Людина, яку пам’ятатиме не лише Буковина
Пішов з життя наш земляк з Кельменеччини, геніальний український фізик-учений, доктор фізико-математичних наук, професор, академік Іларій Михайлович РАРЕНКО (11 липня 1933 – 19 липня 2015)
У роботі вчений успішно поєднував фундаментальні теоретичні та експериментальні дослідження із впровадженням результатів у промисловість. Працював над створенням принципово нової високорадіаційностійкої активної електроніки для силового керування механізмами та роботами в атомно-ядерній енергетиці; фотоелектронних перетворювачів сонячної енергії з підвищеним коефіцієнтом корисної дії за рахунок нового фізичного ефекту, відкритого на кафедрі; цілої низки приладів нової сенсорної техніки для екологічного моніторингу, пожежної техніки і техніки безпеки, включно з побутовими газосигналізаторами; інтегральної мікрооптичної та інфрачервоної техніки для авіаційної, суднобудівної, ракетної техніки тощо; нових критичних технологій напівпровідникових кристалів, структур та приладів із новими параметрами при польовій та лазерній активації технологічних процесів.
Автор понад 560 наукових праць, серед яких 37 свідоцтв на винаходи.
За розробки в галузі фізики і технології напівпровідникових матеріалів, приладів і впровадження їх у серійне виробництво – лауреат Державних премій у галузі науки і техніки УРСР (1973) та СРСР (1988), а також премії ім. Д. І. Менделєєва та С. І. Вавілова. Нагороджений почесними дипломами І та ІІ ступеня, понад десятком золотих, срібних та бронзових медалей ВДНГ України та СРСР. 1975 р. нагороджений орденом «Знак пошани». Заслужений діяч науки і техніки України (1999).
Зі спогадів
Про зустрічі з ним розповідатиму своїм дітям
Уперше з Іларієм Михайловичем Раренком зустрілася на конференції у Чернівецькому музеї авіації та космонавтики. Він розповідав про створення надвисокорадіаційної електронної бази для робототехніки в атомній промисловості: роботи й комп’ютери, в «мізках» у яких розташовані подібні схеми, будуть працювати без збоїв у найжорсткіших умовах – у космосі, під час сильних спалахів випромінювання, на аварійних ядерних станціях і навіть у зонах ядерних ударів.
У світі вже сталося 5 аварій на АЕС: у США, Великій Британії, Іспанії, Україні, Японії. Саме тому Іларій Михайлович Раренко вирішив продовжити свої дослідження в галузі стійких до радіації напівпровідників, які розпочав ще в 70-их роках минулого століття.
Як розповідав нам Іларій Михайлович, у 70-тих роках він та його колеги виростили ряд напівпровідникових кристалів, які мали величезну стійкість до радіації. 1986 року, коли сталася аварія на Чорнобилській АЕС, Іларій Михайлович співпрацював з Інститутом ядерних досліджень НАН України. Раренко дізнався, що для допомоги Україні уряд Японії надає роботів. Але виявилося, що вони не витримують і кількох годин у зоні радіації. Саме відтоді під керівництвом І.М. Раренка почалося серйозне дослідження високостійких до радіації матеріалів з метою виготовлення з них приладів-роботів, що в кінцевому варіанті стали б стійкими та неуразливими до радіації. Незважаючи на те, що на науку виділяються нині мізерні кошти, у дослідженнях досягнуті чималі результати. Зокрема, вже зроблені «очі» для високостійкого до радіації робота.
Ця розмова з Іларієм Михайловичем відбулася у вересні 2014 року. І він казав, що в нього ще є дуже багато планів…
Світла пам’ять!
Марина БОЙКО, вихованка Чернівецького міського центру УМАКО «Сузір’я», учениця 11 класу гімназії №2,
фото – вересень 2014р. з архіву автора
