Чудову кіномініатюру «Різдво у Чернівцях» з виконанням відомої Різдвяної пісні, створеної в Австрії на початку ХІХ століття, зняли у Чернівцях. У костелі Найсвятішого Серця Ісуса її п’ятьма мовами виконала солістка Чернівецької обласної філармонії, заслужена артистка України Олена Урсуляк у супроводі гітариста Стаса Нагорного, лауреата міжнародних конкурсів. Ідея, сценарій, постановка – відомої телеведучої Любові Добровольської.
Подивитися відео можна тут: https://www.facebook.com/olena.ursuliak
Ця дивовижна відеоказка стала можливою, бо в роботі над нею зібралося кілька небайдужих людей, та енергія добра й креативу склалася ось таким вибагливим чином.
Кажуть, колишніх чернівчан не буває. Чернівчанка, телеведуча й авторка ідеї фільму Любов Добровольська, яка живе нині на 2 міста, бо має ще роботу в Києві, подарувала рідному місту різдвяну казку. Всі задіяні в її здійсненні відзначають надзвичайну креативність, енергійність і… казковість самої Люби. Вона домовлялася з настоятелем костелу, аби там дозволили репетиції та зйомку, збирала команду – виконавицю, акомпаніатора, дітей, які знялися у фільмі, відомих чернівчан, які зголосилися взяти участь у зйомках – кожний чи кожна індивідуально, але разом створюючи неповторне обличчя старого міста… Люба сама у пролозі до пісні розповідала різдвяну легенду, використовуючи фігурки відомих персонажів біблійного дійства…
Заслужена артистка України Олена Урсуляк виконала «Тиху ніч» ніжно й душевно, поєднавши у своєму виконанні й чудовий вокал, і власне ставлення до Різдва, і духовну довершеність молитви… Спів її справді возноситься до небес, летить у тиху ніч над Чернівцями, звучить над зустрічами на вулицях і в оселях, об’єднуючи відеоряд духом Різдва.
Гітарист Стас Нагорний не акторствує на камеру, не показує особливих емоцій: за нього все роблять руки й гітара, надаючи цілому дійству на екрані легкого начерку гравюри…
Чудові діти задіяні в цій кіноказці: вони уважно слухають, і радісно співають, і від серця славлять новонародженого Ісуса…
Є в цьому маленькому фільмі ще два герої: костел Найсвятішого Серця Ісуса і… Чернівці. У колись спотвореному, але потроху відновлюваному храмі (відомо ж, що руйнувати легше, ніж відбудовувати) – пречудова акустика, вона й справді несе молитву просто в небо, до Спасителя. І дай Боже, щоби під час реставрації (а колись він таки настане, цей час) не знищили цю акустику сучасними технологіями й матеріалами, як це буває…
А нічні Чернівці дивляться у небо усіма своїми вежами, банями, вікнами й віконцями, теж святкуючи Різдво. Ми ж знаємо, що Різдво – це не просто дата у церковному календарі. І навіть коли людина не відвідує церкву, але робить Добро й не вчиняє Зла – вона причетна до Різдва.
Від перегляду цього відео виникає в душі гарний настрій, відлітають кудись думки про важке, труднощі й негаразди, залишаючи нам причетність до Різдва.
Дехто стверджує, що чернівецька толерантність – це міф. Та подивіться, скільки дива у мистецтві створено на ґрунті стародавніх переказів та легенд. Хіба Чернівці не варті цього? І через такі маленькі дива ми бачимо, як цей соціокультурний – нехай і міф! – працює на справжність Чернівців.
Лариса ХОМИЧ, «Версії». Фото – скріншоти з фільму.
