За роки незалежності Україна стала ареною прихованої війни держави проти її громадян. І Євромайдан став тією переломною точкою, яка, здається, змінила розклад сил у цій війні на користь громадян. Фактично, це стало можливим завдяки тому, що інститути та об’єднання громадян стали ефективніші за інститути та кланові угруповання влади.
Майдан мав породити нову якість організації громадян. І він її породив. Ця дуже важлива якісна зміна форми взаємин усередині формальних і неформальних об’єднань ще до кінця не усвідомлена та не вивчена. Головна її особливість – перевага мережевих структур над вертикальними. Сьогодні в процесі самоорганізації мережевих структур виникає особлива атмосфера взаємної довіри, взаємодопомоги та ввічливості, яка є двигуном ефективної роботи й запорукою отримання результату. Уже тепер зрозуміло, що якісно нові громадські об’єднання базуватимуться на двох китах – мережевій довірі та економіці дарування. Це буде в недалекому майбутньому, контури якого уже можемо бачити і прогнозувати.
На жаль, «дивна війна» з Росією не дозволяє повною мірою усвідомити, чим насправді є Майдан і як його алгоритми експортувати до повсякденного життя. Його реальні результати будуть відчутні через деякий час, а наразі ми маємо справу з його побічним продуктом – купою нових громадських організацій, рухів та об’єднань, які свою діяльність прикривають іменем Майдану. Свідомо їх не називатиму. Це не має суттєвого значення. Всі такі організації несправжні за своєю природою. Вони симулякри (подібні явища – ред.) або «артефакти Майдану». «Артефакти Майдану» уже не є виразником інтересів всієї громади, вони мають свої власні інтереси. Так, безперечно, ці організації в короткостроковій перспективі несуть значні позитиви («постмайданні» парамілітарні організації наганяють страх на стару бюрократію, впливають на рішення нової влади, вирішують локальні проблеми тощо), але в довгостроковій перспективі вони (через відсутність стратегії, мотивації, внутрішні чвари) будуть дискредитувати феномен Майдану та його реальні позитивні результати.
Із наявних «постмайданних» організацій жодна ще не заслужила однозначної підтримки більшості українців. Коли був спільний внутрішній ворог, вони були потрібні, їхня діяльність була важливою. Сьогодні вони переживають кризу. Їхня діяльність була спрямована на знищення режиму Януковича. Тепер, коли внутрішнього ворога подолано, мета їхньої діяльності є дзеркальним відбитком амбіцій своїх керівників. Ще кілька місяців тому головним мотиватором для їхнього створення була СВОБОДА та усвідомлення необхідності її захищати. Це відчуття зникло в контексті Майдану, коли він переміг, але знову швидко відродилося в контексті інтервенції Росії. Але ж, на жаль, «постмайданні» організації цього не усвідомлюють. Вони захищають власні групові інтереси. А це далеко не боротьба за СВОБОДУ чи інші високі матерії…
Українці виживали всупереч волі своєї еліти. Це відбулося через те, що їхнє справжнє громадянське суспільство мало було пов’язаним із владою та політичними розборками. Тож зараз, ті справжні громадянські соціальні мережі та атмосфера довіри всередині цих мереж є тією основою, на якій тримається єдність країни та її громадян. Зараз це стало очевидно. Зерна якісно нових громадських організацій посіяні. Якщо країну не розвалять зовнішні вороги та клоуни, які «б’ють себе в груди» іменем Майдану, то саме ті об’єднання громадян, які пройдуть з честю випробування часом, здатні перезапустити прогнилий державний механізм і забити останній цвях у домовину українського «совка».
Михайло ШМОРГУН
