Телевежу планували поставити на Соборній…
«Спочатку планували побудувати телевежу і студію посеред міста біля Соборної Площі, де в той час розташовувалась служба швидкої допомоги. Але після того, як авіатори висловили своє категоричне заперечення (боялись крилом зачепити вежу), вирішили розпочати роботи на місці руїн давньої фортеці, на високій горі Цецин, що розташована за десять кілометрів від міста…
Цецинська гора має складний рельєф , а тому всі роботи проводились у досить складних природних і геологічних умовах. Через відсутність державних асигнувань до будівництва телебачення були залучені майже всі великі промислові підприємства Чернівців. Але особливо значну допомогу надали машинобудівний та інструментальний заводи, «Легмаш», місцева електростанція. Основну техніку отримали з Києва, Ленінграда, Москви».
Ось так про перший, як кажуть, камінь, закладений в основу незвичайної творчої будівлі, пишуть у книзі «Світло Цецинської гори» ветерани буковинського телебачення Василь Довгий та Василь Селезінка.
Доторкнемось і ми до хвилюючої історії творення дива , яким на той час було телебачення для кожного, у чий дім воно входило загадковим світлом голубого екрану.
27 вересня 1961 року у Чернівцях з допомогою Львівського телебачення вийшла в ефір перша пробна передача. Друга – 29 вересня. Третя – 3 жовтня 1961-го.
Перша пробна передача тривала всього 5 хвилин. Диктор пропонувала не подивитись, а «послухати обласні вісті», що складалися всього з двох інформацій. Наказом Голови Держтелерадіо України від 4 жовтня 1961 року тодішній обласній редакції радіомовлення було дозволено 10 жовтня розпочати підготовку і видачу в ефір власних передач.
Першою офіційною передачею була програма, що вийшла в ефір 12 жовтня. Її редактором був Петро Романюк, а дикторами Людмила Єгорова та Драгош Буджак.
У згаданій уже книзі тих, хто розпочинав епоху Чернівецького телебачення, названо першими слугами одинадцятої музи. Гарно сказано, зважаючи на те, що справжнім журналістом-телевізійником може бути лише людина, до кінця віддана своїй нелегкій Богом даній професії. І хоч, як і годиться, будь-яке телебачення починається з новин, його не можна уявити без концертних і розважальних програм, без публіцистичних і суспільно-політичних передач.
Петро Романюк, Василь Селезінка, Степан Кашталянчик, Микола Смолінський, Юрій Терон, Аркадій Казимирський, Лев Соколов, Ольга Підлісна, Людмила Єгорова, Віктор Мельник, Ірина Корніч, Парасковія Нечаєва, Василь Довгий – кожен з них вписав свою яскраву сторінку в історію телебачення Буковини. Називаємо у цьому списку лише ветеранів, тих, які давно вже на заслуженому відпочинку, і тих, кого, на жаль, уже немає поряд з нами. У золотому Фонді телерадіокомпанії зберігаються їхні передачі, в яких відлуння епохи, горіння їхніх душ, любов їхнього серця, дух високого творчого злету.
Леся ДРАЮК, Микола ЦВІРІНЬКО, спеціально для «Версій»
