У похмурий тривожний час так важливо упіймати промінчик світла чи прийняти його в дарунок.
Той, хто хоч одного разу почув її голос, отримав це світло надовго. Не має значення – виконує вона драматичні класичні твори чи соловейком витьохкує рідні мотиви сучасних українських композиторів, завше відчувається: співає її душа, в щирості якої немає сумнівів. І тоді твоя душа відгукується – ностальгією чи надією, спогадом чи думками про майбутнє, болем чи радістю. І однозначно – небайдужістю. Колоратурне сопрано заслуженої артистки України Олени Урсуляк підкорює серце.
Недільного дня вона подарувала цей букет вражень, опромінивши його своїм внутрішнім світлом, харизмою, сяйвом справжньої зірки, адже їй немає рівних не тільки на теренах Буковини (свого часу її запрошували на сцену відомих оперних театрів колишнього союзу). В залі органної та камерної музики обласної філармонії ім. Дмитра Гнатюка звучали оперні партії з творів відомих світових класиків, зокрема Глюка, Беліні, полонили твори українських композиторів Дремлюги, Шамо, Поклада, чиї імена й музика запам’яталися з дитинства, з юності.
Звісно, як завше, найвищих душевних нот сягав голос пані Олени, коли вона виконувала твори «Аве Марія» Шуберта й Лоуренса. У такі моменти навіть не вистачає слів, аби описати власні відчуття.
У цій палітрі музичного мистецтва мажорних нот додавала віртуозна гра на гітарі Станіслава Нагорного у ритмах старовинного танго і варіацій на теми сучасних українських пісень, що вже стали класикою.
І саме з цього розряду «Пісня про щастя» Ігоря Шамо, яку так зворушливо виконали Олена Урсуляк та Світлана Дейбук. Цей дует, до речі, вже не раз зачаровував прихильників академічного мистецтва неймовірно гармонійним співзвуччям голосів. Попри те, що зазвичай пані Світлана виступає як концертмейстер, така співтворчість додає дуже смачної родзинки в музичну імпрезу.
Очевидно, не тільки на мене цей концерт справив враження світлого променя в затьмареному війною сьогоденні. І ворожа підступність, і нав’язлива присутність коронавірусу змінили наші плани, настрої, власне, змінили життя – у кожного по-різному, але змінили. Тож не завше є можливість чи навіть бажання налаштувати себе на іншу хвилю – хоч на якийсь час трохи забути, що десь лунає сирена, чути вибухи й чийсь плач. До речі, на початку ведуча, як годиться, попередила: у разі повітряної тривоги концерт буде перервано, а глядачам потрібно буде пройти в укриття. На щастя, обійшлося без загроз. На одному подиху прозвучала Висока Музика як згадка про щастя, як надія на Перемогу.
А в мені ще довго звучали мелодія Шамо і слова Луценка з «Пісні про щастя», які пам’ятаються з юних літ:
“Розцвіла в моїй душі любов, Як весна серед густих дібров… Розцвіла моя любов. З нею треба все життя пройти, З нею треба щастя берегти, Наше щастя берегти.”
І слова ці, попри все, саме на часі.
Валентина МАЦЕРУК.
