Українська кримінальна драма у межах чернівецької культурної утопії

Про кінострічку “Носоріг” Олега Сенцова та ставлення до українського кіно в Чернівцях

Переглянула «Носоріг» режисера Сенцова. Налаштована коментарями на кшталт «Не зміг навіть додивитися трейлер» і «Ця естетика 90-х мене зовсім не приваблює», остерігалася, що справді буде щось «не те». Виявилося – цілком пристойне кіно.

Так, про 90-ті – які, мабуть, ображають чиїсь «естетичні уподобання». Але я перепрошую – приміром, війна (будь-яка, чи перша світова, чи друга, чи середньовічні баталії, чи сьогоднішні обстріли Луганська мсклями) – це також бруд, кров, смерть і антисанітарія. То про це також кіно не знімати? Це не про естетику взагалі-то, а про реальність.

Так, багато натуралізму (прям іноді очі закривала, щоб не все бачити). Ну так і в раблевському «Гаргантюа і Пантагрюелі» натуралізму завалісь, а це ж класика.

Так, до Сєнцова вже про 90-ті детально розказали росіяни в кримінальних драмах «Брат» і «Бригада». Розказали російською і оспівали таких симпатичних і справедливих (ну трохи вбивць, але то таке, «побочка») Данілу Багрова-Бодрова і Сашу Бєлого-Бєзрукова з дружною компанією.  А тут нарешті вбивця – таки вбивця (хоч і також, що приховувати, симпатичний. І ще й совісний в кінці).

Так, можна закинути цьому фільму, що він спізнився років на 10-15. А можна пригадати, що його проєкт розпочався 2012-го (саме тоді, коли вийшла «Бригада»), але робота над ним була призупинена через арешт Сєнцова мсклями. Ось де той десяточок років і подівся (з них 5 – незаконного арешту).

Так, совісність героя, може, таки трохи притягнута за вуха. Але коли російський вбивця голосно міркує «тварь лі я дрожащая ілі право імєю» – то це стає класикою рос.літератури, а якщо сумління говорить українською – то воно надумане?

Сподобався художній прийом на початку фільму, коли камера вихоплює з життя родини героя в його помешканні тільки найважливіші епізоди, і за лічені хвилини показують роки, які сформували все так, як є. Сподобалися деталі – та сама «естетика 90-х» передана дуже точно, від одягу, інтер’єрів – до музики.

Незрозумілими так і залишилися причини пробудження сумління в героя, і кому він «сповідався» в машині (мабуть, це був якийсь уявний персонаж в голові самого Носорога). В окремих сценах був поганий звук – важко було розібрати слова.

Але загалом – цілком собі нормальне кіно. Не традиційне – не про героїв чи козаків, не за мотивами української класики, не у вишиванках. Про інший бік життя, яке також було частиною історії. І подекуди залишається (фраза Носорога в кінці, про те, що з друзів – когось уже немає, а «найбільш ушлі» стали депутатами цілком актуальна).

До речі, у Чернівцях «Носоріг» показують у комунальному кінотеатрі «Чернівці» (о 15.10 – «дуже зручний» час, зате у великому залі) і в «StarMax» (о 12.30 та 23.30 – також «зручно», правда ж? А анонс фільму на фб супроводжує сентенція «Не існує поганих людей – існують погані вчинки». Ну не знаю, не знаю, чи вловив SMM-ник цього кінотеатру головну ідею фільму, покликаного взагалі-то зняти шлейф романтизації з бандитів 90-х…) А директор кінопалацу «Чернівці» Руслан Зварун вважає, що цей фільм нецікавий глядачеві.


Мені за збігом обставин фільм «Носоріг» вдалося подивитися в Києві.

Загалом інтернет показав, що в столиці цей фільм демонструють 15 кінотеатрів, у кожному – від 1 до 4 сеансів. Мені за часом і розташуванням підійшов найстаріший (існує від 1913-го року!) кінотеатр столиці – «Ліра». І от на цьому факті хотілось би зупинитися детальніше. Зацікавило, як саме позиціонує себе цей кінотеатр.

“Ліра” є незвичним камерним простором, фактично єдиним київським однозальником. Тому більшість подій, які відбуваються тут, – це своєрідні кіно-квартирники – зустрічі, обговорення, фестивальні події. І більшість контенту – це безпосередня співпраця команди кінотеатру із українськими та закордонними кінорежисерами, акторами, музикантами, – пишуть на сайті кінотеатру.

Також там повідомляють, що “Ліра” з грудня 2018 року має власний кіноклуб документального кіно “LiraDOC”, у рамках якого відбуваються покази документальних стрічок та їх обговорення із командами репрезентованих стрічок і, звісно, глядачами.

І головне.

“Ліра” переважно не показує розважальний контент, адже аудиторія кінотеатру більше сфокусована на авторському кіно, документалістиці, історичних картинах тощо, – пишуть на сайті.

Шах і мат. Виявляється, можна не показувати розважальний контент – і все одно залишатися «на плаву», а не скаржитися, що «глядачеві нецікаво», «касові збори українських фільмів малі», «фільм знятий не в тому форматі, тому його неможливо поставити в малий зал на три сеанси», «університет на дистанційці, тому ми працюємо лиш три дні на тиждень, бо в кінотеатр переважно ходять студенти». Можна не шукати ці та інші відмовки, як це роблять у Чернівцях, а просто працювати з «неприбутковим контентом» – і не закриватися. Тим паче, що ніхто ж не вимагає в Чернівцях (не місто-мільйонник, зрозуміло ж) геть відмовитися від «голлівуду» не користь, наприклад, української документалки. Просто треба мати хоч трохи бажання просувати українське… Чи це для нашого міста утопія?

Маріанна Антонюк

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.