Відповідає директор благодійної організації «Карітас Чернівці» отець Любомир ІВАНОЧКО
1. Що таке «Карітас Чернівці»?
– «Карітас Чернівці» – це не просто «робити добро». «Карітас Чернівці» – це перш за все – спільнота. Це люди, які зросли у пізнанні віри і пізнанні Бога. Просто захотіти створити благодійну організацію і стати «Карітас Чернівці» – це не про нас. Наша організація – це насамперед люди, які сформувалися як спільнота при Кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці: щопонеділка мали зустрічі, читання Слова Божого, розважання, спільні паломництва, розмови – тобто будувалася родина у прямому розумінні цього слова, родина християн, яка опісля, пізнавши ті Дари Божі, які Господь дає в серце, не могли ними не ділитися. Тобто лише пізнавши цю Любов, дозрівши до цього служіння – досягається момент цієї благодійності, добра, яке нам заповідає Господь.
2. Яким чином можна приєднатися до «Карітас Чернівці».
– Щоби приєднатися до «Карітас Чернівці», є один-єдиний шлях (ну окрім того, що десь Господь Бог може скоригувати наші шляхи чи плани і змінити їх). Цей шлях – щопонеділка о 18 годині прийти до Кафедрального собору, де ми маємо таке коротке розважання, читання Слова Божого, коротку спільну молитву, знайомство, пізнання розуміння мови Бога. Адже Господь має мову, і це є мова Любові, і ми вчимося її розуміти, чути, і саме там уже формується людина у своїх відносинах з Богом і служінні. За якийсь час, коли людина дозріває до цього служіння, бачення, їй доручаються якісь певні якісь дії, кроки, опіку над спочатку маленькими речами, чи окремими людьми, чи обставинами – і якщо людина виявляє в цьому бажання, горіння і відчуває, що не може без цього – вона потрапляє в «Карітас» уже на постійній основі і починає служити в «Карітас».
3. Чи обов’язково бути греко-католиком для того, щоби долучитися до «Карітас»?
– Ніякої конфесійної приналежності, щоби бути в «Карітас», не вимагається. У нас є люди, які практично були невіруючими, тобто мали якесь доволі абстрактне уявлення про Бога, також у нас є протестанти, які працюють і, я б навіть сказав, займають керівні позиції… «Карітас» є свідченням того, що ми всі є Божі діти, і ми можемо бути об’єднані Божою любов’ю, і в нас більше спільного, ніж розбіжного.
4. Звідки береться благодійна допомога, яку потім роздають у «Карітас Чернівці»?
– Якщо називати одне, найголовніше джерело – то це Господь. Господь, Який відкриває серця людей. Господь, Який робить чудо. Направду, може, це банально звучить для невіруючої людини, але маючи мізерні ресурси – «дві риби і три хлібини» – Бог їх помножує, і це відбувається через руки людей. Як Він дав апостолам ці дві риби, які далі розламували і роздавали людям, так само дає і нам ці маленькі ресурси, які потім помножує.
Коли ми починали діяльність «Карітас», то годували хіба з десяток потребуючих людей. У нас були мінімальні ресурси. Сьогодні Господь помножив це так, що ми маємо великі контакти – і в Німеччині, і в Канаді, і в Америці. Це величезна родина тих, хто відгукнулися, бачачи потреби людей, старання і потреби цілої команди «Карітас Чернівці». І через них Господь помножив наші можливості.
5. На яких підставах роздається гуманітарна допомога, і як вона обліковується?
– Гуманітарну допомогу ми вимірюємо у вазі, в тоннажі. На цьому етапі, під час військових дій, воєнного стану ми спростили її видачу, розуміючи, в якому стані люди, які її потребують. Тож просимо лише продемонструвати паспорт, в якому має бути нечернівецька реєстрація (і не з областей Заходу України) – тобто це має бути переселенець, який вимушено втікає від бойових дій чи від руйнувань свого житла, і він отримує певну кількість кілограмів допомоги. Тобто вказується ця кількість – хоча, звісно, з точністю до грамів не вимірюємо. І людина ставить свій підпис про те, що вона отримала цю допомогу.
