або Кілька думок про візуалізацію «маленького Відня»
Панорама Чернівців з Винної гори.
Відомий український географ і краєзнавець Віталій Коржик – людина непересічна. Адже він і науковець, кандидат наук, до слова, який не просто проголошував, а впроваджував у життя свої розробки, автор пів тисячі наукових статей, окрім «Енциклопедії сучасної України» та інших довідкових, науково-методичних видань – і науково-популярних публікацій. А ще й першовідкривач: разом із колегами зі створеного ним Чернівецького спелеоклубу «Троглодит» дослідив і врятував велетенську білатеральну українсько-молдовську печерну систему «Попелюшка». І, що доволі несподівано, – успішний державний службовець. Завдяки цьому серед позитивів його життєвого рахунку – участь у створенні Національного природного парку «Вижницький», 2-х регіональних ландшафтних парків – Чернівецького та Черемоського, 6-ти заказників загальнодержавного значення, серед яких орнітологічний, карстово-спелеологічний, ландшафтний тощо, 4-х пам’яток природи загальнодержавного значення тощо.
До сфери наукових досягнень та інтересів Віталія Коржика належать ландшафтознавство, ландшафтна екологія, історична географія, спелео-карстологія, заповідна справа та формування національної екомережі, краєзнавство, біоенергетика (біолокація). Саме завдяки біолокації Віталій Коржик на глибині 15 метрів безпомилково визначив місце для прокопування нового входу до печери «Попелюшка» з території України й допоміг у пошуку та відкритті підземних ходів під резиденцією Буковинських митрополитів у Чернівцях.
Одне слово, шановні читачі, ви переконалися, що Коржик – неабиякий фахівець своєї справи, слову та думці якого варто довіряти.
І перш ніж надати слово кандидату географічних наук Віталію Коржику, наведемо цитату з його книги «Шляхи, які нас обирають». У ній він розкриває «секрет полішинеля»: в чому полягають причини усіх наших екологічних негараздів:
«…Чесно відповідаю: у дрімучій некомпетентності та хлопському розумі під час прийняття важливих управлінських рішень тими, кому це належить робити за посадою. А ще – у тваринному страху перед будь-якою відповідальністю за… скоєння вчинків».
Повірте, Віталій знає, про що говорить, бо за його плечима доволі тривалий шлях боротьби за збереження печер «Попелюшка» та «Буковинка», епопея з Совицькими болотами, Кадубівська катастрофа 1985-го, нафтовий потоп у Сторожинці 1992 року тощо.
Сподіватимемося, що нинішні керівники більш чутливі до потреб збереження довкілля, як і до проблем урболандшафту.
Отож, як нам продавати, чи то пак, подавати Чернівці? Давайте послухаймо профі та прислухаймося до його порад:
«Загальновідомо, що народ скаже, як зав’яже. До прикладу, така яскрава оцінка від наших буковинців: «Уміла готувати, та не вміла подавати». А чи не стосується вона й нашого чудового європейського міста, яке пережило не одне потрясіння та руйнацію. Втім, не будь того минулого, місто мало би зовсім інший вигляд, та чи існувало б узагалі…
…Унікальність кожного міста в його архітектурі – окремих будинках чи комплексах. А будинки, як відомо, мають фасад, бічні стіни й тил, які докорінно різняться одне від одного і справляють різне архітектурне та естетичне враження. Як висловилась одна кмітлива та гостра на язик актриса, під кожним розкішним павичевим хвостом ховається звичайна куряча дупка. Тож менше пафосу, панове! Виставляти напоказ непривабливий бік споруд не є розумною справою.
І ще один важливий нюанс. Дивитися на споруду та визирати з її вікон назовні – це, як кажуть в Одесі, «дві великих різниці». Приміром, милує око розкішний вигляд резиденції митрополитів Буковини з боку будинків на вулиці Коцюбинського. Проте з вікон резиденції відкривається гнітючий краєвид – обшарпаний двоповерховий житловий будинок і цегляні стіни знайомого до болю стилю «барАко» раннього Хрущова у глибині занедбаного садочка – в абсолютній дисгармонії з шедевром Йосипа Главки. Це ілюструє відоме твердження, що все у цьому світі відносне.
Відтак для населених пунктів, надто просторово великих і архітектурно розмаїтих, формування принадних природно-архітектурних композицій престижне, бо створює шанси на унікальний колорит. Цінність вдалої візуалізації полягає у прямому виході на практику використання цих властивостей, надто у сфері екскурсійного туризму міськими маршрутами та загалом формування позитивного іміджу міста. Вміння подати (і продати) урболандшафт у вигідному ракурсі є одним, на жаль, поки що практично не вживаним, з аспектів будь-якого міського планування, який через банальне нерозуміння необхідності грамотного використання наявного ландшафтно-архітектурного феномену виконавчою владою просто ігнорується.
Чернівці ж мають чудові передумови для використання всіх урболандшафтних принад.
