13 червня 2025-го у затишному дворику Чернівецького краєзнавчого музею відбулася друга частина презентації творчості художника й перформансиста Тараса Полатайка. Модератор зустрічі: Оксана Пелех, в. о. директора музею. Перша частина за покликанням – «Моя культура там, де сецесія…».
«Ніч у музеї» припала на п’ятницю 13-го. І справді, було в цьому вечорі щось особливе: суміш інтелектуального, іронії, світлотіні і поєднання історії, мистецтва і технології. Атмосфера створювалась не лише людьми, але й самою архітектурою, світлом, полум’ям ліхтариків, звуком і тишею. Старовинна брама, що вела до внутрішнього подвір’я, здавалася наче порталом у інший вимір – у простір, де мистецтво перестає бути об’єктом і стає дійством.
Цей візуальний і просторовий настрій гармонійно поєднувався з тим, що і як говорив Тарас Полатайко. Тексти Тараса Полатайка (є відео презентації на сторінці музею у фб) – водночас лаконічні й виразні – звучали як продовження простору, як ще один вимір інсталяції
Меморіальна дошка в пам’ять про Емський указ. Проєкт «Київська класична» (2008) описує розслідування художником зникнення меморіальної дошки, що позначає місце в Бад-Емсі (Німеччина), де російський цар Олександр II підписав таємний указ про заборону використання української мови в 1876 році.
Полатайко звернув увагу на відсутність дошки, покривши її місце невидимою неоновою фарбою, яка яскраво світилася вночі – і завдяки його втручанню дошку зрештою було відновлено. І у Бад Емсі з підвалу після 18:00 лунав спів київського канарика.
Проєкт перетворився на розслідування акту вандалізму, який стався в ніч встановлення пам’ятника Олександру ІІ російським монархічним товариством неподалік від меморіальної дошки.
Слова не пояснювали, а вели – до роздумів, до внутрішнього естетичного досвіду. Здавалося, що час у цьому дворику уповільнився, щоб дати змогу відчути кожен образ – і візуальний, і словесний. Занурення в інсталяції, у світ метафор і рухомих форм. Тут оживали алюзії на Едісона, Марселя Дюшана, на обертові барабани й зоотропи, на ранні спроби людства вловити й зафіксувати рух, образ, час.
Проєкт Тараса Полатайка «Спляча красуня» (2012), що відбувся у Національному художньому музеї України, став однією з найгучніших мистецьких подій цього періоду. Його ідея базувалася на знайомому з дитинства сюжеті, вперше записаному Шарлем Перро: принцеса, проклята заснути на сто років, може прокинутися лише від щирого поцілунку того, хто справді її любить.
Але Полатайко переосмислює казку через призму сучасного мистецтва.У його проєкті реальна жінка лежала у стані «сну» у виставковому просторі – не макет, не відео, а жива людина, що ставала частиною експозиції. Глядачі могли увійти в залу, побачити «сплячу красуню» і… поцілувати її – якщо мали на це сміливість. Але лише якщо дівчина у відповідь відкривала очі, це означало, що поцілунок вона прийняла. Якщо ж ні – вона продовжувала спати. Красуні та відвідувачі підписували юридичні контракти про те, що зобов’язуються одружитися, якщо красуня розплющить очі під час поцілунку.
Проєкт «Спляча красуня» – це був живий діалог між художником, об’єктом мистецтва і публікою – провокативний і чесний. Проєкт викликав гучний резонанс у пресі: про нього писали впливові видання, виходили телесюжети та дискусії в культурному середовищі.
Говирили і про заснування Центру сучасного мистецтва «Bunker». Пригадали проєкт «Хода Довіри» Роберта Саллера, де Тарас Полатайко – куратор від Bunker за підтримки Zenko Foundation. 2021… Міжнародна мистецька резиденція «Frontera Frustrata». Акція «Паспортизація Австро-Греції» . «Діамантовий пес» — мультимедійна акція у громадському просторі Чернівців. Видання артбуку «Дух та Історія Австро-Греції»…
Друга частина презентації Тараса Полатайка у дворику Чернівецького краєзнавчого музею залишила по собі не тільки образи й слова, а враження, що зберігається ще довго після події. Думаю, у кожного, хто був на презентації, залишилися свої акценти і враження. Напевно і в цьому теж сила живої зустрічі з мистецтвом і митцем.
Щиро дякую автору проєкту, Тарасу Полатайку, за цю зустріч, за розмову, за довіру… Хай буде натхнення, свобода для творчості і такий необхідний — мир.
Більше фото з заходу за покликанням – Повернення до діалогу: друга частина презентації Тараса Полатайка
©Тетяна Спориніна,
фото автора
