За минулий тиждень правоохоронні органи в Україні поставили особистий рекорд професійної та піар-активності. Незважаючи на те, що традиційно їхня робота передбачає тишу, останні дні саме силовики були основними ньюсмейкерами. Було затримано і/або або викликано на допит кілька одіозних політиків та представників колишньої влади. Олександр Вілкул, Олена Лукаш, Наталія Королевська, Вадим Новинський, Геннадій Корбан.
Однак, незважаючи на щільний інформаційний потік, кейс із замахом на Генерального прокурора України Віктора Шокіна стоїть окремо. Вже озвучено безліч версій, почасти фантастичних і почасти – образливих для фігуранта. Розберемо декілька найпопулярніших пояснень.
- Офіційна
Це був замах. Снайпер зробив три постріли по вікнах кабінету, у якому Віктор Шокін проводив нараду. Стрілок орієнтувався тільки на дані тепловізора, оскільки вікна були наглухо зашторені. За словами військового прокурора Матіоса, кілер точно знав розташування всіх речей у кабінеті, а промахнувся тільки завдяки тому, що скло у приміщенні виявилося броньованим.
Все в цій версії добре, крім одного. Я сам волонтер, постачав для армії дуже багато різноманітної техніки. На знак подяки, хлопці на передовій дуже часто ділилися деякими бойовими премудростями. Тому можу з упевненістю сказати, що вистрілити, орієнтуючись на тепловізор – вищий пілотаж. А, за словами все того ж Матіоса, всі три кулі влучили б у Віктора Шокіна: одна в голову, і дві в тіло.
Виходить, що готуючи замах такого масштабу, злочинці не спромоглися дізнатися, чи броньовані вікна в кабінеті в Генпрокурора. З відкритих джерел відомо, що навіть його автомобіль захищений за стандартом BR7 (витримує пряме влучення зі снайперської гвинтівки у скло або потужний вибух на відстані 3 метрів від машини).
Міг би тоді професійний снайпер подумати, що вікна в його кабінеті захищають самі жалюзі?
- Професійна
Останній тиждень Генпрокуратура показувала чудеса активності – вручали повістки, виступали у Верховній Раді (а часом і поєднували ці два заняття), затримували підозрюваних.
Тут і виникає версія про помсту незадоволених діями Віктора Шокіна.
Замах скоїли за кілька годин після виступу Шокіна у Верховній Раді, на якому планувалося вручити повістки деяким екс-регіоналам. Отже, передбачувані месники мали були знати заздалегідь про наміри прокуратури. Очевидно, що без інформатора справа обійтися не могла. Але чому ж тоді інформатор не попередив нікого про броньоване скло у кабінеті? Так, ця недбала необізнаність стрілка – величезні граблі, на які наступає вже друга версія.
- Особиста
Третя, найбільша конспірологічна версія припускає, що у такий спосіб Віктор Шокін вирішив піти з Генпрокуратури – в образі героя та грози корупціонерів, які ні перед чим не зупиняться. Але й вона не витримує критики, адже його попередники йшли без жодних прелюдій, а користі прокуратурі він приніс усе-таки більше. Отже, театралізовані дії йому просто не потрібні й не мають жодного сенсу. Ця версія викликає питання «Навіщо?», але не може дати на нього відповідь.
З іншого боку, невдалі замахи вже «входять у моду» в Україні. Нещодавній вибух гранати у дворі будинку Андрія Садового – найяскравіший приклад. Очевидно, що вбивати львівського політика не хотіли, а переслідували зовсім інші цілі.
Я не беруся судити про те, яка з цих версій ближча до істини. Не виключаю, що жодна. Четверта й найбільш розтиражована версія – що замахом на Генерального прокурора намагалися змістити акценти в інформаційному полі, яке заполонили коментарі про затримання Геннадія Корбана, і їхній тон був не на користь правоохоронних органів. І якщо це так, то ефект вийшов якщо не протилежний, то двоякий. Про «справу Корбана» не забули, а «замах» хоч і активно обговорювали, але не в героїчному, а швидше іронічному ключі.
Зрозуміло лише те, що ми живемо в епоху політичної нестабільності, і як довго вона триватиме – насамперед залежить від кожного з нас.
