Муамар Каддафі програв остаточно: його понівечене тіло повстанці виставили для огляду в холодильнику торговельного центру. Натовп глумиться над покійником, засвідчуючи свою ненависть до вчорашнього «вождя лівійської революції». А справжні переможці засновника Лівійської Арабської Джамахірії – провідні країни Заходу – не гаячи часу ділять захоплену нафту.
НАТО радіє, що з його допомогою знищено ще одного диктатора – слідом за іракцем Саддамом Хусейном і сербом Слободаном Мілошевичем. Щоправда, останній помер у тюремній камері після програної війни з Північноатлантичним альянсом.
Ірак і Лівія мають величезні запаси енергоносіїв, а через Балкани проходить найзручніший шлях для їх транспортування у Західну Європу. Контроль над корисними копалинами і шляхами їхньої доставки до головних споживачів нині повністю контролюються Заходом. Україна, як завжди, залишилася осторонь. А не так давно офіційний Київ намагався знайти у Лівії альтернативу російським енергоносіям. Не судилося, як раніше – з іракською нафтою.
Де шукати потенційних постачальників? Хіба що в Латинській Америці. Проте лідера багатої нафтою Венесуели Уго Чавеса американці називають диктатором, що не обіцяє йому щасливої долі. Втім, братів Кастро у США також відносять до тієї ж категорії, а вони правлять Кубою аж з 1959-го року. Однак нафти не мають, тому й не цікавлять «борців з диктаторами».
Днями до них навідався президент України Віктор Янукович. Його запланований на 20 жовтня візит до Брюсселя було відкладено через запеклу критику української влади Заходом після жорстокого вироку, винесеного «найбільш Печерським судом у світі» лідеру української опозиції Юлії Тимошенко.
Якщо в Європу гаранту української Конституції поїхати не вдалося, то у серці«Острова Свободи» Гавані приземлився успішно. Полетів, мабуть, для вивчення досвіду простих кубинців, як вижити на кільканадцять доларів на місяць. Пересічним українцям цей досвід знадобиться, якщо їхнє життя «покращуватиметься» таким ж темпами, як це відбувалося за останні півтора роки.
