Журналіст загалом професія небезпечна. Не менш, ніж у поета в царській Росії. Звісно, якщо ти не ведеш колонку світської хронічки чи кулінарну сторінку.
Нещодавня загибель Павла Шеремета підтвердила це. Відомий журналіст загинув 20 липня в результаті підриву машини. Убивство журналіста – справа майже ритуальна для організаторів та натхненників. Йдеться завжди навіть не про конкретну особу, а про те, щоби «заткнути пельку» решті з цього невгамовного племені.
Павла поховали в рідному Мінську, піна обурення та обіцянок правоохоронців розкрити черговий резонансний злочин потроху затьмарилася іншими резонансними – не менш значущими для нашого суспільства – справами. Від початку химерні сподівання на справедливість майже зійшли нанівець. Майже, бо надія ж помирає останньою…
І справа тут глибше, ніж тільки в Павлові. Шеремет став 65-м журналістом, який загинув за роки незалежності України. Офіційно визнаються пов’язаними з професією лише від 11 до 20 з цих смертей. Повний список знайдете у «Вікіпедії». Варто лише набрати «Вбивства журналістів в Україні». У буремні дев’яності таких було 4-5 щороку. Та пік убивств журналістів (понад десяток) припадає на 2014 рік.
Ось лише найгучніші.
- Вадим БОЙКО, керівник телепроекту «Молодіжна студія «Гарт».
- Володимир ІВАНОВ, головний редактор газети «Слава Севастополя».
- Георгій ГОНГАДЗЕ, журналіст Інтернет-видання «Українська правда».
- Ігор АЛЕКСАНДРОВ, тележурналіст, телеведучий, головний редактор, телевізійний менеджер, Слов’янськ.
- Василь Климентьєв, редактор газети «Новий стиль», Харків.
- Віталій РОЗВАДОВСЬКИЙ, фотокореспондент газети «2000».
- В’ячеслав ВЕРЕМІЙ, репортер газети «Вести»
- Ольга МОРОЗ, головний редактор газети «Нетишинський вісник», Хмельницька область.
