Українські заробітчани перекрили нестачу робочих рук у Польщі. Така інформація нещодавно пройшла в українських ЗМІ із посиланням на польські джерела. Річ у тім, що поляки, своєю чергою, складають трудову міграцію в розвинених країнах Європи – тій же Німеччині чи Великій Британії. Відтак у Польщі відчувається нестача робочих рук. Цю нішу заповнюють українці.
За даними Міжнародної організації міграції, 12% українців знайшли роботу за кордоном або планують це зробити. Що спричиняє це новітнє переселення народів, що виносить наших людей за межі батьківщини? Про це розмірковує експерт «Версій» з економічних і політичних питань, успішний бізнесмен і роботодавець, меценат Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ.
Повідомлення про потребу в українських робочих руках у Польщі видається дуже цікавим на тлі нинішнього політичного загострення (як на мене, штучно створеного) навколо питань історії українсько-польских відносин. Оскільки за роки і державної служби, і ведення власного бізнесу звик дивитися в корінь, наважуся стверджувати, що все це робиться для того, щоби такі потрібні в Польщі заробітчани не почувалися там впевнено, а залишалися, так би мовити, людьми нижчого сорту.
Утім, Польща – не єдина країна, в якій українські руки знаходять собі, де їм докластися. Красномовно про це свідчать цифри. Торік українці отримали 1,7 млн дозволів на роботу в різних країнах. Причому, як підрахували, скажімо, в Нацбанку Польщі, 91% своїх заробітків гастарбайтери переказують «додому». Таким чином загальна сума грошових переказів приблизно від 5-7 млн наших гастарбайтерів до України сягнула вже $ 9,3 млрд! За 2017 рік ВВП України у доларах склав 95,23 млрд. Красномовне порівняння, чи не так? Але йдемо далі. Нацбанк за той же 2017 рік нарахував 2 млрд доларів іноземних інвестицій в Україну. Так, нашій економіці інвестиції потрібні. Але інвестори – зовсім не благодійники, бо є ще одна цифра. Від моменту надання дозволу на репатріацію дивідендів – тобто виплату дивідендів іноземним інвесторам – від червня 2016-го до кінця 2017-го – за кордон перераховано 2,5 млрд доларів, причому 2 з цих мільярдів власникам бізнесів довелося купити. І виведення дивідендів передбачається і надалі приблизно в такому розмірі.
Де докладають рук наші заробітчани
За даними Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, 93% українців, що працюють за кордоном зайняті у сфері фізичної праці. Експерти вважають, що з одного боку це зумовлене тим, що українці, навіть із вищою освітою, майже не знають іноземних мов. З іншого боку, існує конкуренція з місцевими жителями, які хочуть мати кращі умови.
Найбільше мігрантів з України працює у будівництві, на другому місці – сільське господарство. Ще одна містка сфера – послуги, догляд за дітьми та людьми похилого віку. Цю нішу заповнюють практично жінки. І це найтрагічніший сегмент трудової еміграції з України.
Мабуть, у кожного навіть у нашому невеличкому місті знайдеться не одна правдива історія чиєїсь сім’ї, зруйнованої за довгі роки заробітчанства. Залишаються без материнського чи батьківського догляду діти, набридає самотність і тим, хто лишилися в Україні, і тим, хто виїхали на заробітки…
І покидає країну не найгірша частина її населення: працьовиті, активні, освічені. Учительки, якими пишалися не тільки школи, де вони працювали, а й містечка. На чиїх уроках комісії з Києва «ридали» від майстерності та артистизму педагога у викладі теми. Юристки, інженери і навіть директорки … Усі вони проходять через важке становлення, через вивчення мови, через найменш кваліфіковану працю в родинах, значно нижчих за освітою, ніж наймані заробітчанки. Але заможніших.
Творчі люди, вони й за кордоном знаходять «віддушини» для творчості: пишуть книги, відкривають психологічні курси й школи виживання. Пригадую, «Версії» колись друкували дуже відверту й пронизливу повість-сповідь однієї вчительки. А потім ці жінки перетягують за кордон дітей і онуків – і вже ніколи не повертаються на батьківщину.
Чи можна знайти роботу в Україні?
Якщо на початку української незалежності в Україні фахові й освічені працівники залишалися без роботи через руйнування економічних зв’язків і закриття підприємств та організацій, то нині роботу можна знайти і в Україні. Але це вже інша історія – інші стосунки та інша система професій.
На Буковині впродовж останніх років спостерігається деяке зменшення рівня безробіття, але процес цей відбувається все ж таки повільно: скажімо, за 2017-й кількість безробітних зменшилася лише на 1 тис. осіб, а залишилося безробітних понад 34 тисячі. За цей же час майже 3 тисячі роботодавців подали інформацію про наявність понад 14 тисяч вакантних посад. Найбільша кількість вакансій, за звітами, відкрита на підприємствах переробної промисловості. Чому такий дисбаланс між кількістю вакансій і працевлаштованих? Бо не вистачає людей з робітничими професіями. А у нас тепер більшість випускників шкіл навчаються у вишах, а потім перенавчаються на адміністраторів та перукарів. Бо ринок праці потребує адміністраторів, трактористів-машиністів сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва, перукарів, операторів котелень, кондитерів, електромонтажників з освітлення та освітлювальних мереж, столярів, слюсарів з експлуатації та ремонту газового устаткування…Це саме ті професії, за якими центри зайнятості організовують перенавчання.
Яким же медом намазано за кордоном?
Ми вже визначилися, що фізичної праці українці не бояться. Йдеться про те, яку платню може запропонувати буковинський і український бізнес в цілому.
Як стверджують експерти Bloomberg, одного з найбільших провайдерів фінансової інформації, майже головною причиною трудової еміграції українців є низький рівень зарплат. Середній розмір зарплат в Україні становить 7100 грн на місяць, або $265. Водночас, у Польщі українцям пропонують 3500 злотих, або $1046. Тривалий конфлікт з Росією, девальвація і стійка корупція також є причинами для еміграції.
І вона, ця еміграція, стрімко зростає. Нагадаємо, що 2017-го українці отримали 1,7 млн тимчасових дозволів на працевлаштування. Це на третину більше, ніж 2016 року та в 4,5 рази перевищує показник 2014-го. Експерти вже називають цифри, до яких скоротиться населення України до 2050-го року. Найоптимістичніша з них – 36,4 млн осіб. Експерти-песимісти обіцяють 26-28 мільйонів. Відтак, якщо в наших владників не з’явиться державницька позиція, недалекий вже час, коли проект «Незалежна Україна» буде закрито.
