Вантаж вартістю щонайменше в 30 тис.дол. доставив для бійців АТО, їх родин та вимушених переселенців брат голови обласної ради. А ще – кошти, на які вже в Україні були закуплені продукти. Загалом – допомоги на мільйон гривень.
Теплий одяг, взуття, матраци, білизну для бійців, одяг і іграшки для дітей, продукти – це все у найбільшому з можливих контейнері передали американські українці з Портленду (Орегон) в Україну через Іллю Мунтяна. Ілля – член великої буковинської родини, один з 13-ти братів і сестер з Глибоцької Кам’янки. Хтось із них свого часу виїхав до США, а хтось мешкає в Україні. Попри те, що Ілля живе в Америці вже 15 років, з отриманням громадянства не поспішав: каже, що займався бізнесом (має фірму з вантажних перевезень), ростив дітей (їх у нього четверо – три сини і донька) і нечасто задумувався про громадянство. А коли нарешті цим зайнявся і отримав запрошення на співбесіду на певну дату – відклав, бо саме запланував їхати в Україні з гуманітарною допомогою.
«Там усі вихідці з України – українці»
Ілля мешкає в Портленді, разом з 80-ма тисячами інших вихідців з України. Він етнічний румун, але можливостей спілкуватися саме з вихідцями з Румунії у США має небагато, каже: «Там усі вихідці з України – українці». Приїхав до США, вигравши Грін-кард, молодим 26-річним чоловіком. Уже там зустрів свою долю – також з України (його дружина з с. Велика Буда на Герцаївщині), там народилося його четверо дітей – старша донечка, якій зараз 10, і сини, яким 8, 6 і 3.
Там збудував трак-бізнес, упродовж семи років був лідером церковної молодіжки, завжди активно займався доброчинством. Їхня церква «Віфанія» надавала гуманітарну допомогу малоімущим мешканцям Мексики, будувала християнські церкви в Африці, фінансувала будівництво криниць на посушливому континенті… Сам Ілля має на постійному матеріальному утриманні двох африканських дітлахів – надсилає їм гроші на харчі та одяг через місіонерів і пересвідчується у тому, що з дітьми все гаразд, завдяки світлинам, які йому надсилають.
«Так багато повторюєш «треба робити», що візьми і зроби!»
Про допомогу Україні Ілля почав говорити у своєму колі як тільки тут почалася війна. Знав про біду, яка спіткала його Батьківщину, не лише з інтернету, а й від рідних, які тут живуть.
Чи не найбільше дізнавався від старшого брата Івана, який довгий час очолює Чернівецьку обласну організацію партії ВО «Батьківщина», тож окрім емоційних, життєвих речей пояснював і багато політичних моментів. Разом дійшли розуміння, що поки політики шукатимуть виходу з цієї ситуації, хлопцям, які воюють, мають допомагати всі: хто чим може. Ілля буквально протуркотів вуха усім у церкві про Україну, поки нарешті йому не сказали: ти так багато говориш «треба робити», що візьми і зроби! Йшлося не лише про те, щоби зібрати вантаж – з цим якраз проблем у християн немає. Йшлося про адресну доставку гуманітарки саме тим, хто її потребує. І Ілля, після двох місяців збору речей і продуктів, сам вирушив до України.
Проблемою стало розмитнення величезного контейнера: начебто через те, що в документах його вага вказана в американських паунтах, а треба було в кілограмах. Владнання цього непорозуміння затяглося на два тижні. Насправді з розмитненням гуманітарного вантажу в Україні часто трапляються перешкоди: підприємці нерідко оформляють як гуманітарку свій бізнесовий вантаж, тож митники таким деклараціям не дуже довіряють.
Повернення назад через це також відклалося на два тижні. Але немає поганого, яке б не обернулося на добре: через затримку з від’їздом, в Україну за чоловіком приїхала й дружина з наймолодшим сином. Трирічний Айзек – Ісаак – неймовірно щасливий від зустрічі з численними родичами і з Україною. Тут усе не 
так, як в Америці.
А поки дружина добиралася зі США на Буковину, Ілля мандрував на український Схід…
Частину вантажу відправили на Донеччину, в Красноармійськ, де надійна людина – пастор місцевої церкви – уже відповідав за доставку необхідних речей бійцям на передову і переселенцям у їхні тимчасові помешкання. Частину речей доставили в Чернівці, де згодом передали «Волонтерам Батьківщини», які розподілили їх між волонтерськими організаціями як Чернівців, так і районів краю
На зібрані, окрім речей, американськими християнами кошти Ілля закупив продуктів уже тут, в Україні – олії, цукру, крупів, оформив це у продуктові пакети, додав хлібобулочних виробів, які забезпечили буковинські родичі, що займаються пекарською справою. Частину роздав на Буковині переселенцям та іншим малозабезпеченим родинам, які цього дуже потребують, решту повіз на Схід разом з 4-ма земляками з рідної Кам’янки.
Понад 70 ящиків речей і харчів передали представникам ВО «Батьківщина» Луганщини – буковинські «батьківщинівці» співпрацюють з однопартійцями з перших днів війни і знають, що це надійні побратими.
А ще частину довезли на передову особисто. Бачили все.
«З Божою допомогою зберемо знову допомогу для України»
Ілля просив американських доброчинців збирати тільки нові речі гарної якості – і ті відгукнулися. Всі зібрані речі – нові, з етикетками. Передавати їх з рук в руки бійцям, які їх найбільше потребують, було особливо щемливо. І матраци солдатам у бліндажі, які давно забули, що таке м’яке ліжко, і натільну білизну півсотні воїнів, які тижнями очікують подальших наказів у глухому лісі, і теплі шкарпетки й шапки тим, хто ночами відчуває, що ця тепла зима насправді не така вже й тепла…
Дивно було, що мешканці наполовину зруйнованого обстрілами села продовжують вірити, що «Росія все дасть».
Відчули потребу бійців у молитві. Молилися за бійця-односельчанина, який ледь оговтався після того, як під час начебто перемир’я і припинення вогню був зненацька обстріляний у спину. Молилися і за себе, коли доставляли бійцям ліки разом з київськими капеланами. Трохи моторошно було чути інструкції: «Якщо почнеться обстріл – вистрибуйте з машини і намагайтеся якомога далі від неї віддалитися». Надія була лиш на Бога, і Він допоміг.
«Багато з Америки відправляють допомоги, – каже Ілля. – Але самі не їдуть і не знають, що куди доходить. Ми ж хотіли мати одного відповідального, який це все зробить до кінця. І я хотів усе бачити. Сам. Переконатися. Побачив, маю багато розказати, що тут бачив. І думаю, що через допомогу Божу після Нового року почнемо збирати новий вантаж».
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
