайчук — не минуле, а наше спільне сьогодення, яке ми ще маємо шанс усвідомити і зберегти.

Я зрозумів у той проклятий вечір,
Що із моєї ти зійшла путі,
Поклала руку тому ти на плечі,
Що грав на піаніно у куті.
А він, неначе, не звернув уваги,
Лиш усміхнувсь,
І переможця сміх мене ударив,
Як хльосткий батіг!
І я не знав де дітися від нього.
Що ти любила музику до болю -
Я знав раніш, кохав тебе за це.
А що зробить мені тепер з собою?..
Куди побите заховать лице?

Уже великі очі не шукали
Мене в студентськім гамірі на дворі.
Здавалося, що хтось ламає скали,
На піаніно грає у куті.
І я тоді згадав свої Карпати,
І, стомлених роботою, батьків,
О... Якби на піаніно вчили грати,
То, може, я б такого не терпів.
Та ні, я Вам не дорікаю, рідні,
Спасибі, що ви вчили, як могли,
Що все таки за гроші, бідні,
Із ярмарку сопілку привезли.

Я зрозумів у той проклятий вечір,
Що із моєї ти зійшла путі,
Але в житті не буде порожнечі,
Бо є сопілка і праця у житті!..

Іван Миколайчук

Запис Про народну пісню в житті Івана Миколайчука від Валентини Чолкан… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кіт Вижниці цього року.  Перше у світі фото кота може і не зробив Гаррі Пойнтер, але так пишуть в інтернеті. На початку 1870-х років британський фотограф-портретист Гаррі Пойнтер створив серію фотознімків котів під назвою “Коти Брайтона”.

Вшанування пам’яті Сергія Параджанова, 100 років із дня народження та 60 років від дня створення фільму «Тіні забутих предків».

Зйомки Бліц-конкурсу (фото, відео).

• Перегляд конкурсних фільмів
• Творчі зустрічі
• Майстер-класи
• Робота творчих студій

12.10.2024.  Результати “бліц”. Фотографія. Підведення підсумків і нагородження переможців!

12.10.2024.  Результати “бліц”.  Кіно.  Підведення підсумків і нагородження переможців!

Спасибі всім учасникам, всім талановитим вихованцям і їх керівникам! Щира вдячність членам журі за суддівство і проведення майстер-класів! Щира вдячність ЗСУ! Організатори Фестивалю запросили всіх до співпраці і в організації проведення “Осінні барви Буковини 2025”

І спільні фото на пам’ять…

Вітаємо учасників і переможців! Дякуємо всім за співпрацю!

Далі буде…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Дякуємо, Барви – 2024… До зустрічі, «Осінні барви Буковини» – 2025! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фестиваль поєднує два мистецтва – фотографію та кіно, які дозволяють нам подивитися на світ під іншим кутом. Майбутні актори, режисери, фотожурналісти, відеооператори, звукорежисери – вихованці дитячих фото- та кіностудій з різних куточків України з’їхалися до столиці Буковини, щоб продемонструвати свої таланти.

Привітали та нагородили за найкращі роботи конкурсу Оксана Гринюк – заступниця директорки Департаменту освіти і науки ЧОВА; Юрій Ріпенко – Заслужений працівник культури України, член Національної спілки кінематографістів України, офіційний представник від України на Міжнародних кінофестивалях «UNICA»; Володимир Дягілев – голова ГО “Харківська Асоціація дитячої екранної творчості “Дитятко”, засновник та керівник проєкту “Діти міс Сапсан”; Володимир Войтенко – голова журі в номінації «Кінороботи», головний редактор часопису “Кіно-коло”; Ірина Левіна – завідувачка відділу STEM-освіти Українського державного центру позашкільної освіти та Петро Плешко – директор Комунального закладу “Чернівецький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді”.

Цьогоріч у Фестивалі взяли участь команди юних фото- та кіноаматорів з 77 закладів системи освіти, культури та просто аматори з 22 областей України. На розгляд професійного журі фестивалю було подано понад 700 фоторобіт у 9 жанрах і 179 кіноробіт у 6 жанрах за трьома віковими категоріями.

