У Чернівцях, з огляду на реформування транспортної галузі, схоже на друге. Хоча просто підняти тариф на проїзд – це спосіб для лінивих.
Маршрут до маршруту – не рівний
Маршрутні перевізники вдалися до чергового шантажу міської влади стосовно надання послуг з перевезень пасажирів. Підняття тарифу на проїзд намагаються пояснити високими цінами на нафтопродукти, здорожчанням запчастин, зниженням пасажиропотоку. Вартість пропонують установити на рівні 3,50 грн. Для прикладу, в Києві та Львові вартість проїзду – від 2,50 до 4 грн., залежно від відстані. У Чернівцях відстані з київськими не порівняєш: вони менші і навіть усередині міста суттєво різняться. Маршрут №33 «Гравітон – Калинівський ринок» значно коротший від маршруту №30 «Спецкомбінат – Калинівський ринок» чи маршрут 1-А «Училище №15- Метро». Тож має існувати певна диференціація щодо оплати.
Коли маршрутні таксі тільки починали курсувати містом, вони перевозили виключно сидячих пасажирів. Можна припустити, що за погодження на такі умови рентабельність таких перевезень була визначена як прибуткова. Ніхто не їздив собі у збиток. Із часом наповнення салонів зросло. Та готівки, зрозуміло, багато не буває.
Можливість отримати швидку готівку спричиняє певні корупційні ризики і в тендерних конкурсах, і серед самих перевізників. Та споживачі досі не знають, на яких засадах перевізники стають переможцями конкурсу та який рівень комфорту мають забезпечити пасажирам.
За кермом маршрутки – Юлій Цезар
Сьогодні, коли проїзд оплачують готівкою з рук в руки, неможливо здійснити контроль за використанням готівкових коштів. До того ж водій маршрутки воднораз збирає гроші, віддає решту, видає квитки, курить, розмовляє по мобільному телефону і слухає музику. А щоби гроші за проїзд дійшли до водія, кожний пасажир має обмінятися з ними мікробами.
Ніхто не знає, скільки перевізники реально збирають грошей щодня, неможливо й визначити, чи потрібно й на скільки підвищувати тариф на проїзд. Відтак тільки незалежна аудиторська експертиза може визначити справедливу вартість проїзду та її економічне обґрунтування.
Плашка
Тільки незалежна аудиторська експертиза може визначити справедливу вартість проїзду та її економічне обґрунтування.
А щоби здійснити контроль за кількістю перевезень, треба виключити людський фактор. Тобто встановити в маршрутках біля водія термінали, які приймають 2-гривневі та 1-гривневі купюри й видають квиток, чи компактні реєстратори розрахункових операцій (РРО). Звісно, попервах, доки пасажири звикнуть до таких розрахунків, проблем не уникнути. Та й у водіїв РРО теж не породять захвату. Але із застосуванням РРО здійснюватиметься облік готівкових коштів. І може статися так, що ціна проїзду 2,50 грн. буде вже прибутковою!
Де осідають гроші
Однак до початку транспортних реформ треба здійснити ще й аналітичне дослідження пасажиропотоку. Хто є споживачем послуги? З якого гаманця будуть витягнуті ці кошти? Хто найбільше постраждає від підвищення тарифу на проїзд? Жінки, чоловіки, пенсіонери, діти, службовці чи підприємці? Діти – загалом категорія пасажирів, яка залежить виключно від примх дорослих. Вони не отримують доходів, відтак не всі батьки зможуть оплачувати їхній проїзд по 3,50 грн. Можливо, постраждають пільгові соціальні групи, а також ті, хто отримує невелику зарплатню? Їм доведеться відмовитися від послуг маршруток. А хіба можна покращувати умови однієї соціальної групи людей за рахунок погіршення умов іншої?
До того ж, високий тариф передбачає певний рівень комфортності проїзду. Сидячий пасажир відчуває незручності перед тим пасажиром, який «їде у нього на голові» чи як риба-прилипала. Про який особистий простір може бути мова? Коли б жінки зверталися до суду про сексуальні домагання в транспорті, то суди були би завалені справами. Тож виходить, що ціну піднімаємо, а умови проїзду не покращуємо.
Організаторам транспортних перевезень варто звернути також увагу на зарубіжний досвід. Квитки для проїзду, приміром, можуть продаватися в спеціально відведених місцях (касах) із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (РРО). Причому в РРО можна закласти диференційовану ціну квитка (в залежності від кількості придбаних квитків). Міські мешканці, безпосередні споживачі послуг і наповнювачі міського бюджету при застосуванні диференційованої ціни матимуть можливість заощадити певну суму коштів. Гості ж міста сплачуватимуть послуги перевезення з розрахунку реальної вартості квитка.
Для тих, хто постійно користується послугами маршруток, можна передбачити пластикові проїзні абонементи, які зчитуватимуться через термінал, установлений в салоні біля водія. Тоді пасажири будуть заходити виключно через двері, розташовані поряд із терміналом, і водій здійснюватиме візуальний контроль. Для зручності пасажирів можна зробити також річні та квартальні проїзні абонементи. Відповідно вони мають бути дешевшими, бо пасажири авансуватимуть послуги перевезення. Для пільгових категорій розмір пільги закласти в пластиковий проїзний абонемент. Кошти від продажу квитків і абонементів будуть акумулюватися на розрахунковому рахунку транспортного підприємства, що надає послуги перевезення. Коштів менше не стане! Та вони не осідатимуть в кишенях тих, хто здійснює готівковий розрахунок. Просто підняти тариф на проїзд – це спосіб для лінивих.
Треба шукати методи реформування транспортної галузі, а не створювати умови окремим працівникам чи соціальним групам. Транспорт має бути для людей, а не люди – для транспорту.
Ігор КУХАРЧУК, голова правління Центру захисту приватних підприємців і підприємств малого бізнесу
