Повені, як не шкода, були, є і будуть, не зважаючи на те, хочуть цього люди чи ні. Давайте позбудемось безнадійного фаталізму і після 100 грамів традиційного тонізуючого напою спробуємо тверезо оцінити ситуацію. Деякі «фахівці» авторитетно стверджують, що частота катастрофічних повеней завдяки гомо сапієнсу зросла, відтак людству гаплик. А на яких статистичних матеріалах вони будують свої висновки? Регулярні гідрокліматичні спостереження у більшості країн, зокрема на Буковині, ведуться від початку – середини XIX століття, що ближче до нас, то вони достовірніші і точніші.
Повінь 5-6 червня 1969 р. на р. Прут. Підтоплена територія Чернівецького цукрового заводу
ПІДТОПЛЕНА ІСТОРІЯ БУКОВИНИ
На Пруті лише в XIX ст. суттєві весняні підйоми зазначалися (увага!) 1816, 1817, 1818, 1825, 1827, 1828, 1829, 1832, 1833, 1837, 1839, 1840, 1841, 1843, 1844, 1845, 1854, 1873, 1879, 1880, 1893, 1895, 1898 року, а влітку та восени вони траплялися 1812, 1815, 1818, 1825, 1828, 1832, 1837, 1840, 1843, 1846, 1856, 1860, 1864, 1969, 1870, 1872, 1880, 1881, 1884, 1889, 1891, 1893, 1897, 1899 року 1889 та 1893 року – дійсно катастрофічні, з численними жертвами та матеріальними збитками. Вражає, чи не так? У XX ст. катастрофічні підйоми на Пруті траплялися 1911 (8 червня зафіксовані максимальні витрати понад 5000 куб.м/ сек), 1927, 1941, 1947, 1972, 1974, 2008, 2010 року, і нинішнього 2020-го. А раніше? Протягом XIV – XVIII ст.ст. катастрофічні повені фіксуються лише окремими згадками, оскільки у так званий Малий льодовиковий період у Європі кількість і частота формування високих рівнів вод у річках була, вочевидь, явищем звичайним, не вартим уваги і пера. Так, 3 серпня 1780 р. у перші роки австрійського періоду Буковини трапився несподіваний катастрофічний розлив Прута. Загинули 8000 голів худоби та сотні людей. Надзвичайну цінність становлять поодинокі факти документальних свідчень більш раннього, ніж XIV ст. періоду (літописи, грамоти тощо), які зберігають для нас дійсно катастрофічні прояви повеней і посух і надовго закарбувалися в історичній пам’яті. На Пруті визначні повені фіксуються вже 1230 року, коли під час походу угорського короля Бели на Галичину були великі зливи, які змусили його військо втікати на високі місця. Після невдалого наступу він пішов уздовж Дністра на Прут, але тут його військо «вигибло, бо небесні потоки однаково їх топили». Отже, некоректне застосування статистичних даних про частоту прояву цих аномалій призводить до некоректності висновків щодо ролі людської діяльності у сучасній еволюції природноантропогенного середовища.
СКІЛЬКИ ВОДИ ЗУПИНИТЬ ЛІС
Інші «екологи» вперто стверджують, що головна причина – масова вирубка лісів у Карпатах, Так, гірська екосистема зрілої бучини дійсно може «утримати» до 240 мм опадів, а решта надмірної вологи скидатиметься у річки. Але все залежить від того, якою сухою була ця та інші екосистеми до значних атмосферних опадів, і критичними для переливу можуть бути навіть незначні дощі. Слід нагадати, що в лісовій зоні Карпат і Передкарпаття ліси мають високий природний потенціал самовідтворення. До середини XVII ст. лісистість Галичини становила від 90 до 79%, натомість на Дністрі катастрофічні повені, що надовго залишилися в людській пам’яті, зафіксовані у 1164, 1230, 1579, 1649, 1668, 1700, 1941 роках. Отже і тут нестиковки.
ПОВЕНІ КАТАСТРОФІЧНІ – ЗА ЛЮДСЬКОЮ ОЦІНКОЮ
А тепер запитаємо: а що ж воно таке – катастрофічні повені? Адже у Природи нема поганої погоди. Поняття катастрофічних повеней, як і інших аномальних природних явищ, у кінцевому підсумку оцінюється з точки зору нанесених господарству і суспільству збитків. Наприклад, катастрофічною була повінь 5-6 червня 1969 року з підйомом води на 7-8 м, яка нанесла збитків на 20 млн тогочасних карбованців та забрала життя 120 людей. Так само вражаючими були повені у 1972, 1974, 2008, 2010 роках. За радянських часів масштаби катаклізмів приховувалися (соціалізм і некерована природна стихія несумісні), проте від людських очей нашого покоління це не втаїш. Ось тут «вмикається» антропогенний чинник, точніше ментально-психологічна складова..
ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД НАШИХ ПРЕДКІВ
Варто лише задатися запитанням: якщо територія регулярно затоплюється, з великими матеріальними втратами та жертвами, то чому в цих зонах мешканці із завидною впертістю і наполегливістю будуються далі? За історико-археологічними даними, в межах низьких терас Прута практично відсутні археологічні пам’ятки, а окремі поселення існували на підвищених останцях або захищалися оборонними валами (стародавній Черн). Головні шляхи сполучення пролягали схилами третьої і вищих терас. До них також були прив’язані й поселення. Отже, перша тераса з численними річковими старицями відносно донедавна була заболочена чи, принаймні, перезволожена, вкрита важко прохідними дерево-чагарниковими заростями і регулярно підтоплювалася. Відтак здоровий глузд підказував населенню не будуватися в цій місцевості, що важко сказати про пізніші часи екстенсивного та інтенсивного природокористування в річкових долинах.
ЯКИХ ЖЕ ДІЙДЕМО ВИСНОВКІВ?
Повені на річках Буковини, як повсюди у світі, були, є і неодмінно будуть. Ці катаклізми слід сприймати як об’єктивну природну даність, від якої нікуди не подінешся. До них треба бути завжди готовими – заздалегідь будувати дамби, берегові укріплення. А найголовніше: якщо хочеш безпечно жити у долинах річок, то не лізь із забудовою у ці місця. А коли лізеш, то застрахуй своє обійстя і в разі отриманого на свою власну голову негаразду розбирайся зі слідчими страхової компанії, а не волай про допомогу з боку держави. Чому всі нормальні громадяни повинні страждати матеріально через таких збиткодавців? Нарешті, при розробці чергової обласної та районних Схем планування територій в обов’язковому порядку слід враховувати факт еволюційної «незавершеності» перших надзаплавних терас і вносити у відповідні документи і картографічні матеріали корективи, жирною червоною лінією окресливши заборонну для активного господарювання зону. Дослідження й оприлюднення проблем, пов’язаних з катастрофічними природно-антропогенними аномаліями, актуалізує необхідність екологічного виховання усього населення, адже вони, ці проблеми, із завидною наполегливістю нагадують впертому Гомо двічі сапієнсу про власну безвідповідальність і загрозу зникнення як біосоціального виду з планети Земля.
Віталій КОРЖИК, кандидат географічних наук
