Задля цього активісти, депутати, члени міськвиконкому і чиновники зібралися на публічну дискусію в залі міської ради.
Представники ГО «Центр реформ та розвитку – Чернівці» почали досліджувати стан справ комунальних підприємств міста, і насамперед взялися за водоканал, який серед КП – найбільш збитковий. Та й порівняно з водоканалами інших міст за різними показниками, його рейтинг, м’яко кажучи, невисокий. Тож, уявивши підприємство в образі корабля, який потопає, але який усе ще тягне вітрило – міська рада, активісти запропонували шляхи виходу з кризи. У підсумку сподіваються, що можна «у публічній формі дійти спільного розуміння, як діяти цього року». Адже, на їхнє переконання, «публічні дискусії мають переходити в медійний формат, а не в кулуарний». Тож після першого «круглого столу» планують нові зустрічі – зокрема, для підбиття підсумків вжитих за перший квартал заходів.
Активісти (серед яких економісти, кандидати наук) запропонували низку операційних, тактичних, стратегічних рішень. Оперативні рішення – позбутися баласту; тактичні – знайти «пробоїни» й швидко «залатати», стратегічні – «відбуксирувати до порту» і поставити на капітальну реконструкцію.
Отже, як заявили активісти, у структурі водоканалу працює понад 800 людей. Оргструктура цього підприємства не адаптована до нових умов, це наслідок ще радянської системи. Головні матеріальні засоби (приміщення, техніка, старий транспорт) є баластом. Немає повної картини систем водопостачання і водовідведення – є лише часткове й приблизне уявлення про неї. Саме тому прориви труб трапляються зненацька, а ремонти відбуваються хаотично. І саме тому Чернівці мають найвищий в Україні відсоток втрат води – 67%, а найменше втрачає води місто Дніпро – лише 15%. При цьому частка зношених та аварійних систем у нас складає лише 34% (у Дніпрі – 75%). Це означає не те, що наші системи кращі, а що наші знання про них – дуже відносні. «Ми просто не розуміємо, з чим маємо справу», – кажуть активісти і підсумовують потребу «чітко провести інвентаризацію й скласти карту, щоби розуміти аварійність кожного метра труби».
Слабко використовуються для покращення ситуації і кошти інвестиційного фонду – лише на якихось 20%. Як наслідок, втрати води не зменшуються, а у питаннях ремонтів і замін водоканал навіть погіршив ситуацію. І понад 50 млн грн, виділених з бюджету міста на покриття боргів водоканалу, «канули в Лету».
Чернівці мають найвищий в Україні відсоток втрат води – 67%
Головні борги – це зарплатний фонд і вартість електроенергії. Щодо першого – структура потребує реорганізації, щодо другого – то можна або далі виділяти бюджетні кошти на покриття боргів перед обленерго, або подумати про альтернативні джерела енергії. Активісти пропонують вкласти близько 50 млн грн – суму, якою щороку покривають водоканалові борги, – у будівництво сонячної електростанції.
І якщо до цього моменту дискусія була спокійною, то з переходом до наступного пункту порятунку комунального підприємства всі учасники дуже пожвавилися. Адже зайшлося про дії стратегічні, а саме – кредити. «Ми не проти кредитів, якщо вони дають економічний ефект», – каже представниця ГО «Центр реформ та розвитку – Чернівці» Марина Кирилюк. Адже у технічних завданнях кредиту мала би бути прописана модернізація водозаборів: як мінімум, збільшення Прутського і зменшення Дністровського, бо ж для міста звідти піднімається стільки води, скільки насправді не споживається… Зрештою, стосовно кредитів: від 2015 року досі з них не використані кошти на жодні роботи, адже досі триває «підготовка проектно-кошторисної документації»…
Та що казати про кредити, якщо немає елементарного: наприклад, договорів між водоканалом і ЖРЕПами, аби мати можливість контролювати втрати води в будинках.
Пропозиції активістів справді актуальні, логічні й резонні. Та наскільки вони реальні для втілення – це ще питання. Адже виступ під час цієї ж дискусії нового очільника водоканалу, який загруз у технічних деталях і цифрах, був надто далекий від того, що казали активісти. А на конкретне питання щодо реорганізації структури пан директор водоканалу прямо відповів: «Ви хочете, аби я сказав, що я всіх позвільняю? Я цього робити не буду». І очевидно, він має на те підстави. Бо ж комусь і в ями до дірявих труб треба лізти… Та є одне «але»: якби працівники водоканалу та особисто його директор, а не споживачі-чернівчани, несли відповідальність з власної кишені за втрати води, то, без сумніву, ситуація покращилась би миттєво.
Чи зустрінуться в одному часі і просторі плани й реальність – побачимо вже наприкінці кварталу. А тим часом учора знов не було води в районі вул. Максимовича – у зв’язку з проведенням ремонтних робіт з ліквідації витоку холодної води. І так щодня: то там, то деінде… Таки якось треба рятуватися…
Маріанна АНТОНЮК, «Версії»
