Життя – у зупинених миттєвостях

А знаєш, а пам’ятаєш? – Які ж ми були молоді, дурні, веселі, щасливі, безтурботні! А які красиві! – погодьтеся, фотографії лікують душу. Лікарю Ігорю Бесарабі вдалося поєднати уміння зцілювати руками і… світлинами.

Досьє:
Ігор Бесараба, тернополянин, 59 років. Лікар інфекційного відділення Чернівецької обласної клінічної лікарні. Колишній фотокореспондент багатьох газет і журналів. Професійно фотографії не навчався.

«Игорек, это жесть!»

–Я побачив фотоапарат уперше в свого батька. Він привіз його з війни як трофей. Спочатку я з ним бавився, потім почав робити світлини для класного кутка. Мені це легко давалося. Ходив ще й до музичної школи по класу баяна. За 2 роки засвоїв програму, яку зазвичай вивчали 5 років. А на першому курсі медінституту захопився Карпатами, був спортсменом-байдарочником. На Тернопіллі немає гір і бурхливих річок, тому мені неймовірно подобалися буковинські краєвиди.

Хотів сфотографувати геть усе!

Якось мене викликав декан факультету і повідомив, що треба «захистити честь інституту на Всесоюзному конкурсі у Вільнюсі». Послав два фото і виявився єдиним українцем, чиї роботи відібрали на виставку переможців. У Вільнюсі фотографи зі світовим іменем радили мені займатися фотографією професійно. Однак я хіба що журнали спеціальні читав, а вчитися – ніде не вчився. Потім були ще перемоги у конкурсах, медалі, виставки…

– Що Ви найбільше полюбляєте знімати? Як народжуються ідеї фотографій?

– Рахунок моїх фотографій іде вже на тисячі. Дуже люблю знімати спортивні сюжети, особливо альпінізм і веслування на байдарках. Цікаво фотографувати медиків. Дуже гарно виходять старі люди і діти – вони щирі та безпосередні. Особливо подобаються коні…

Як знаходжу сюжет? Це спонтанний процес, його важко описати… На мене, що називається, находить… А потім друзі кажуть: «Игорек, это жесть!», маючи на увазі, що це круто. Але я впевнений, що найкраще моє фото – ще попереду.

Лікарю, Ви – фототерапевт?

– Як поєднуються медицина і фотографія?

– Дехто говорить, що для мене фотографія – робота, а медицина – хобі. Насправді вони мають багато спільного: допомагають краще вивчити зовнішній і внутрішній світ людини.

– Якісь курйози «на стику професій» не виникали?

– Колись я працював лікарем швидкої допомоги. Для молодого лікаря без досвіду – це найкраща школа: можна багато чого навчитися у діагностиці, маніпуляціях, зрештою, виробляється уміння швидко приймати правильні рішення.

Одного разу довелося чергувати 4 доби поспіль. І на четвертий день, коли ти вже хочеш лише спати, трапляються поспіль 4 виклики на серцеву астму, а це складна хвороба. У ті часи лікар швидкої зобов’язаний був викликати на такі випадки спецбригаду, але я обходився власними силами.

Приїжджаю на останній виклик, а на столі лежить газета з моїм фото і підписом. Дружина хворого запитує: «Ви часом не знаєте, хто такий Ігор Бесараба?». Відповідаю, що це я. Вона так здивовано: «То Ви дійсно ще й лікар!»

Іншого разу до Чернівців з Чехословаччини приїхав цирк з живими слонами. Я саме чергував, коли слонів мали вести вул. Головною. Відпросився у шефа: мовляв я тільки туди і назад з’їжджу…

Сфотографував, як жінка годувала слоників капустою та яблуками. Щойно закрив об’єктив, а тут по рації викликають. Виявилося, що то приїхала львівська кореспондентка взяти інтерв’ю.

Приїхав, а вона каже: от якби Вас на виклику зняти. Ну й нагодився мені виклик: у Садгорі жінка народила двійню вдома. Приймав, перерізав пуповину, а вона все те знімала.

– Мистецтво вимагає жертв? Чим доводиться жертвувати заради бажання зупинити мить?

– Було, що заради єдиного кадру зіпсував фотоапарат. У фотографів є маленька хитрість: аби гарно зняти розсіяне світло, треба на об’єктиві намалювати хрест вазеліном. Якось був у горах, сніг лежить, альпіністи піднімаються і раптом визирнуло сонечко. У мене в голові зразу картинка: людина у променях сонця, які відбиваються від снігу. Але ж вазеліну немає! Я змастив об’єктив шкірним жиром з обличчя. Відзняти встиг лише один кадр, але який! Ця фотографія не раз премії отримувала…

Ще у мене немає сім’ї і передати свої уміння нема кому. У сина й племінниці хисту до фотографії немає. Колишня дружина усе пиляла: «Люди гроші заробляють, а ти з фотоапаратом бігаєш!». Ну такий вже я є! Інші бавляться цигарками та горілкою, а я – зупиненими миттєвостями…

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»