…А болота на дорозі – корові по вим’я Дорожні нотатки

або Про те як алергічна реакція кількох дітей з Рашкова  на пробу Манту пролила світло на низку соціальних проблем селаДороги – катма, хоча ліс для цього вирубали
У дільничній лікарні обслуговується майже 1300 осіб, серед них 300 – діти, і ще 30 малюків до року. Рашків розкиданий на багато кілометрів, за хутірною системою. До кута Брідок, скажімо, 4 км, коли прямо. Транспорту ж медики не мають. Тому проводити диспансеризацію, огляди або й просто надавати невідкладну медичну допомогу непросто. Та ще й дороги тут такі, на влучне зауваження місцевих мешканців, що «в корів і вим’я в болоті…». Щоправда, фельдшер сільської лікарні Ніни Никодимівна КАКАРАЗА зізнається, що вже звикла долати такі відстані: адже ін’єкцію, скажімо, в центрі Рашкова робить, а систему – за 6 кілометрів.
Але хвилює жінку зовсім інше:– Наша хата дала тріщину. Зрештою, не тільки наша. В кожного мешканця села така біда: як не у будинку, то в сараї. Річ у тім, що грунт у нас рихлий, мочари довкола. Коли я ще була маленька – а зараз у мене вже онуки – брилами закидували дорогу, бо вода підступала… А тепер цими дорогами пустили до рашківського кар’єру КрАЗи і КамАЗи. І шлях, і хати почали осідати, плоти – валитися. Обіцяли прокласти дорогу через Рукшин. Для цього вже й ділянку лісу вирізали, але вантажівки і далі йдуть до кар’єру через наше село. Збирався виконком сільради, схід громади, з Хотина й Чернівців начальство приїжджало. Та нічого не змінилося. Тож одного дня люди перекрили дорогу і не пустили транспорт до кар’єру. Прибув начальник шляхового відділу. Він справедливо зауважив, що, коли не возитимуть з кар’єру пісок, то скрізь «заморозиться» будівництво. Тоді ми нібито домовилися, щоб хоча би в дощ не їздив транспорт. До речі, коли йдуть дощі, в Рашкові не можна навіть поховати людину, бо до кладовища просто не дістатися…
Рятівники-заручники
Мешканці по-різному оцінюють події в школі. Більшість схиляється на те, що вакцина була неякісна. Своїм же медикам вірять беззастережно. Традиції вірного служіння громаді закладалися ще у 40-х роках минулого століття Поліною Миколаївною Піц, колишньою фронтовою медсестрою. Нині їй за 90, але вона і досі відгукується на потреби односельців, блискуче потрапляючи голкою до вени.
– До неї хоч удень, хоч уночі звернись – відмови не буде, – каже сільський майстер на всі руки Валентин Васильович КУЧЕР. – А наш Дмитро Іванович Довганюк, головний лікар амбулаторії, стількох людей врятував! І мене особисто, 10 років тому. Потім у Чернівцях хірург Василь Сливка 6 годин робив операцію.Про роботу сільських медиків Валентин Васильович знає не з чужих вуст. Має 4 дітей, 5 онуків. Коли загинула в аварії донька, на руках залишилася річна внучка. З дружиною ставили дівчинку на ноги, нині вже закінчує школу…
Та не все добре у «рашківському королівстві». Рашківчани показали мені розкішний… недобуд, приватизований за… кілька тисяч гривень. Тут мала бути дільнична лікарня, тож на аукціон недобуд виставили без права перепрофілювання. – Та потім якось обійшли закон, – зітхає головний лікар Дмитро Іванович ДОВГАНЮК. – Нині ж нам виділили 120 тис. грн. на ремонт амбулаторії, щоби ми перекрили дах, перестелили підлогу, поміняли вікна й двері…
P.S. На глибоке переконання більшості медиків, вони є заручниками системи. З цим важко не погодитися. Але ж як бути пацієнтам? Сподіватися? На щасливий випадок і зустріч з лікарем-профі? А як не поталанить?.. Вихід, переконують люди у білих халатах, є – це страхова медицина. Бо нині медичні послуги безкоштовні тільки в Конституції. Тож ця гола декларація дозволяє лікуватися депутатам і міністрам коштом держави, але за кордоном. І допоки вони та їхні діти не будуть лікуватися і проходити щеплення в Україні, «матимемо те, що маємо».
Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії».