А мовчать вони про безпрецедентну подію, що сталася в невеличкій острівній державі Ісландії, де народ (це не помилка, саме народ) написав Конституцію та, за підсумками всенародного референдуму 23 жовтня 2014 року, підтримав її. Як наслідок – нещодавня відмова Ісландців від вступу до ЄС. Та, мабуть, найбільш визначальним є те, що, завдяки новому Основному Закону, в Ісландії до керівництва державою допущена більшість – себто всі громадяни, чого практично ніде у світі немає.
«Ми, люди Ісландії, бажаємо створити справедливе суспільство, де кожний із нас буде мати рівне місце за загальним столом», – такими словами починається нова Конституція Ісландії, написана її простими громадянами.
Отже, варто було допустити більшість до розробки і прийняття Конституції та конституційних законів, як замість приватизації, що здавалася панацеєю від усіх бід економіки, з’явилася націоналізація ресурсів, замість державної таємниці – відкритість, замісить суворої представницької демократії – елементи прямої демократії. І, не дай Боже! – з точки зору неоліберальних урядів усього світу – за прикладом Ісландії підуть інші країни. Бо сьогодні ті ж рішення, що пропонували 2 роки тому ісландцям, пропонують іншим народам. Скажімо, греків переконують, що приватизація їхнього державного сектору є чи не єдиним виходом. Те саме кажуть італійцям, іспанцям і португальцям…
До історії питання або Як банкрутство стало початком… початку
Та повернімося до Ісландії. Якщо коротко, ситуація виглядає так: торік 23 жовтня в Ісландії відбувся референдум, який став останнім акордом у боротьбі, що її вів ісландський народ від 2008 року. Це була мирна революція, яка показала, що відбувається, коли демократичні процедури, про які люблять говорити ліберали, контролюються більшістю, а не меншістю, як це буває зазвичай. Саме тому світові ЗМІ замовчують те, що сталося в цій острівній державі. Адже преса, як і уряди та парламенти, захищає інтереси правлячого класу, для якого більшість при керуванні – смерті подібна.
…2008-го ісландці раптом дізналися, що через фінансову кризу їхня країна збанкрутувала. Несподіванкою це було тому, що сталося після 5-ти років процвітання ефективної неоліберальної економіки. Ще 2003 року всі банки Країни Льоду, як називають Ісландію, були приватизовані. Для залучення іноземних інвесторів вони практикували онлайн-банкінг, який за мінімальних витрат дає відносно високу дохідність. Відтак ісландські банки залучили величезну кількість дрібних британських і голландських інвесторів. І все було «в шоколаді». Хіба що муляв один нюанс: що більше ставало інвестицій, то швидше зростав зовнішній борг банків. Якщо 2003-го він дорівнював 200% ВНП (валового національного продукту), то 2007-го складав уже 900%. Світова фінансова криза 2008 року стала для «процвітаючої» економіки Ісландії смертельним ударом. Три головних ісландських банки – «Landsbanki», «Kaupthing» и «Glitnir» – луснули, мов мильні бульбашки, й були націоналізовані, а крона втратила 85% вартості відносно євро. Наприкінці 2008-го Ісландія оголосила банкрутство.
Демократія для вибраних – представницька, для більшості – пряма
Ісландія – країна демократична. Тож попервах ісландці вирішили опертися на звичну представницьку демократію (У нас на Буковині, приміром, представницьким органом є обласна рада – ред.). Ісландці вийшли на вулиці, протестуючи проти банкірів, які призвели до кризи, та неосвічених політиків, які допустили її розвиток. Протести людей змусили уряд піти у відставку.
На виборах у квітні 20-го до влади прийшла ліва коаліція. З одного боку, вона відразу ж осудила неоліберальну економічну систему, а з іншого – водночас погодилася на вимоги Всесвітнього банку та країн Євросоюзу погасити борги ісландських банків на загальну суму 3,5 млрд. євро. ( борг України, до слова, – 6,7 млрд. дол. на початок 2015 року).
Грамотні та освічені ісландці вирахували, що кожний мешканець країни протягом 15 років повинен щомісячно віддавати 100 євро, аби погасити борги одних приватних осіб – власників банків перед іншими приватними особами. Це вже було занадто – навіть для таких спокійних людей, як ісландці. Відтак поді розвивалися непередбачено і навіть екстраординарно. Ідея, що громадяни повинні розраховуватися за помилки приватних фінансистів і цілу країну обкладають даниною, аби погасити приватні борги, виявилася настільки неприйнятною, що породила нову хвилю масових протестів. Їхня потужність змусила керівництво Ісландії стати на бік населення. І президент Олафур Рагнар Грімссон відмовився ратифікувати вже прийнятий парламентом закон, який перетворив би громадян Ісландіїї на заручників і зробив би їх відповідальними за борги ісландських банкірів. Президент погодився провести референдум, а «міжнародна спільнота» почала безпрецедентний тиск на країну. Велика Британія і Голландія погрожували, що у випадку відмови ісландських банків сплатити борги їхнім громадянам, на країну чекають страшні економічні санкції аж до повної ізоляції. МВФ лякав позбавленням будь-якої допомоги. Британський уряд обіцяв заморозити заощадження та поточні рахунки ісландців.
