Разюча нерівність у статках – найперше, що кидається в очі в Україні. Нерівність економічна неодмінно тягне за собою політичну нерівність – і це не просто означає прірву між народом і владою, але й загрожує самому існуванню держави Україна. Чи є в України Завтра? Економічний та політичний експерт «Версій», підприємець і меценат Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ розмірковує над сьогоднішніми ризиками й можливими перспективами у політиці й економіці України.
Прірва – загроза для всіх
Наскільки разюча прірва між багатими й бідними, судіть хоча б за одним порівнянням: сьогодні статки десятьох найбагатших людей світу співставні із власністю 80% найбіднішого населення планети. До того ж, доходність великого капіталу вища за середній та малий, тож статки багатих зростають, а це означає, що в економіці зростає монополізм. На думку економістів, занадто велика нерівність загрожує економічному прогресу.
В Україні із цим серйозні проблеми: багаті занадто багаті, а бідні – занадто бідні. За головними показниками нерівності – розміром капіталу, наявністю та вартістю нерухомості, поточними доходами та заробітній платі – ми випереджаємо навіть США із їхнім високим рівнем економічної нерівності. Усі економічні «зусилля влади» свідчать лише про те, що сподіватися на них не варто: доки українським політикумом керують бізнес-інтереси олігархів, бідні не стануть заможними, а багаті збагачуватимуться ще більше.
Зі щасливою старістю не складається
Демографічні процеси в Україні ведуть до простого й дуже сумного висновку: населення України старіє. На пенсії Україна витрачає 11% ВВП, тоді як сільське господарство займає 12% ВВП України. Кількість офіційно зайнятих уже майже зрівнялася із кількістю пенсіонерів. І це навіть не означає, що кожний працевлаштований утримує одного пенсіонера: податковий внесок працюючого менший за пенсію. Підняття пенсійного віку означає, що ми змушуємо пенсіонерів працювати далі, аби утримувати молодь. І це не є суто українські тенденції, бо й у цілому світі так відбувається. Різниця лише в тім, що у нас це все на набагато нижчому економічному рівні.
У майбутнє на самій сировині не в’їдеш
Стрибки із вартістю сировини на світових ринках не лише знижують прибуток, але й щоразу обвалюють національну валюту: якщо в Україну надходить менше валюти від експорту, то й гривня почувається гірше.
Головний експорт і головне джерело валюти в Україні – продукція сільського господарства. 12% від ВВП – це 4 рази більше, ніж у країнах ЄС і у 12(!) разів більше, ніж у США. Нафта, вугілля й природний газ, на яких в індустріальному суспільстві ґрунтувалася будь-яка промисловість, поступово втрачають своє значення. Наразі стоїть питання так: економіка України або перебудується в руслі світових тенденцій, або… І це не чергова «страшилка», на жаль.
Останні розробки акумуляторів великої потужності вже змінили автомобілебудування. Із появою технологій добування нафти й газу з нафтоносних пісків та горючих сланців й транспортування скрапленого газу, вартість цієї сировини почала зменшуватися. А надпотужна батарея Ілона Маска, збудована за 100 днів, лише за кілька перших днів роботи принесла дохід майже у мільйон. Отож очільникам держави треба,найперше, думати…
Гонитва за фінішною стрічкою, яка весь час відсувається
Для досягнення економічного успіху будь-якій країні вже недостатньо мати розвинену промисловість. Бо структура економіки розвинених країн змінюється із кожною інновацією, і цей процес весь час прискорюється. 3D-принтери, біотехнології, нові матеріали, відновлювальні джерела енергії та нанороботи – усе це робить їх багатшими.
Що ж до України, то замало сказати навіть, що ми не можемо наздогнати фінішну стрічку. Якщо й далі користатися цим спортивним порівнянням, то Україна, вибачайте, просто біжить у протилежний від фінішу бік. Адже частка високотехнологічної продукції в українському виробництві поступово зменшується. За експортом такої продукції ми відстаємо від сусідньої Польщі майже увосьмеро! І займатися наукою нікому: розумні голови масово покидають Україну. На мільйон населення в Україні припадає 1026 науковців, тоді як в Ізраїлі цей показник – 8255. Рік від року ця гонитва для України стає все безнадійнішою. На що ж сподіватися? Як не дивно, але тільки на новітні технології.
