Сергій ПРИСЯЖНИЙ, «Мотор’ролла»: «Щоразу, коли виконую «Я піду в далекі гори», – плачу»

Цьогорічний «Обнова-фест» чи не наймасовіший за всю історію фестивалю. Не останньою причиною цього став склад учасників музичної сцени. Були тут як чернівецькі виконавці, так і гості з інших міст. Вперше на «Обнову» цьогоріч завітав і хмельницький гурт «Мотор’ролла», який має більш ніж двадцятирічну історію на українській сцені. Ексклюзивно для «Версій» вокаліст колективу Сергій Присяжний розповів про свої враження від фестивалю, ставлення до слова «патріот» і презентацію нової програми «Чумаки» в Америці.

– Як вам «Обнова-фест»? Сподобалося тут виступати?

Так, сьогодні ми відкрили для себе цей фестиваль. Змішані почуття, коли чесно. По-перше, ми – справжні рок-н-рольщики і дуже важко вписуємося в контекст таких «духовних» акцій. Але так уже склалося, що деякий матеріал нашої групи входить у цю концепцію, тож ми із задоволенням відгукнулися на запрошення взяти участь у «Обнові». Особисто я дуже люблю Чернівці. І це не порожні слова. Мої батьки з Буковини і можна сказати, у мені тече чернівецька кров.

«Обнова» –фестиваль патріотичний. А чи вважаєте себе патріотом?

Чесно кажучи, в мене власний погляд на слово «патріот», і мені здається, що, коли на дворі двадцять перше століття, бути патріотом – це не те щоби ознака відсталості, але… на сьогоднішній день багато хто цим спекулює. Я не можу сказати, що я патріот, бо я їздив світом, я бачив різні країни і мені багато де подобається. Але якщо якась «падла» приїде до мене додому, якщо виникне питання безпеки моїх близьких і рідних, то я, звичайно, покладу, умовно кажучи, все, що я маю, і своє життя, щоби захистити цю територію, де я почуваюсь комфортно. Такий мій погляд на патріотизм.

Нещодавно Ви презентували свою програму «Чумаки» в Америці. Як там сприйняли українську народну пісню?

Ви ж розумієте, що в більшості людей, які були на наших концертах, в жилах тече українська кров. Вони були дуже задоволені тим, що приїхала сучасна молода рок-група з «титульної» території України й виконала пісні, які вони вважають «своїми». Ви не повірите, але такі пісні, як «Я піду в далекі гори» та «Два кольори» там рахують за пісні Квітки Цісик. Коли ми їх заспівали, після концерту до нас підійшла жіночка у віці і сказала: «О, які хороші хлопці! Виконують пісні нашої Квітки». (посміхається. – авт.) Тобто для них це – ікона. А нам дійсно було дуже приємно там виступати. На нашому концерті було кілька тисяч людей. Перед сценою танцювала молодь, а далі сиділи люди літнього віку і також нам підспівували. А потім вони підходили до організатора і казали: «Андрію, який ти молодець! Нарешті ти привіз музикантів, які співають наші пісні».

А як взагалі виникла ідея переспівувати українські пісні?

Сама ідея виникла ще років п’ять тому. Між іншим, у Польщі, у місті Сопоті. Після виступу до нашої гримерки прийшли місцеві поляки й сказали: «Давайте заспіваємо українських народних пісень». А ми відповіли: «Ні, ми не співаємо таких пісень, у нас авторська програма», на що почули відповідь: «Як це так, ви – українські музиканти, і не співаєте українських народних пісень?» Нам стало соромно. І завдяки тим полякам, ми зробили програму «Чумаки» і зараз дуже пишаємося, що можемо вільно вийти на сцену та заспівати її. От взяти до прикладу «Я піду в далекі гори» – я вважаю, що це найчарівніша, найгарніша з українських пісень. Це фантастична пісня. І вона мені особисто настільки подобається, що коли її виконую – я плачу.

– А чи не думали співати російською? Адже так склалося, що в нашій країні  більше можливостей розвиватися саме для російськомовних виконавців…

Ви не праві. Протягом останніх років десяти для російськомовних виконавців дорога в засоби масової інформації реально закрита. Це я вам кажу як колишній директор державної радіостанції. Відверто кажучи, в мене є багато знайомих виконавців, які співають російською, бо не досконало володіють українською. Вони роблять доволі якісний матеріал. Проте шлях на радіостанції та телебачення для них – лише за гроші. Щодо мене, то я – більше російськомовний. У школі я не вивчав української. Але з часом зрозумів, що живу в країні, де титульною мовою є українська. І вона дуже гарна. Тому я вирішив її вивчити. І от зараз спілкуюся з вами українською і, мені здається, досить не погано нею володію.

– Вашому гурту нещодавно виповнився двадцять один рік. Це – досить зрілий вік для музичного колективу. Що Ви вважаєте вашими найвагомішими досягненнями за цей час і які проекти ще збираєтеся здійснити?

Ну, на сьогодні ми маємо у своєму «арсеналі» 15 відеокліпів, 4 повноцінні альбоми, купу синглів, гастрольні поїздки по всьому світу… Але це – не головне. Нас запрошують люди співати наших пісень – і це, на мій погляд, – найвагоміше, чого ми досягли за двадцять один рік. Ми робимо пісні, які люди хочуть чути.

Планувати – нічого не плануємо. Ми живемо своїм життям, і продуктом цього життя є музика. Єдине, що можу сказати, – крім проекту «Чумаки», існує ще проект «Сергій Присяжний». Тобто я сольно з гітарою їжджу і виконую пісні. Не тільки «мотор’ролльні», а й інших авторів, у тому числі – народні. Там є твори, приміром, Миколи Мозгового. Такий собі «золотий фонд» української музики.

Аліна ВАВРИНЮК, «Версії», фото Амброзіо БОРОДА

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *