або Старим в Україні немає місця: про пенсійне забезпечення за часів смути
Доживуть до пенсії не всі – й отримає її не кожний
Українці тривалий час критикували свій уряд за відсутність довгострокових економічних програм. І от, нарешті, сталося диво й така програма виникла: зустрічайте новий проект реформи української пенсійної системи на найближчі два десятиріччя! Та перше ж знайомство з нею привело громадян у жах: по суті, уряд просто зібрався позбавити права на трудову пенсію понад половину населення країни, – передають «Українські реалії» із посиланням на from-ua. Йдеться про ініціативу введення так званого страхового пенсійного стажу, який буде нараховуватися за фактом регулярних щомісячних виплат страхових пенсійних внесків, починаючи від 2000 року. Чому саме від 2000-го, якщо пенсійні внески українці, які працювали офіційно, сплачували й раніше, у 90-ті, як і в радянський період – і не їхня провина, що держава «профукала» ці грошики, влаштувавши інфляцію? На це запитання Мінсоцполітики не дає прямої відповіді, а лише запевняє, що з новою реформою «йде назустріч українцям»! От тільки під цим «йти назустріч» воно вбачає введення обов’язкового 16-річного мінімального страхового стажу від 1 січня 2018 року. Далі тривалість потрібного стажу зростатиме з кожним роком на рік: 2020-го це буде 16 років, 2030-го – 28 років, аж поки 2037 року не сягне 35 років!
ЗА НОВИМ ЗАКОНОМ ПРАВА НА ТРУДОВУ ПЕНСІЮ БУДУТЬ ПОЗБАВЛЕНІ ВІД 48% ДО 60% УКРАЇНЦІВ
Що це означає? По-перше, вже за рік за новим законом права на трудову пенсію будуть позбавлені від 48 до 60 відсотків українців, які не матимуть такого стажу з різних причин. До того ж, це ще доволі оптимістичний прогноз, який може погіршитися, якщо економічна ситуація в країні не зміниться на краще. Більшість з таких «позбавленців» – це ті, хто протягом цього часу не мав в Україні постійної офіційної роботи із «білою» зарплатою або офіційно зареєстрованого бізнесу, з яких вони щомісячно сплачували пенсійні внески. А за відомостями Держстату, 48% працездатних українців офіційно ніде не працюють і, відповідно, жодних внесків не сплачують. Більше того, якщо від 1 січня 2000 року до 1 січня 2018 року ( і далі із зростанням) у людини були пропуски у страховому робочому стажі більш ніж на 2 роки, вона так само не отримає права на виплату трудової пенсії. А чи багато українців можуть похвалитися тим, що весь цей час вони мали постійну офіційну роботу із регулярною виплатою зарплати і страховими відрахуваннями? Варто підкреслити також, що стаж враховуватиметься саме за страховими виплатами, тобто коли працівник перебував у неоплачуваній відпустці (не отримував зарплати й не сплачував внесків), йому за це не нараховується стаж. Такі проблеми свого часу мали ще 10-12 (щонайменше) працездатних українців.
Таким чином, понад половину тих українців, що готуються нині вийти на пенсію, ризикують її не отримати. Точніше, не отримають трудової (за віком) і можуть розраховувати лише на соціальну, розраховану для осіб без потрібного стажу – яка у півтора рази менша від прожиткового мінімуму. І якщо 2015 року таку пенсію отримували трохи більше 100 тис. українців, то від 1 січня 2018-го їхня кількість різко зростатиме, якщо, звісно, ця реформа набуде чинності.
Усе повертається на круги свої?
Такого «покращення» не було навіть у часи «режиму Януковича», хоча саме тоді в Україні здійснили перше пенсійне «скорочення», розпочавши підняття віку виходу на заслужений відпочинок. Водночас уряд Азарова замахнувся на пільги «чорнобильців» та «афганців», що спричинило їхню дуже бурхливу реакцію: протести переросли на заворушення й спробу штурму Верховної Ради.