На жаль, війна внесла корективи у всі плани і життя українців. Третій рік поспіль наша країна щодня зазнає серйозних руйнувань, людські жертви. Наша зустріч сьогодні стала можливою завдяки героїчним зусиллям Збройних Сил Украъни. Сьогодні кожен наш подих, кожен мирний день – це заслуга героїв, які своїм життям і відвагою тримають на своїх плечах свободу та незалежність України. Хвилиною мовчання учасники заходу  вшанували пам’ять захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

У боротьбі за свободу України на передовій стоять не лише солдати, але й медійники: журналісти, фотографи, режисери. Від початку повномасштабного вторгнення в Україні загинули щонайменше понад 80 медійників і кінематографістів… Учасники кінофестивалю переглянули  фільм українського кінорежисера В’ячеслава Бігуна “Остання зйомка”. Цей фільм отримав бронзову медаль на Міжнародному фестивалі аматорського кіно “УНІКА 2024”.

Особливу увагу заслуговує факт, що Всеукраїнський фото-, кінофестиваль «Осінні барви Буковини» ГО «Медіастудія «AIDA» отримав ексклюзивне право формувати програму аматорських фільмів, які будуть представляти Україну на щорічному Міжнародному фестивалі аматорського кіно «UNICA». Інна Плотнікова є головою ГО ” Медіастудії “АІДА”, методист КЗ ЧОЦНТТУ, керівник “Медіастудії “AIDA” Чернівецького ОЦНТТУМ.

За результатами роботи, журі визначило двох володарів Гран-прі Фестивалю.

Гран-прі в номінації “Кінороботи” отримали Олександра Мала та Катерина Нікітенко, за найкращий документальний фільм “З ланцюга випав дім”, м. Дніпро.

Гран-прі в номінації фотороботи отримав Захар Задерецький, вихованець фотостудії “Безкінечність” Центру НТТ Львівської міської ради.

Мистецтво фотографії унікальне тим, що воно дозволяє стирати межі реального і уявного.  Кожна фотографія – це не прсто знімок, це бачення автора, його особисте сприйняття світу.

Щиро дякуємо гурту “Рута” вокального гуртка “Вікторія” та колективу сучасного танцю “Кредо” Чернівецького обласного центру естетичного виховання «Юність Буковини» за виступи у програмі відкриття Фестивалю.

Фотографію ми любимо за магію. За можливість відчувати емоції через світло, тіні, кольори, зупинити найщасливішу або горезвісну мить і навіть утримати людей, яких вже немає поруч з нами в житті…

2024-й ЮНЕСКО оголосила роком Сергія Параджанова. Фестиваль «Осінні барви Буковини» 2024 присвячений памʼяті відомого кінорежисера Сергія Параджанова.

Фестиваль – це цікаве спілкування!

Фестиваль – це нові друзі!

Фестиваль – це стимул працювати і підтримувати і розвивати нашу українську медіапродукцію! Переможці   Фестивпалю у ріних номінаціях за посиланням – «Осінні барви Буковини – 2024»…

Вітаємо переможців з  нагородами та бажаємо успіхів у бліц-конкурсі фестивалю! Попереду багато нових досягнень і відкриттів у світі творчості!  Фестиваль продовжується у Вижниці – Дякуємо, Барви – 2024… До зустрічі, «Осінні барви Буковини» – 2025!

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Відкриття XXI Всеукраїнського фото-, кінофестивалю – «Осінні барви Буковини – 2024» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

UNІCA є незалежною міжнародною організацією до якої входять 29 країн світу. Вона є членом CICT – Міжнародної ради з питань кіно, телебачення та аудіовізуальної комунікації при ЮНЕСКО.

Метою фестивалю є: — сприяння розвитку відео та фільмовиробництва, як засобу міжнародного спілкування; — підтримка міжнародного культурного співробітництва; — представлення федеративних членів в UNESCO; — досягнення визнання свободи і незалежності вираження федеративних членів.

Основна подія щорічного фестивалю UNICA — це першість світу, на якому кожна з кінофедерацій представляє фільми, зняті протягом останнього року. Премії вручаються міжнародним журі, до складу якого входять також і професійні кінорежисери. Найцікавіші роботи нагороджуються золотими, срібними та бронзовими медалями. Для молодих кінорежисерів, вік яких не перевищує 25 років, проводиться конкурс «UNICA-Jeunesse». Він також є частиною конкурсної національної програми.

