Історія, яку я розповім, і повчальна, і неоднозначна. І я, Іван Дупа, який завжди тішить чернівчан власним поглядом на проблеми міста, саме тут задався запитанням: А чого волів би я, Іван Дупа, якби був ялинкою поважного віку і мав можливість обирати? Стояти до скону на рідному подвір’ї, ризикуючи впасти під час чергового буревію й розтрощити дах чи чиєсь авто? Чи покрасуватися наостанок на Соборній площі міста, очоливши святкові гуляння містян, та ще й зайняти призове місце серед ялинок України?
Чернівецька міс-ялинка України – дерево розбрату?
Поки чернівчани раділи перемозі головної ялинки міста у всеукраїнському конкурсі, розсилаючи по всіх усюдах фото і відео красуні, до редакції газети «Версії» надійшла розлога репліка-есе на 5 сторінках від постійного автора Влада Горенюка і на підтвердження – матеріал ВВС News Україна авторства Ольги Паламарюк. Оскільки обидва матеріали частково перекривають зміст одне одного, скористаємося можливостями хронології.
Отже, не «в лісі-лісі темному» і не зовсім на звичайному міському подвір’ї, а в мікрорайоні, забудованому віллами, на вулиці Аксеніна, «росла собі ялиночка», звісно, без зайчика й тим більше, без вовка. Точного віку її ніхто не знав, але, якщо її саджали ще перші власники будинку, це могло бути й до Другої Світової…
Розповідає мешканка будинку Софія Юрій: «У цей будинок мій батько заїхав наприкінці 90-х. Ялина вже тут росла. На жаль, історії ні цього будинку, ні дерева ми не знаємо. Останніми роками ялина почала дуже заважати: гілля затуляло вікна, а через товстий стовбур у двір неможливо було заїхати. Тож батько опитав сусідів (у двоповерховому будинку проживають 4 сім’ї), чи ті не проти знесення. І подав заяву до Центру надання адміністративних послуг».
Заяву передали до Тресту зеленого господарства, у побуті званого «Зеленбуд». Як розповів керівник цього комунального підприємства Олександр Брязкало, у Тресті навіть зраділи можливості «вбити двох зайців» (знову я про зайця, ялинка ж новорічна…) – і заяву мешканця задовольнити, і Соборну площу на період свят прикрасити, так би мовити, з найменшими витратами. Приїхала бригада, патрульні перекрили вулицю. Отут і почалося. На шум техніки збіглися мешканці сусідніх будинків, та й просто перехожі зупинялися. Жінка поважного віку навіть накинулася на комунальників з кулаками. Мені, Івану Дупі, звісно, імпонує, що чернівчани так переймаються «зеленим одягом» міста, але насторожує повна протилежність доводів у цій ситуації. Одні стверджують, що коріння старого дерева руйнує фундамент, затуляє сонце і створює потенціальну небезпеку дахові, а то й стінам будинку – інші про те ж коріння стверджують, що воно витягує ґрунтові води й тим самим рятує фундамент, та ще й дах будинку затуляє від спеки… Як ви розумієте, експертизи – ні серйозної, ні хоча б побіжної – ніхто не проводив, що там, з тим корінням і фундаментом, чи аварійне це дерево, ніхто не знає. Але дискусія у тому ж Фейсбуці розгорнулася, можна сказати, на всі боки – від етично-екологічного до історичного, від здоров’я міста і його мешканців до збереження сімейних цінностей. Головний приспів – від дерев у місті скоро залишаться самі пеньки… Я й сам час від часу відвідую Фейсбук, та й очільники міста й області цим не гребують. Але цей «фейсбучний патріотизм» інколи насторожує: прямих наслідків від цього обговорення найчастіше не наступає, але учасники дискусії показують певну обізнаність у матеріалі, діляться спогадами, дошкуляють одне одному, одне слово, життя кипить… Я й сам кілька років тому став героєм такого обговорення, коли історію з моєю участю дві веселих дівчинки розповіли, м’яко кажучи, однобічно… А мене тоді здивували не дівчата, молоді ж бо, але люди серйозні, відомі в місті, які долучилися до дискусії, навіть не знаючи, про кого йдеться і чи правда це… Та менше з тим.
Повернімося до Влада Горенюка. Він часто надсилає до «Версій» повчальні історії з потягом до жанру фейлетону. П’ять сторінок нинішнього матеріалу про ялинку мали дещо несподіваний окрас: мовляв, не гідно перемогла наша ялинка, бо не в лісі виросла, а є декоративною, тож не мала морального права змагатися з красунями всієї України, які зросли на природі у боротьбі за своє існування… І хоча не знаю, чи вимагали представники конкурсу «паспортів походження» у конкурсанток, заявлених до огляду, мабуть, змагалися все ж таки не самі дерева (до яких, як відомо, додають гілки, там де в дерева «залисина»), але їхнє новорічне оформлення. А воно в чернівецької ялинки пречудове, незвичне й мінливе – як усі наші новорічні надії й сподівання. А зеленому вбранню нашого міста не стільки дискусії потрібні, скільки серйозні дослідження і… так, паспортизація. Інакше й справді від зелені самі пеньки залишаться. Прибирати аварійні дерева, звісно треба, та чи посадять щось на тому подвір’ї, де знесли ялину? У місті ж є науковці – екологи, біологи тощо. А зелені насадження – це ж не просто вирити ямку й встромити патичок, а потім чекати, поки дерево постаріє й саме впаде.
Іван ДУПА, для читачів «Версій»
