Наші предки вирішували проблеми енергозабезпечення своєї діяльності відповідно до технічного рівня своїх часів. При цьому вони не вдавалися до перекриття великих річок, пересування гір з місця на місце та інших мегапроектів, які порушували хід природних процесів і псували довкілля, а покладалися на волю Господа й відновні джерела енергії. Вітряки, водяні млини та інші винаходи навіть увійшли у фольклор, вірування та містичні уявлення народів.
Наприклад, у австрійському Зальцбурзі, візитівкою якого є Моцарт і замок на високій скелі, ченці, чия скромна обитель притулилася біля підніжжя гори, проявили властиву святим отцям кмітливість, прорубали крізь скелю 200-метрову галерею і пустили по ній струмок. Його води й донині крутять колесо спочатку млина, а нині електрогенератора, використовуючи ресурси дармової відновлюваної енергії. Як же тут не еко – ай Ja, ja!
На Хотинщині перевагу віддавали не греблям на малих річках, а понтонним млинам, заякореним на головній течії Дністра. На їх невтомну роботу не впливали коливання рівня води у великій ріці, а лопаті вправно пінили воду, збагачуючи її таким необхідним живим організмам киснем. І експлуатаційні затрати невеликі, і екологічний профіт наочний, і люди при справі.
Не псували понтонні млини мальовничого каньйону Дністра і в австрійській частині Буковини та у Галичині. Зокрема, біля с.Самушин на топографічній мапі кінця XIX століття зафіксовані три стаціонарні плавучі млини, які не один рік привертали увагу місцевих мешканців і приїжджих. По обидва боки Дністра у Мосорівці змагалися у спритності буковинський та галицький млини. Кмітливі газди з Брідка тримали ще 5 понтонних млинів. Два стаціонарні млини на штучних перепадах функціонували на Вікнянському потоці, але шкоди іхтіофауні вони не завдавали через повну відсутність риби у цьому невеличкому струмку. Ці 13 водяних млинів забезпечували роботою щонайменше 35-40 людей, а мешканців навколишніх сіл – борошном.
Нині, у пору технократичного наступу на Дністер, громадськість Чернівецької та сусідніх областей відбивається від намірів ПрАТ «Укргідроенерго» збудувати на Дністрі у верхній частині каньйону ще 6 низьконапірних гідроелектростанцій, сумарна потужність яких не перевищуватиме потужності одного генератора Дністровської гідроакумулювальної електростанції біля Новодністровська. Зупинити цю атаку нахрапом важче, ніж розлюченого носорога чи слона.
Світом поширюється кампанія «Греблі – геть!». Розумною альтернативою греблям мали би слугувати спроби уважно вивчити досвід попередників щодо заміни водяних колес на лопаті численних компактних електрогенераторів, щоби не демонструвати екологічну неміч і бездарність черговими мегапроектами і пустопорожніми обіцянками вселенських благ для придністровських аборигенів.
Віталій КОРЖИК, еколог, кандидат географічних наук