Фестиваль 1-хвилинних фільмів також проводиться в рамках фестивалю UNICA, в якому можуть брати участь і організації, які не є членами UNICA. Цей конкурс проводиться для фільмів, тривалість яких не перевищує 1 хвилини. У відкритому режимі проходить підсумкове обговорення журі, на якому визначається фільм-переможець.

Гості фестивалю і глядачі мають можливість зустрітися з авторами фільмів і взяти участь в обговоренні. Обговорення зазвичай проводяться за допомогою синхронного перекладу. Для учасників фестивалю і членів організації UNICA проводяться також різні тематичні форуми, на яких вони обмінюються своїми ідеями та досвідом.

Від 18 до 23 серпня 2024 року у місті Познань( Польща), пройшов 84 Кіноконкурс між країнами світу «UNICA – 2024». Цьогоріч на конкурсний перегляд було надіслано 79 короткометражних та 16 однохвилинних фільмів з 24 країн світу.

Медіастудія «AIДА», яка співпрацює з комунальним закладом «Чернівецький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді» та з Національною спілкою кінематографістів України, отримала спеціальний приз UNICA – «Золоту медаль» і стала єдиним від України представником UNION INTERNATIONALE DU CINEMA (UNICA – Міжнародна спілка кіно, член офіційної ради UNESCO).

Інна Плотнікова, яка є головою ГО ” Медіастудії “АІДА”, методист КЗ ЧОЦНТТУ, керівник “Медіастудії “AIDA” Чернівецького ОЦНТТУМ, керівник гуртків “Дитяча анімація” та “Математика для допитливих”, розповідає про події на фестивалі: «До Національної програми України увійшли чотири фільми: анімаційний фільм «Щастя», створений дитячою студією «Ракурс» Верхньодніпровського палацу сумісно з обласним кіноцентром «Веснянка»; ігровий фільм «Мед на устах, жовч у серці», створений «Медіастудія «AIDA» Чернівецького обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді; документальний фільм «Остання зйомка», автор В’ячеслав Бігун та анімаційний фільм «Ластівчина любов» створений на дитячо- юнацькій студії «Веснянка», м. Дніпро. Всі учасники отримали дипломи, а документальний фільм В’ячеслава Богуна отримав бронзову медаль UNICA. Жуківська Катерина, керівник гуртків “Ігрове та документальне кіно” та “Моя майбутня професія(ІТ-журналістика+англійська)” КЗ ЧОЦНТТУМ, автор конкурсного фільму “Мед на устах, жовч у серці”».

І саме головне ,  що Фестиваль «Осінні барви Буковини» отримав ексклюзивне право формувати програму аматорських фільмів, які будуть представляти Україну на щорічному Міжнародному фестивалі аматорського кіно «UNICA».

Ірина Чернега, член оргкомітету фестивалю «Осінні барви Буковини», заступник директора з навчально-виховної роботи Чернівецького ОЦНТТУМ, зазначила, що  Всеукраїнський відкритий фото-, кінофестиваль «Осінні барви Буковини» проводиться з метою відродження та розвитку фото-, кіноаматорства в Україні, згуртування талановитої та ініціативної молоді, розвитку дитячої фото- та кінотворчості,  створення сприятливих умов для самореалізації дітей та молоді у галузі аудіовізуальних мистецтв; стимулювання творчого, інтелектуального, духовного розвитку дітей та молоді,  обміну практичним досвідом учасників шляхом організації майстер-класів; популяризації кращих робіт юних аматорів.

У 2024 році світова культурна спільнота відзначатиме 100-літній ювілей Сергія Параджанова. За рішенням ЮНЕСКО, 2024 проголошено роком Сергія Параджанова. Беручи до уваги важливість постаті геніального митця для українського й світового кіномистецтва, культури загалом, організатори Фестивалю прийняли рішення вшанувати памʼять Сергія Параджанова та присвятити проведення Фестивалю-2024 знайомству з творчістю відомого кінорежисера.

Ще раз вітаємо фестиваль «Осінні барви Буковини» з міжнародним визнанням. Це почесно, відповідально. І це – нові виклики.

