Урочистості, присвячені 1025-річчю Хрещення Русі, були використані російськими урядовими і церковними структурами для інтенсивної пропаганди «російсько-українського братерства, заснованого на спільній належності до православної цивілізації та походження з єдиного кореня». Москва прагне будь-що втягнути Україну до Митного Союзу і перешкодити їй підписати угоду про асоціацію з ЄС. Звідси – й зростання тиску на Київ, причому Путін навіть не приховує своєї мети. А підконтрольні йому ЗМІ постійно підкреслюють: своїх цілей російський лідер звик добиватися за будь-яких обставин. Зовні воно так і виглядає. Але тільки зовні.
Росія за президентства Єльцина програла першу чеченську війну, а другу (за Путіна) формально виграла: Чечня залишилася у складі РФ. Хоча уважний погляд на проблему спонукає до іншого висновку. Нинішню Чечню Кремль віддав у вотчину клану Кадирових, який розпоряджається республікою на власний розсуд. Росіян звідти викинули, ще й знищили 30 тисяч з них. Масового повернення біженців немає. І це є перемогою Росії?
Не кращі справи й з її іншою перемогою. 2008 року грузинська армія зазнала поразки від росіян, а президент Саакашвілі програв всередині країни: парламентську більшість та уряд вже складають його політичні противники. Проте в результаті війни Росія отримала пекучі проблеми з Абхазією та Південною Осетією. За допомогою Москви вони відділилися від Грузії й проголосили себе незалежними державами, але визнання з боку ООН не отримали. Абхази активно виселяють зі своєї території етнічних росіян, користуючись «правом переможця» – грузинське населення вони вже давно звідти виселили. А південні осетини не лише вимагають від Росії значної допомоги у відбудові зруйнованого війною, а ще й ведуть переговори з Північною Осетією про об’єднання в єдину незалежну державу. Нагадаємо: Північна Осетія є республікою у складі Російської Федерації, й створення нею з південними осетинами спільної держави загрожує територіальній єдності РФ. Отака виходить «перемога» Кремля у війні з Грузією…
Якби тільки це! Щоб утримати Північний Кавказ у своїй орбіті, Росія вимушена виділяли величезні суми з власного бюджету, що викликає невдоволення простих росіян, які все частіше заявляють: «Досить годувати кавказців!». Тим більше, що вихідці з Північного Кавказу масово оселяються в російській столиці й багатьох містах, беруть під свій контроль ринки та інші сфери, де крутяться чималі гроші. Час від часу спалахують масові бійки між ними та місцевим російським населенням. Масштаби цих конфліктів зростають, всередині країни відчувається серйозна міжнаціональна напруга.
Замість негайного вирішення болючих внутрішніх проблем Кремль розгортає зовнішній наступ. Впродовж довгого часу він підтримував багатомільярдними вливаннями білоруське «економічне диво». Нині грошовий потік вичерпується, відтак і в білоруському суспільстві зростає критика Росії. А що Кремль може запропонувати Україні, крім слів про «братерство» і «спільне коріння»? Тут необхідні величезні кошти, яких Москва не має, й навряд чи заробить через падаючий попит на російські енергоносії у світі. Невже їй потрібні чергові проблеми? А масштаби України значно більше, ніж Чечні або Грузії, відтак і вирішення проблем вимагатиме колосальних ресурсів, яких нема і не буде.
Ігор Буркут, політолог