Але вже тоді урядові агітаційні листівки запевняли, що скорочення пенсійних витрат не просто необхідне, але й буде благом для України: мовляв, заощаджені на стареньких кошти можна витратити на будівництво стадіонів чи сучасних шосе. І витратили заощаджені тоді бюджетні кошти на «розпил» у ході підготовки до Євро-2012 та на оздоблення президентської резиденції у Межигір’ї, на рефінансування олігархічних банків. Це ще більше підігріло соціально-політичну ситуацію, яка й рвонула наприкінці 2013-го.
Однак, як бачимо, нова влада не відмовилася від колишніх планів скорочення витрат на пенсійне забезпечення. Хіба за такі реформи стояли (й «скакали») на майдані українці – серед них і старі, що приймали участь у протестах?
Наскільки не зраджує пам’ять, вони саме й хотіли європейських пенсій, а їхні політичні опоненти в Криму й на Донбасі трохи згодом забажали вже російських пенсій. Тобто вже тоді українці були сильно незадоволені розміром української пенсії – хоча її купівельна спроможність була утричі вища за нинішню.
Голоси волаючих у пустелі
Та чого б там не вимагали пенсіонери на Євромайдані, їхній голос узагалі не був почутий. Більше того, у середовищі євромайданівської молоді, зокрема серед «просунутих» фрілансерів та офісних клерків, від 2014 року почала набувати популярності ідея «боротьби з утриманцями». Серед іншого – позбавлення виборчого права пенсіонерів та безробітних, скорочення податків і соціальних внесків за рахунок скорочення бюджетних соціальних витрат – перш за все на виплату пенсій, а також на медицину й освіту.
Виникла нова хвиля агітації, яка натякала на те, що за ті кошти, які витрачаються на поповнення Пенсійного Фонду, можна було б оснастити мільйонну армію (і перемогти Росію!) або збудувати велодоріжки по всіх містах України, якими б їздили на роботу, як у Європі, офісні клерки. За всієї глумливості, така агітація спричиняла схвалювальні емоції у тих, хто всерйоз вважає, що пенсіонери та малозабезпечені їх об’їдають.
До речі, подібні ідеї в головах «прозахідних» та «антикомуністичних українців» гуляють давно. Ще на початку 90-х висловлена кимсь з «Народного руху» пропозиція узагалі скасувати пенсії (нехай, мовляв, старих годують їхні діти) спричинила таке обурення в народі, що рейтинг цієї політичної сили різко впав. Наразі націонал-патріоти стверджують, що це був «фейк» КДБ, однак українці, що того часу ходили на численні мітинги правої опозиції, ще пам’ятають, які оригінальні ідеї сипали у натовп крикуни із мегафонами. Там не лише пенсію пропонували скасувати, але й розпустити армію, заборонити спецслужби, скасувати мінздоров’я, замінити початкову школу на церковнопарафіяльну, відправити усіх безробітних у сільськогосподарські трудові табори тощо…
Як відомо, за часів смути виникають доволі ексцентричні ідеї – і от, схоже, наразі ми маємо саме таку чергову хвилю!
Та якими вони не були б ці ексцентричні ідеї, схоже, що деякі з них починають реалізуватися у вигляді реформ. Увійдемо в суть нинішньої пенсійної: скоротити витрати на виплати за рахунок скорочення кількості українців, які отримують трудову пенсію. Раніше це пропонувалося шляхом збільшення пенсійного віку, але тепер підвищувати його вже нікуди. І тоді той винахідливий вигадав іще один бар’єр на шляху до трудової пенсії – нездоланний для половини чи навіть більше українців. Головне, виглядає це цілком законно і нібито навіть справедливо: не працював офіційно, не платив внески – гуляй, Васю! До того ж, формально цих людей не позбавляють пенсії узагалі, а будуть виплачувати їм соціальну, яка становить приблизно 2 третини від мінімальної.