Також допомогу отримують наші парафії, які опікуються вимушеними переселенцями. Парафії пишуть листи-прохання, і на них отримують допомогу – скільки потребують: чи 500 кг, чи тонну тощо. Так само вони ставлять свій підпис про отримання. У такий спосіб ведеться контроль за допомогою та її спрощеною видачею.
Інша допомога – персоніфікована. Ми просимо в отримувача паспорт і ідентифікаційний код, і за цими документами видаємо пакунки з допомогою. Зберігаємо ці дані, щоб і надалі видавати цим людям допомогу з певною періодичністю – раз на два тижні, і щоб не було зловживань. На жаль, ми і з цим також стикаємося. Ми дискутували про це – брати ці дані чи ні, бо під час воєнного стану дозволяється їх не брати. Але ми не відступили від цих норм. Запровадили талонну систему, яка розвантажила чергу, забезпечили порядок, і убезпечуємося від ситуацій, коли хтось може взяти більше, а тим, хто потребує – не вистачить.
6. Як довго триватиме надання такої допомоги?
– Ця допомога триватиме доти, поки в країні буде гуманітарна криза.
Водночас ми розуміємо, що дуже часто люди сідають на таку «гуманітарну голку». Тому другим етапом, який ми бачимо, є інша допомога – прилаштування цих людей. Це пошук для них роботи, робочих місць, відкриття їхніх навичок, здібностей тут на місці, якщо вони хочуть тут залишатися і працювати. Починаємо з цим працювати. Наскільки досягнемо ефективності – побачимо, і будемо просити Бога, аби вклав у нас ці здібності.
Але ми точно повинні працювати вже над тим, що люди мають самі себе забезпечувати. Тому надання гуманітарної допомоги триватиме ще до двох місяців, але якщо воєнні дії зупиняться – то і допомога зупиниться.
7. Чи можуть комусь у вас відмовити в наданні допомоги?
– Буду відвертий – відмовити можуть. Оскільки я завжди в курсі того, що ми робимо, як робимо – виходжу, спілкуюся з людьми під час видачі допомоги, в різний час – і зранку, і вдень, і увечері, то знаю, що таке буває.
За що можуть відмовити – є кілька причин. Перша – це хамська, нахабна поведінка. Ми стикалися з цим. Коли люди незадоволені тим, що їм треба прийти отримати талончик, потім знову приходити вже за продуктами, іти з іншого кінця міста, люди переконані, нібито ми їм зобов’язані допомагати – і саме в той спосіб, який вони вважають прийнятним… Ми культурно пояснюємо, що коли не влаштовують методи нашої праці – люди можуть звернутися по допомогу до інших структур.
Також у допомозі можуть відмовити (я знаю вже півтора десятка таких випадків) людям з чернівецькою, чи наприклад, івано-франківською реєстрацією. Тобто люди працювали десь у Києві, чи деінде, але не змінювали реєстрації, тепер повернулися додому, чи до батьків – і претендують на допомогу. Ми не можемо їм надати цю допомогу.
І третій випадок – коли людина намагається отримати допомогу частіше, ніж у нас це передбачено. У нас – раз на два тижні, не частіше.
Також бувають випадки, коли допомогу намагаються отримати одночасно кілька членів родини. Тобто спочатку жінка бере на родину, наприклад, з 4 осіб, а потім чоловік на ту саму родину… Таких випадків було небагато, але були.
Не буду відкривати всі секрети, але ми намагаємося таких випадків не допускати і маємо на те певні інструменти. На те в нас є бухгалтерія, і стоїть комп’ютер, в якому щодня оновлюється база.
Звичайно, в цих умовах ми самі багато чого вчимося. Але нам уже багато і вдається.
Маріанна Антонюк
