Сокирянщина. Охоронець журналісту: «Як вріжу, *** – ноги протягнеш!»
Саме таке пригрозив охоронець нібито державної структури, розташованої поруч із туристичним комплексом «Услад» до журналіста «Народного контролю» Івана ГОНЧАРЮКА, коли той намагався пройти на берег Дністра. Кореспондент вважав, що берег річки – державна власність, а не приватна, про що свідчили, за його словами, й реєстраційні документи. Натомість охоронець Борис Беженар – саме так він назвався міліціонерам, яких викликав журналіст, – був чомусь іншої думки, яку й висловив у тій мовній формі, якою володіє найкраще.
(Див. https://www.youtube.com/watch?v=glvuUCieO1Q; https://www.youtube.com/watch?v=bi-c8TAF3V0; https://www.youtube.com/watch?v=FGkwNBqDtGE)
Три сюжети про чомусь закриту державну територію на Дністрі – базу для обслуговування маломірних суден – виставили місяць тому на Ютубі працівники Чернівецької філії громадсько-журналістського руху «Народний контроль». Нагадаємо, що це саме ці журналісти – Іван Гончарюк та Юлія Сафтенко, які через сюжет «Сокирянське князівство чи Межигір’я в мініатюрі», присвячений непересічній особі – Василеві Козаку, колишньому голові Сокирянської райдержадміністрації та нинішньому голові Сокирянської райради і, як подейкують, одному із власників потужної агрофірми «Сварог», позбулися роботи. Хоча на Сокирянщині, знову ж таки подейкують люди, п. Козак збудував свій маєток у лісі на березі колишнього громадського пляжу. Чи не за це 2009 року його нагородили грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом»? Нічого не скажеш – заслуги так заслуги, варто лише подивитися сюжет про міні-Межигір’я – https://www.youtube.com/watch?v=FuvDcB6v0II). Та через 2 роки рішенням бюро обласної організації ВО «Батьківщина» Козака виключили з партії «за зраду інтересів виборців і співпрацю з владою заради власної вигоди». Шила в мішку не сховаєш.
Як відомо, сюжет про п. Козака мав великий резонанс. Та все ж редактору випуску Юлії Сафтенко довелося звертатися за захистом до суду – і його рішенням вона була поновлена на посаді. Однак, за її словами, досі продовжується шалений тиск на людей, які допомогли журналістам вийти на корупційні схеми.
…У сюжеті журналіста Івана Гончарюка про базу для обслуговування маломірних суден знову виникає фігура Козака.
– Чому нас з оператором туди не пускали та чому так суворо з собаками охороняють базу, користувачі Інтернету дізнаються з нового сюжету, який ми зараз готуємо і присвячуємо його 15-им роковинам зникнення Гонгадзе, – каже Іван ГОНЧАРЮК. – Річ же у тім, що на території бази для обслуговування маломірних суден Василь Козак та депутат обласної ради Микола Гандзюк, який на Сокирянщині є лідером з перемог на всіх тендерах, побудували власні хороми. Так-так, на державній землі! Не платячи податків!…
– Іване, а вам не страшно займатися подібними розслідуваннями? – поцікавилася у колеги. – Адже в руках цих людей і влада, і гроші, і вони можуть усе!
– Розумієте, Сокирянщина вже 15 років як закрита зона. Ви певно зауважили в сюжетах, що ми викликали міліцію, яка й склала протокол стосовно погроз і перешкоджання професійній діяльності. Міліціонери були з Новодністровська. Та потім вони передали справу до Сокирян. І там вона, зрозуміло, «заглохла». Мене навіть не опитали, не взяли відео… Одне слово, так далі тривати не може. Цьому треба класти край. Тому, мабуть, і не страшно. Справедливість, зрештою, завжди бере гору. Бо правда вже сама по собі є зброєю.
Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»
«Озброюємося правдою!»
Учора, 16-го вересня, в день зникнення Георгія Гонгадзе, під цим гаслом в Україні пройшли акції солідарності та вшанування пам’яті всіх загиблих за часи Незалежності журналістів. Буковинські журналісти, як завше цього дня, зібралися на Центральній площі і запалили свічки біля пам’ятника Т Шевченку.
Сьогодні журналісти в Україні зазнають великих ризиків, ставлячи незручні запитання владі, працюючи в зоні бойових дій і викриваючи корупційні схеми. В умовах російської пропаганди та контрпропаганди, самоцензури, поширеної серед певних журналістів, вони все ж таки здебільшого залишаються відданими стандартам професії.
На жаль, поки що про гарантії належного захисту прав журналістів говорити рано. В 2015 році ситуація із розслідуванням злочинів проти журналістів не поліпшилася.
Загальна кількість порушень свободи слова у 2014 році – 995 випадків, що удвічі перевищує показники 2013 року (496 випадків) і утричі – 2012-го (324 випадки). Напади стали категорією, в якій зафіксовано найбільше порушень (286 випадків, у 2013-му — 97). Пік викрадень журналістів припав на квітень, коли в полоні побували 20 журналістів, усі — в Донецькій області. Загалом протягом року у полоні побували 79 журналістів. Загинуло 7 журналістів. Кількість випадків цензури у 2014 році вдвічі перевищила показник 2013 року (152 проти 62 у 2013-му). Упродовж року також сталося 63 напади на офіси редакцій, що майже у вісім (!) разів більше, ніж у 2013 році (8).
Інститут масової інформації нинішнього року зафіксував уже 1 випадок убивства журналіста, 36 випадків побиття та нападів на журналістів, 48 випадків перешкоджання законній професійній діяльності журналістів та 10 випадків цензури.