Та Ісландія вистояла, а президент Грімссон висловився так: «Нам казали: якщо не приймемо умови міжнародного співтовариства, то станемо північною Кубою. Та якщо б ми погодилися, то стали б північним Гаїті».
Референдум відбувся 2010 року. На ньому ісландці вирішили не повертати гроші іноземним кредиторам. МВФ одразу ж заморозив кредитування. Та ісландців уже ніщо не могло зупинити. За підтримки громадян уряд ініціював цивільні та кримінальні розслідування щодо осіб, відповідальних за фінансову кризу. Інтерпол видав міжнародний ордер на арешт колишнього президента банка Kaupthing Сигурдура Ейнарссона, а інші банкіри, причетні до краху, втекли з країни. І це було ще не все.
Без міжнародних фінансів і віртуальних грошей
Ісландці не зупинилися і вирішили прийняти нову Конституцію, яка звільнила б країну від влади міжнародних фінансів і віртуальних грошей. При цьому вони захотіли написати нову Конституцію самі – і всі разом. Це їм вдалося! Проект Основного закону писали 950 простих громадян, вибраних за лотерейною системою членами Національної Асамблеї в 2010 р. Щоби допрацювати нову Конституцію, народ Ісландії вибрав (уже на виборах) Конституційну раду, до якої ввійшли 25 громадян. Це були прості люди – рибалки, фермери, лікарі, домогосподарки, їх обрали з 522 дорослих, що не належали до жодної політичної партії і кожного з яких рекомендували, як мінімум, 30 громадян. Люди читали біографії усіх 522 і на«простинях» у кабінках обирали кращих
Далі почалося допрацювання тексту Конституції та конституційних законів. Коституційна рада вдалася до системи краудсорсінга – доступу всіх людей до своєї роботи. Пропозиції громадян збиралися через «Фейсбук», «Твиттер» і навіть «Ютуб». Загалом від простих ісландців надійшло 3600 коментарів до роботи Ради і 370 поправок до Конституції. Щотижня Рада публікувала в інтернеті нові статті для загального обговорення. Через 2-3 тижні, після розгляду пропозицій від громадськості та експертів, Рада публікувала фінальну версію статей, які потім обговорювалися ще раз. До того ж, члени Ради раз на тиждень записували розповідь про свою роботу і викладали її на «Ютуб». Їхні засідання також можна було дивитися у прямій трансляції в Інтернеті.
Рівні можливості – для всіх
Відтак 25 членів Ради проголосували за закінчення роботи над Основним законом.
«Ми, люди Ісландії, хочемо створити справедливе суспільство, де кожний із нас матиме рівне місце за загальним столом», – такими словами починається Конституція. У коментарях члени Конституційної ради визнають, що у перекладі іншими мовами перша фраза Конституції звучить дещо незугарно, та, на їхню думку, вона зрозуміла кожному ісландцю, бо найкраще відбиває намагання створити рівні можливості для всіх.
Згідно з Конституцією, природні ресурси острова перебувають виключно у суспільній власності. А стаття під назвою «Відкрита інформація й правдивість» зобов’язує уряд тримати у відкритому доступі всі робочі документи, якщо вони не є державною таємницею. Конституція зобов’язує також владу працювати на благо не тільки людини, але й Землі та біосфери. Окрема стаття окреслює права тварин.
Оскільки праві сили та консерватори повелися недалекоглядно, закликавши своїх прихильників не брати участі у виборі Конституційної ради, то їхній вплив, як у Раді, так і в новій Конституції, виявився мінімальним. Отак, завдяки певним об’єктивним і суб’єктивним причинам, більшість несподівано виявилася господарем ситуації. І наслідки цього були вражаючі – тому їх і замовчують світові ЗМІ. Бо, не дай Боже! – такий шлях оберуть 4 європейські країни – Греція, Італія, Іспанія, Португалія, що нині опинилися у такій же скруті, що й Ісландія кілька років тому. Але ж до цього йде! Чимало наших туристів, яким заважають культурно відпочивати безперервно страйкуючі «європейські свині» (PIGS – розповсюджена назва чотирьох держав Євросоюзу, що перебувають на межі банкрутства: Португалія –P, Італія –I, Греція –G, Іспания – S, звертають увагу на транспаранти, де чомусь часто згадується Ісландія. Та преса про це не пише, бо її цікавить головне: на яких умовах ці «свині» зголосяться взяти милостиню – позику, яка пропонується для погашення боргів приватних банків, що луснули. Саме тому ми нічого і не знали про ісландський референдум: світові ЗМІ, як і уряди, обслуговують правлячий клас. Це треба усвідомити і про це завжди пам’ятати.