Це неперевершений антураж внутрішнього горбогір’я та навколишнього лісо-лучного низькогір’я на тлі широкої ящикоподібної долини Пруту.
Це і унікальний європейський архітектурний комплекс старої частини міста, вдало вписаний у рельєф і «розбавлений» зеленими насадженнями парків.
Оцінювати природно-архітектурні надбання можна за різними принципами та методиками. Однак традиційна оцінка естетичних якостей ландшафту за кількісними та бальними оцінками, яка застосовується різними дослідниками, є не зовсім вірною та вдалою, оскільки доволі суб’єктивна та відносна, не враховує специфіку сприйняття їх людиною.
Йдеться про вибір місць візуалізації, тобто точок спостереження, з яких відкривається панорама того чи іншого ландшафтно-архітектурного комплексу. Добре відомо, що будь-який об’єкт не може мати визначену естетичну цінність «саму в собі»; оцінювання відбувається ззовні, дистанційно, з різних ракурсів, і оцінки можуть різнитися одна від одної діаметрально протилежно (наприклад, оцінка краєвиду з гір на підгірну рівнину і навпаки). Тож, украй важливими є вибір пунктів обсервації і, що найголовніше, їхнє збереження у постійно змінюваному міському середовищі.
У Чернівцях слід вирізняти дві групи точок обсервації: орієнтованих на внутрішнє міське середовище (погляд ззовні на історико-архітектурний центр) та на навколишнє середовище (погляд із середини на навколишній ландшафтний антураж).
Точки першої групи спрямовані на центральну старовинну частину міста, яка відтіняється навколишніми залісненими горами. Такими є майданчики на схилі Козацької гори та окремі ділянки з вулиць Лукіяновича та Александрі у Садгірському районі міста, вид з мосту через Прут на вул. Калинівську, вид з урвищ Винної гори (єврейський цвинтар), вид з дамби лівого берега Пруту навпроти рятувальної станції.
На превеликий жаль, у 40-50-х роках минулого століття була допущена серйозна архітектурно-планувальна помилка: замість виходу житлової забудови до правого берега Пруту й створення гідної набережної, пониззя забудували промисловими корпусами та недоречними трубами, що спотворило загальний краєвид мальовничого центру Чернівців і знизили його цінність. Адже в усіх містобудівних планах необхідність збереження цих ракурсів абсолютно не розглядалася, ділянки переднього плану безсистемно забудовувалися часто незграбними спорудами, тож нині вигідних та зручних точок обсервації залишилось украй мало.
Точок другої групи залишилось небагато, і доля їх так само сумна: це колишній оглядовий майданчик на горі Домник по вул. Й. Главки, яка заросла малоцінними деревами і чагарниками, які цілком затуляють чудовий краєвид на лівобережжя міста і велич Хотинської височини; майданчик біля спуску по вул. 28 червня (узвишшя Гьобеля); «Турецький» міст по вул. Шкільній. І хоч сектор обсервації не завжди широкий, все ж існує можливість достатньо повно оцінити та насолодитися природно-архітектурною естетикою середовища. Для потреб екскурсійного туризму та приємного сприйняття їх необхідно дещо обладнати й ліквідувати зайву навколишню рослинність.
Чудовим прикладом намагання найбільш повно використати естетичний ресурс центральної історичної забудови міста є оголошення міського конкурсу на розробку найкращого проєкту створення рекреаційного комплексу (з оглядовою баштою) на місці відпрацьованого кар’єру на схилах колишньої гори Аврора (вул. Декабристів). Автор цих рядків розробив карту сучасних урболандшафтів міста із зазначенням найбільш вдалих точок обсервації. Вони мають бути занесені до Генеральної схеми розвитку Чернівців для збереження та наступного використання. Візуалізація дозволяє визначити й такі характеристики ландшафтної структури, які не укладаються у таксономічну систему її складових. Йдеться про збереження краєвидів, які неможливо чітко відбити на мапах чи у землевпорядних і природоохоронних документах. Наприклад, прохідна долина Пруту в місці Чернівецьких тектонічних воріт має природничу цінність не як сукупність терасових геокомплексів, а як мальовнича та велична ущелина серед заліснених горбів. Вершиною ж естетичного сприйняття Чернівецького урболандшафту є мальовнича гора Цецин (541 м) на західній околиці міста, яка стала його своєрідною візитівкою та символом. Напевне, варто організувати й провести широке обговорення цього питання на спеціальній міській конференції із залученням всіх зацікавлених патріотів-чернівчан, яким небайдужа доля нашого маленького Відня.
І підсумую: вдале розміщення оглядових майданчиків дозволить підвищити ефективне сприйняття людиною усієї довколишньої краси і сповна оцінити ландшафтно-архітектурний шарм Чернівців. А це надасть можливість успішного й кращого «подання» туристам нашого міста і забезпечить місту чільне й стійке місце у низці найгарніших принад України.
Віталій КОРЖИК, кандидат географічних наук, еколог, краєзнавець, заслужений природоохоронець України