«UNICA – 2024»  проводився у Польщі, а мав відбуватися в Скадовську,  Херсонської області, в Україні. Отже, по закінченню війни Чернівці набудуть право приймати щорічний міжнародний кіноконкурс між країнами UNICA.

©Тетяна Спориніна,
фото з архіву ОЦНТТУМ

Запис Медіастудія «AIДА» з Чернівців отримала у Польщі спеціальний приз UNICA – «Золоту медаль» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

23 червня 2023-го у Чернівцях завершився третій міжнародний кінофестиваль Миколайчук OPEN.  Всього на фестивалі показали 68 коротких та повних метрів, вперше провели пітчинг та індустрійну секцію. На церемонії закриття фестивалю оголосили чотирьох переможців у національному та міжнародному конкурсах. Призерів обирали глядачі, а один приз, особливу відзнаку,  обрали AMO Pictures. Вони також стали спонсорами та підтримали пітчинг ігрових проєктів в рамках фестивалю.  Переможці отримали грошові винагороди та статуетки фестивалю. На закритті був проведений благодійний аукціон і відбувся  показ  документального фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси» про легендарного буковинця Назарія Яремчука, українського естрадного співака.

Переможець національного короткометражного конкурсу: «Нюанс», режисери Маргарита Воронова, Олег Кібальник.

Спеціальний приз (друге місце глядацького голосування) міжнародного повнометражного конкурсу: «Назавжди-Назавжди», режисер Анна Бурячкова. Фільм створений у спільному виробництві України та Нідерландів.

Переможець міжнародного повнометражного конкурсу: «Кріпачка», режисери ДК (Дорота Кобєла) та Г’ю Велчман. До роботи над фільмом, як пояснили  автори, долучилися митці із Польщі, Литви, Сербії та України.

Всі кошти від благодійного аукціону, який провів фонд Українотворці, будуть направлені на придбання сучасного нейрохірургічного обладнання для дітей та створення безпечного простору в укритті гуртожитку, де діти отримають освітні послуги та психологічну підтримку в Харкові.  Серед шести лотів були прапор та блокноти з підписом Віґґо Мортенсена та інших гостей фестивалю, оберіг, ювілірна прикраса, мистецькі, художні  вироби, «Панно перемоги», «Invite».

Завершився девʼятиденний фестиваль показом українського документального фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси».

Документальна стрічка складається зі спогадів близьких Яремчука та визначних діячів культури, а також з особистих щоденників: від перемоги на конкурсі “Пісня-71” піснею “Червона рута” до політичних переслідувань КДБ, загибелі Володимира Івасюка, виступів у Чорнобилі та Афганістані. Режисером біографічної роботи – Артем Григорян. Ініціаторкою створення фільму стала донька народного артиста, співачка Марія Яремчук. За словами виконавиці, цією ідеєю влітку 2021 року вона поділилася зі студією KNIFE! Films. Відтоді розпочалася робота над дослідженням феномена Назарія Яремчука: команда вивчала архіви, збирала інформацію, шукала героїв, знімала інтерв’ю. Робота над стрічкою тривала два роки й закінчилася наприкінці 2023-го. Українська фестивальна прем’єра фільму «Яремчук: Незрівнянний світ краси» відбулася 23 червня в межах фестивалю глядацького кіно Миколайчук OPEN , а в кінотеатрах роботу можна буде подивитися з 8 серпня.

ДОВІДКА
Назва: Яремчук. Незрівнянний світ краси
Дата виходу в прокат: 8 серпня 2024
Дистрибʼютор в Україні: FILM.UA Дистрибуція
Жанр: документальна драма
Виробництво: KNIFE! Films
Режисер: Артем Григорян

Продюсер: Максим Сердюк

Автор сценарію: Ярослав Коротков

Виконавча продюсерка: Марія Яремчук

Оператор-постановник: Ілля Михайлусь

Композитор: Михайло Клименко

Інформація і фото з сайту: kinowar.com

Фестиваль глядацького кіно Миколайчук OPEN офіційно завершено!  Дякуємо! До зустрічі за рік у Чернівцях!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Третій фестиваль глядацького кіно Миколайчук OPEN офіційно завершено. Оголошено чотирьох переможців у національному та міжнародному конкурсах… спершу з'явиться на Медіа-Версії.