От тільки до уваги не береться один ключовий чинник: останні 25 років українці живуть не у ситій Європі, а у перманентно кризовій Україні! Де менше половини працездатних громадян мають офіційну роботу із регулярною зарплатою – і не з їхньої вини. Тобто підходити до пенсійної реформи в Україні ані з радянськими, ані з європейськими мірками не можна: тут цілковито інші умови! А коли вже по совісті, то держава, що не спромоглася перемогти тотальне безробіття й створити умови для нормальних трудових відносин, просто не має морального права вимагати від своїх громадян строго офіційного трудового стажу.
Навіщо вони це роблять?
Переведення ж старих на соціальну пенсію – відвертий і реальний геноцид. За чинного законодавства, розмір соціальної пенсії в Україні становить від 30 до 100% прожиткового мінімуму (1574 гривні від 1 січня 2017-го), у середньому складаючи близько 70% (1000 грн). Запитувати, чи можна прожити на 1 тис. грн. на місяць – уже знущання. Але ж так – навіть не за межею бідності, а просто фізичного виживання, уже живуть понад 100 тис. українських пенсіонерів! А в разі прийняття реформи їхня кількість зростатиме в геометричній прогресії. До того ж, оформлення соціальної пенсії – процес на порядок складніший, ніж оформлення трудової, й може затягнутися на місяці.
«Навіщо ж вони таке роблять» – нерідко можна почути від українських пенсіонерів, що ридають над останніми копійками у своїй виснаженій долоньці. А дійсно, навіщо? Ну, легковажну молодь, якій заважають «бабці» та «старпери», всерйоз не сприймаємо – в них таки дійсно вітер у голові. А навіщо це людям з влади, які влаштовують усі ці реформи і нічого не роблять без власної користі?. Чому вони так стурбовані зростанням витрат на пенсійні виплати і зростанням дефіциту Пенсійного Фонду (154 млрд грн. 2016-го), що його покривають із держбюджету?
Ці «слуги народу» скрушно переймаються перед телекамерами, що гроші, які йдуть на погашення дефіциту Пенсійного Фонду, можна було б спрямувати на АТО, на будівництво, на розвиток спорту, в інноваційні проекти тощо. І знаєте, вони навіть не лицемірять! Вони дійсно хотіли б спрямувати на інші цілі не лише ці 154 млрд грн, але й увесь Пенсійний Фонд. Та гроші Пенсійного Фонду українські олігархи й чиновники за усього бажання не можуть розпиляти між собою. Ці гроші адресно розподіляються на рахунки пенсіонерів, їх не можна пустити на «проекти», їх неможливо вивести в офшори через ланцюжок підставних фірм.
українські олігархи й чиновники за усього бажання не можуть розпиляти між собою гроші Пенсійного Фонду.
Олігархи змушені лише дивитися на це колосальне (за українськими мірками) багатство й облизуватися. І ось тут їм спадає на думку, як вивести ці гроші з пенсійного фонду, аби спрямувати їх на ті «проекти», де їх можна буде «ефективно» освоїти. Що більше вони скоротять бюджет Пенсійного Фонду, то більше бюджетних коштів піде не на його погашення, а на будівництво «золотих» доріг чи закупівлю для АТО шкарпеток по 800 грн за пару.
Українці не зауважують, як ці ж реформатори здійснили ефектну аферу із перебалансуванням фінансових потоків у сфері комунальних платежів. Спочатку вони підняли в рази вартість газу, опалення й електроенергії, а потім почали щедро роздавати жебрацькому населенню субсидії. Але до чиїх кишень йдуть усі ці субсидії, коли всі обленерго й більшість газодобувних кампаній в Україні належать олігархам? До речі, коли б не це безглузде підвищення тарифів, населенню не знадобилися б субсидії – і 25 мільярдів гривень могли б піти на покриття дефіциту Пенсійного Фонду.
Але ж тоді б їх не «розпиляли»!
Дмитро ЦАРЕНКО, за матеріалами Інформагенції «Українські реалії»