Українські паралелі: підготовка до масового зубожіння почалася ще 2008-го
Нагадаємо, що того ж року, коли ісландці обрали свободу, в Україні був зроблений черговий крок до закабалення й масового зубожіння. Саме 2008-го уряд пані Тимошенко на абсолютно кабальних умовах приєднав нас до СОТ за підтримки великих фракцій – «Нашої України», ПР, «Батьківщини». Після цього українська економіка буквально рухнула в кризу на 15%, а далі відбулася нібито нічим не спровокована девальвація гривні. Бо на той момент золотовалютний резерв України становив 40 млрд. доларів. Ставка Нацбанку теж одразу ж різко та штучно пішла вгору до 15% і з допомогою зарубіжних спеціалістів комерційним банкам в Україні «пояснили», як правильно реструктуризувати борги, щоби ніхто з цієї кредитної кабали не вирвався.
Саме так почалася підготовка соціальної бази до забезпечення масового злидарства, швидкого позбавлення грошей тонесенького прошарку середнього класу та швидкої ліквідації малого й навіть середнього бізнесу.
Нині в Україні, як відомо, триває фінансова криза разом з катастрофою на валютному ринку.
подія березня:
Деприватизація від Коломойського: олігарх запропонував повернути державі її власність
Цю подію експерти бояться коментувати, а журналісти – обговорювати, бо ніхто не знає, чим усе це може закінчитися для України. Хоча для держави та її громадян реприватизація – це вихід. Але інтереси народу, як відомо, нікого не цікавлять…
Коломойський запропонував парламенту скасувати результати корупційної приватизації та повернути у власність держави несправедливо приватизовані активи на багато десятків мільярдів доларів. В тому числі й власні свої активи.
Зізнання та пропозиції дніпропетровського губернатора спричинили шок навіть у найбільш ліберальних депутатів парламенту.
У цій історії, підбиває підсумки «Українська правда», причетні всі найбільші олігархи, які за рахунок спеціально прописаних умов приватизаційних конкурсів заволоділи важливими сировинними активами. Вони стали основою для формування, до прикладу, найбільшого в країні металургійного холдингу «Метінвест», який контролюється Ахметовим і Новинським та багатьох інших.
Покази Коломойського перед парламентською комісією скомпрометували підсумки приватизації практично всієї промисловості України.
«Майдан» у Франкфурті
«Ліві» протестують проти політики жорсткої економії Євросоюзу
У Франкфурті-на-Майні, як відомо, відбулися акції протесту, приводом для яких стала церемонія відкриття нового офісу Європейського центробанку. Близько 10 тисяч учасників протестували проти засилля капіталізму, банків і нещадної політики економії Євросоюзу.
Заявлена спершу як мирна, акція невдовзі переросла у справжній бунт: протестувальники підпалювали поліцейські машини, розбивали вітрини магазинів. Щоби вгамувати бунтівників, поліція застосувала водомети та сльозогінний газ. У зіткненнях демонстрантів з поліцією з обох сторін постраждало понад 200 людей, заарештовано понад 3 сотні учасників, передає «Deutsche Welle».
Відповідальною за акцію є організація «Blockupy» – альянс лівих сил, до якого увійшли представники близько 90 різноманітних організацій з усієї Європи: французькі антиглобалісти «Attac», німецька ліва партія «Die Linke», профсоюзи, студентські організації та антифашистські групи. В широкому сенсі ця організація виступає проти трьох інститутів, які, на думку «Blockupy», нав’язують Європі свої неоліберальні правила – Міжнародний валютний фонд, Європейську комісію і Європейський центробанк.
Міністр внутрішніх справ ФРН Томас де Мезьєр різко розкритикував «вибух насильства» в ході протестів у Франкфурті. «Усі, хто зловживає цивільними правами, відчують на собі всю міць правової держави, – попередив він. – Масштаби насильства свідчать про те, що ці акції були заплановані вже давно».
Зі свого боку, віце-канцлер ФРН Зігмар Габріель заявив, що протести у Франкфурті-на-Майні продемонстрували жахливу готовність до насильства, для якого немає жодного виправдання. Він зазначив, що будь-яка людина має право критикувати ЄЦБ, однак «відверті погроми явно виходять за межі політичної дискусії».
Щоправда, політична дискусія, як відомо, передбачає діалог. Але ж ніхто і ніде не запитує у пересічних громадян про їхнє бажання чи не бажання сплачувати потім своїми кровними за так звану допомогу МВФ чи ЄЦБ.
Сторінку підготували Людмила ЧЕРЕДАРИК, Руслан КОЗЛОВ, “Версії”