Блокчейн – це життя без чиновників і посередників
Англійське blockchain – ланцюжок з блоків – означає побудований за певними правилами ланцюг інформаційних блоків, копії інформації з яких зберігаються на численних незалежних один від одного комп’ютерах. Ця технологія майбутнього використовується у багатьох найрізноманітніших сферах, починаючи, звісно, від фінансів і закінчуючи мистецькими проектами. Навряд чи варто витрачати газетну площу на пояснення, як це працює. Та варто знати все ж таки, що більше сфер у країні організуються за технологією блокчейну, то менше чиновників нам знадобиться.
Економічний потенціал цієї технології настільки потужний, що перевершує можливості Інтернету. Експерти передбачають, що перш за все і найбільш разюче зміниться фінансова сфера. Адже новітні гроші – криптовалюта – будуть доступні для випуску кожному, хто зможе забезпечити певну потужність свого блокчейну. Уже зустрічаються в Інтернеті згадки про те, що криптовалютники-хакери починають спроби використати потужності приватних комп’ютерів для забезпечення можливості майнити – так називається в ІТ-шників цей процес – криптовалюту. І це вимкне з обороту послуги посередників перш за все в банківській сфері, у страхуванні, торгівлі – зокрема, через Інтернет.
І отут виникає підґрунтя для сподівань на майбутнє. Хоч ми й не вважаємо Україну територією високих технологій, але саме блокчейн, можливо, переломить ситуацію. Скажімо, торік в Україні на блокчейн переведено систему торгів заарештованим майном і частково Державний земельний кадастр. Опанувати технологію блокчейну береться й Міністерство юстиції. За цієї умови значно зменшуються витрати на ведення й обслуговування реєстрів і баз даних, прискорюється документообіг і зводяться до мінімуму помилки людського чиннику. В Україні наявна значна кількість ІТ-шників, на краще зіграє й порівняно ранній старт. Хоча не виключений і спротив чиновницької системи – тієї частини її, яка не може або не хоче перенавчатися і так само не хоче втрачати й тепленькі місця, й солодку можливість керувати. Ми ж знаємо, що більшості чиновників чесність і прозорість непотрібні.
Туризм – бізнес на відпочинку та враженнях
У постіндустріальному суспільстві відступає актуальність виробництва товарів, віддаючи місце туризму. Щодо вражень – їх в Україні непочатий край. Все впирається лише у товарний вигляд туристичних принад. І його треба створювати. В усьому світі туристичний бізнес уже обганяє торгівлю автомобілями. Ціни на товари зростають доволі повільно, а торгівля послугами стабільно зростає і за обсягом, і за вартістю.
Частка туризму та пасажирських перевезень уже становить третину загального доходу в світовому експорті послуг, майже 10% світового ВВП і 11% робочих місць. І можна впевнено говорити про зростання цих показників у найближчому майбутньому.
Наша Україна – чудова, адже маємо такі пам’ятки й місця для відпочинку, які не мають аналогів у світі. Навіть не наводжу списку – кожен тямущий може назвати низку туристичних принад України. Щодо бізнесу – тут шалений спротив чиновництва обертається, скажімо, на спробу забудувати Дністер каскадом ГЕС. Ну не можуть вони збагнути, що від туризму можна заробити більше, та за умови, що ми не втратимо неповторну територію, не заллємо її водою.
Туризм відкриє Україну світові, якщо нам удасться зробити принади дійсно принадними: прокласти пристойні дороги, відремонтувати пам’ятки, налагодити обслуговування тощо. Зрозуміло, будівництво туристичної інфраструктури не видається таким «епохальним» як будівництво каскаду ГЕС, але це набагато людяніше і потрібніше. Та останнім часом у мене з’явилося недобре відчуття, що нашу Буковину просто відрізають від України. Вже навіть кияни скаржаться, що до нас не добратися. Думаю, нам, буковинцям, треба якось рятуватися.
