Виставка “Війна. 11 портретів” відкрилася 25 листопада у Чернівецькому художньому музеї.
Національний художній музей України спільно з Українським центром розвитку музейної справи започаткували благодійну програму «Леви своїх не лишають» на підтримку поранених військових та постраждалих музеїв у зоні АТО. Її першою акцією стало відкриття у серпні 2014 року мультимедійної виставки «Війна. 11 портретів», автором якої є художник Тарас Полатайко.
До роботи було запрошено українського фотохудожника Павла Терехова, який на світлинах зобразив українських вояків, поранених у боях на Донбасі. Знімки зроблені в Київському військовому госпіталі.
Виставка є аудіовізуальною, до кожного портрета додано запис розмови з українським військовим.
Проект є документальним: 11 фотопортретів, 11 аудіозаписів розмов із бійцями, які побували на фронті. На портретах дуже різні люди за віком, за професією, ставленням до війни, вони родом з різних областей України: колишні “афганці”, мобілізовані, контрактники і ті, хто пішов на війну добровольцями.
Головна складність ще й полягала в тому, аби було взаєморозуміння, довіра між бійцями і художником.
Тарас Полатайко пригадує, коли пояснив, що виставка ця робиться для підтримки бійців АТО, що це не звичайне інтерв’ю, напруга в спілкувнні зникла.
На виставці, коли вмикаєш плеєр, вдягаєш навушники і починаєш слухати вражаючі розповіді поранених бійців, які з фотопортретів дивляться відкрито, ніби навіть підтримуючи тебе, це важко сприймати, слухати без сліз…
Тарас Полатайко розказує про роботу над проектом «Війна. 11 портретів»
Виставка «Війна. 11 портретів» вже була представлена у Києві, Нью-Йорку, Торонто і в Одесі.
Після Чернівців виставка буде експонуватися у Львові, а потім – у Калгарі (Канада).
Всі люди, які на цих монументальних портретах, герої виставки. Але вони є героями і в житті. Це мужні люди, воїни, які наділені великою внутрішньою силою, гідністю.
Проект немов лакмусовий папірець. Він ніби міряє рівень правди. Адже грані реальності, як і сама реальність, не є досконалою.
Власне, головне, напевно, не тільки в створенні унікальної концепції, а в емоційному просторі мовчазного напруженого діалогу між людиною на портреті і глядачем, який прийшов на виставку. І ця нелегка розмова – без слів, поглядами, почутою історією із плеєра, справляє сильне враження.
Неймовірно важко, болісно. Слухати. Дивитися…
Під час війни ми багато чого переосмислюємо, переоцінюємо…
Кожна людина, яка відвідала виставку, бажає пораненим бійцям виздоровлення і благає для України миру.
…Не пора, не пора, не пора
В рідній хаті робити роздор.
Най пропаде незгоди проклята мара,
Під Украйни єднаймось прапор…Іван Франко
Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора
